Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Адміністративна відповідальність за порушення авторських та суміжних прав

Тип роботи: 
Автореферат
К-сть сторінок: 
31
Мова: 
Українська
Оцінка: 

їх теоретичної платформи, а деякі дискусійні положення – при підготовці наукових робіт, у тому числі кваліфікаційних. Матеріали дисертації можуть бути використані у правозастосовчій діяльності при доктринальному тлумаченні неточностей чинного законодавства України у сфері інтелектуальної власності.

Апробація результатів дослідження. Дисертацію виконано на кафедрі адміністративного та підприємницького права Одеського національного університету імені І. І. Мечникова, де вона неодноразово обговорювалась і отримала схвалення. Сформульовані у ній висновки та пропозиції відбиті у наукових статтях і оприлюднені на таких наукових конференціях: “Державна служба і громадянин: реалізація конституційних прав, свобод та обов’язків” (Українська академія управління при Президентові України, Харків 2000), “Актуальні проблеми державного управління і місцевого самоврядування” (ЗІДМУ Запоріжжя 2001р.).
Результати дослідження використовувались автором при проведенні занять на економіко-правовому факультеті Одеського національного університету імені І. І. Мечникова.
Публікації. Основні теоретичні та практичні положення і висновки дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у п’яти статтях, у опублікованих провідних спеціалізованих виданнях України відповідно до вимог, що пред’являються ВАК України.
Структура дисертації розроблена відповідно до мети, завдань та логіки побудови дослідження. Дисертація викладена на 199 сторінках машинописного тексту, складається із вступу, 3 розділів, розбитих на 8 підрозділів, висновків, списку використаної літератури (169 найменувань).
 
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
 
У вступі обгрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв’язок з науковими планами Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова, мета і завдання дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, особистий внесок дисертанта в їхнє одержання, апробація результатів дослідження.
Розділ 1 “Авторське право і суміжні права як об’єкт адміністративно-правової охорони” містить чотири підрозділи. У першому підрозділі “Розвиток законодавства про авторське право і суміжні права” аналізується стан законодавства України про інтелектуальну власність.
Розглядаючи положення Закону України “Про власність” від 7 лютого 1991 р., автор робить висновок, що основу цього закону, як і відносин власності взагалі, склала так звана трудова теорія власності, за якою власність на річ і інтелектуальна власність уважалися однопорядковими категоріями, що у подальшому себе не виправдало.
Адміністративно-правовий захист інтелектуальної власності, що здійснюється Кодексом України про адміністративні правопорушення, майже нічим не відрізняється від механізму захисту права власності. Такий підхід, на думку автора, є методологічно неправильним, і він погоджується з фахівцями у сфері інтелектуальної власності в тому, що власність й інтелектуальна власність – різні правові інститути. Підтверджуючи свою думку, автор приводить вислів Б. Шоу, який вказує, що, якщо власники поміняються належними їм яблуками, у них все одно зостанеться по одному яблуку, а якщо володільці ідей обміняються цими ідеями – то у кожного з них буде по дві ідеї.
Повний аналіз законодавства з питань захисту інтелектуальної власності дає змогу зробити висновок, що чинне адміністративне законодавство не містить чіткої і єдино збалансованої системи захисту інтелектуальної власності і має наступні недоліки:
нема чіткої концепції об’єкта правової охорони: то охороняються самі об’єкти права інтелектуальної власності, то права володільців, то майнові і особисті немайнові права, то охоронні документи;
саме законодавство неефективне. Воно застосовується рідко і лише, як правило, за ініціативою державних органів. Деякі із норм про відповідальність по суті є не діючими;
нечіткість законодавчого закріплення норм, які встановлюють порушення авторських і суміжних прав, породжує безпорадність державних органів при притягненні винних до адміністративної відповідальності;
рішення про притягнення до адміністративної відповідальності не виконуються через велику завантаженість державних виконавців.
Підсумовуючи, автор робить висновок про необхідність посилення правового впливу на порушників прав інтелектуальної власності і перш за все через удосконалення механізму адміністративної відповідальності, а встановлення адміністративної відповідальності вважає логічним продовженням розвитку дезінтеграційного підходу до регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності, що відповідає потребам встановлення правопорядку у цій сфері, дає можливість ефективно впливати на правопорушників у єдиному правовому механізмі і сприяє захисту порушених прав у адміністративно-правовому і цивільно-правовому порядку.
Другий підрозділ “Механізм регуляторної політики охорони авторського права і суміжних прав” присвячено аналізу регулювання державою відносин у авторському праві і суміжних правах на макро- і мікрорівнях.
Створення ефективної адміністративно-правової системи захисту прав інтелектуальної власності, на думку автора, залежить від: прийняття низки нормативних актів з питань запобігання порушень у сфері авторського права і суміжних прав; адаптації економіки і системи управління нею до нових умов; проведення структурних змін у сфері інтелектуальної власності загалом і авторського права зокрема. Але загальне спрямування змін та доповнень до чинного законодавства чи прийняття нових нормативних актів залежить від прийнятої в державі концепції права інтелектуальної власності. Саме концептуальний підхід до визначення природи цього права, об’єктів його правової охорони, суб’єктивних прав та юридичних обов’язків суб’єктів цього права зумовить ефективність механізму правового регулювання. Одночасно це зумовить і обсяг компетенції уповноважених державних органів щодо здійснення управлінських повноважень.
Характеризуючи регуляторну політику держави з питань охорони авторських та суміжних прав на мікрорівні, автор звертає увагу на введення інституту державних уповноважених у сфері інтелектуальної власності (“Положення про державного інспектора з питань інтелектуальної власності”, затверджене Кабінетом Міністрів України від 17 травня 2002 р.). Аналізуючи повноваження державного інспектора з питань інтелектуальної власності, автор приходить до висновку, що закріплені за державним інспектором права загрожують можливістю провокацій щодо нього. Як відомо, державний
Фото Капча