Акмеологічні аспекти професійного становлення практичних психологів

 

М. Бамбурак

 

Зауважено, що професійне становлення особистості зумовлюється розвитком акмеологічної культури суб’єкта, котра є акмеологічною детермінантою ефективності навчання. Аргументовано, що реалізація ак- меологічного підходу та опертя на андрагогічні принципи забезпечує індивіду можливості досягти індивідуального, особистісного, професійно-діяльнісного ступеня зрілості, сформувати спрямованість до найбільш продуктивного прояву своїх якостей в інтересах власного професійного розвитку та соціального запиту суспільства.

Ключові слова: акме, акмеологічна культура, професійний розвиток, компетентність, компетенція, андрагогіка.

Постановка проблеми. У системі підготовки психологічних кадрів ще недостатньо враховуються об’єктивні тенденції особистісно- професійного становлення майбутнього психолога в різноманітних умовах життєдіяльності.

Теоретична грамотність є важливою, але недостатньою умовою професійної самореалізації фахівців. Ефективне виконання обов’язків вимагає наявності досвіду, індивідуально-творчого стилю і майстерності. Тому практичний психолог має володіти такими вміннями: гностичними (виявляти проблему психологічного характеру та визначати оптимальні шляхи її подолання, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки) ; інтерактивно-комунікативними (встановлення емпатійних зв’язків, володіти методиками впливу) ; діагностики (володіти діагностичними методиками, адекватно їх застосовувати та правильно інтерпретувати результати) ; дидактичними (вміти навчати індивідуально та в групі) ; проектувати (власну поведінку, стратегію життя, поведінку клієнтів і можливі варіанти розгортання соціальних ситуацій) ; вжиття профілактичних заходів (девіантної поведінки) ; експертизи та корекції.

Стан дослідження. Вказаній проблематиці присвячені численні дослідження. Зокрема, теоретико-методолічне наповнення освітньої підготовки практичних психологів вивчали В. Панок, Н. Чепелєва, Н. Пов’якель, С. Максименко та Т. Ільїна [13]; концепцію психологічних професійно важливих якостей обгрунтовували Л. Шнейдер, Дж. Б’юдженталь; ученням про становлення та розвиток готовності психолога до професійної діяльності – О. Ковальов, М. Гуліна, І. Зя- зюн, Н. Пророка, М. Дьяченко; дослідженням формування професійної компетентності присвячували роботи Е. Есер, О. Шахматова, В. Кара- ндашов [7; 9; 14]; проходження етапів професійного становлення та досягнення акме зреалізовували такі науковці, як А. Деркач, К. Гуревич, К. Платонов, В. Шадриков, Т. Кудрявцев [3; 4; 5; 6; 11; 12].

Мета статті – обґрунтувати особливості акмеологічних досліджень професійної діяльності практичних психологів.

Виклад основних положень. Теоретичні та прикладні дослідження багатьох науковців зосереджені на вивченні особистісно- професійного розвитку фахівців. Поєднання двох аспектів прояву суб’єктності дає змогу визначити передумови та обставини появи осо- бистісної зрілості й майстерності професіонала. Адже професійний розвиток особистості фахівця – безперервний, вимагає постійної роботи над собою, своїм професійним становленням, удосконаленням, накопиченням і розвитком соціально-професійного досвіду, творчого потенціалу тощо. Сьогодні у вітчизняній і зарубіжній літературі немає єдиного, цілісного розуміння професійного розвитку особистості та особистісного розвитку фахівця до рівня високого професіоналізму і майстерності. Дослідники наповнюють його різним змістом залежно від об’єкта і мети дослідження.

Концепції професійного розвитку переважно зорієнтовані на пояснення психологічної структури професійної діяльності фахівців різного профілю. Акцентується на вивченні змін у розвитку діяльності суб’єкта як системи в процесі професіоналізації та професійної підготовки. Якість підготовки фахівця, його готовність до виконання своїх соціальних і професійних обов’язків оцінюється системою специфічних критеріїв і показників, провідними серед яких є акмеологічні детермінанти.

До них належать особистісні професійно значущі якості, які виступають самостійними чинниками ефективності в досягненні особистості акме, професійного розвитку і вдосконалення, а також обумовлені рівнем розвитку акмеологічної культури.

До найбільш вагомих акмеологічних детермінант належать: орієнтація особистості на творчий саморозвиток, професійна компетентність, гуманізм, професійна ментальність, позитивне настановлення на професійну діяльність, акмеологічна культура. Ефективність процесу професійного розвитку забезпечується реалізацією в навчально-виховному процесі акмеологічного і андрагогічного підходів.

Особистість, орієнтована на творчий саморозвиток як у професійному, так і соціальному аспектах, є соціально зрілою. Тому настановлення на досягнення вершин професіоналізму має бути закладена в освітньому процесі як один із дієвих механізмів акмеологічного підходу, який створює у студентів таку мотивацію. Акмеологія розглядає людину як цілісний феномен, досліджує її мотиви, рушії у досягненні професійних вершин. Тут особистість вивчається як суб’єкт діяльності і життєдіяльності загалом, який володіє не тільки своїми психічними здібностями, але і волею, характером для вирішення професійних і життєвих завдань [12].

Реалізація акмеологічного підходу в освіті як одного з домінуючих чинників професійного становлення особистості майбутнього фахівця створює умову для формування акмеологічної культури особистості. На думку Н. Кузьміної, вона сприяє досягненню високого рівня професіоналізму та пролонгованої здібності особистості жити і діяти відповідно до цивілізованості [12]. Основним системоутво- рювальним чинником акмеології є особистість, культура котрої розглядається в ній як результат розвитку способу її життєдіяльності.

Культура, на думку А. Деркача, стає не просто способом діяльності, запозиченим досвідом, а новою якістю, новоутворенням особи. Культурна особистість, вважає вчений, має іншу мотивацію, домагання, критерії у задоволенні; у неї відбувається повне переформування особистісної організації. Акмеологічна культура – це найбільш високий рівень культури будь-якої особистості, критерієм якої «стає опти- мальність і конструктивність її власного самовираження, саморе- алізації і того способу соціальної професійної діяльності, яким вона здійснює цю діяльність» [5, с. 37]. Зміст останньої охоплює такі компоненти, як гуманістичний світогляд, духовно-моральна досконалість, інноваційність, професійна компетентність, професійний менталітет, творчий саморозвиток.

Застосування акмеологічного підходу в освітньому процесі передбачає переорієнтацію навчання на такі аспекти: спонукання саморозвитку зрілої особистості, створення умов самореалізації її внутрішнього потенціалу, формування вмінь самоосвіти, самоконтролю, самовдосконалення, самокорекції, самореорганізаціі.

Результат дії суб’єктивної активності в означених напрямах забезпечує появу феномену зрілості особистості. Зрілість