Акмеологічні аспекти професійного становлення практичних психологів

За таких умов акмеологічна культура складається із сукупності елементів: духовно-моральної досконалості, інноваційності (як осо- бистісної характеристики, зміст якої полягає у здатності сприймати та реалізувати нові, нестандартні ідеї), гуманістичного світогляду, професійної компетентності.

Духовно-моральна досконалість припускає наявність морально- ціннісного потенціалу, що дозволяє опанувати кращими досягненнями світової культури на рівні загальнолюдських, професійних і осо- бистісно-гуманістичних надбань. Акмеологія розглядає цей процес як відтворювальний взаємообмін. У дослідженнях О. Бодальова, А. Деркача, Н. Кузьміної наголошується, що оволодіти цим компонентом культури допомагає використання системи технологій, серед яких виокремлюють: освітні (традиційні виховання, ретроспективне і репродуктивне навчання, інноваційно-навчальна співтворчість) ; самоосвіти; інформаційні [2; 5; 6].

Розвиток інноваційності може розглядатися як процес формування позитивної установки на власну діяльність, професію, а також вироблення професійної позиції. Позитивне настановлення забезпечує схильність фахівця до здійснення цілеспрямованої праці і є комплексом спонукань до конкретних проявів психічної активності особистості. Це зреалізовує: успіх у діяльності, позитивну презентацію себе, свого особистісного і професійного образу; саморозкриття, самоосвіту, саморозвиток тощо. Так формується професійна позиція, змістове наповнення якої відображає ставлення до виконання службових і власних професійних обов’язків.

Сукупність настановлень формує позицію особистості – це категорія, що відображає ціннісне ставлення до навколишньої дійсності, воно реалізується у діяльності, спрямованості вчинково-поведінкових патернів, у спілкуванні з іншими людьми, колегами. А професійна позиція, яка є частиною особистісної позиції, є основою професійного становлення фахівця, орієнтуючи його на професійно-творчий саморозвиток і самореалізацію.

Інноваційність передбачає введення нових алгоритмів, моделей і технологій праці, заснованих на науковому знанні, практичному досвіді і творчому пошуку. В основу інноваційного компонента ак- меологічної культури фахівця слід включити здатність до творчої діяльності, активність, ризик, індивідуальний стиль діяльності, професіоналізм.

Одним із найважливіших аспектів акмеологічної культури є гуманістичний світогляд фахівця, оскільки гуманізм як система поглядів і спрямування громадської думки охоплює вищі загальнолюдські цінності, вироблені людством на шляху розвитку. Згідно з визначенням Є. Шиянова, гуманістичний світогляд – це суспільна система поглядів, переконань, ідеалів, в якій людина виражає своє ставлення до навколишнього природного і соціального середовища [15].

Якщо гуманізм – це основа системи певних поглядів на світ, то саме людина є системоутворювальним чинником, ядром гуманістичного світогляду. Саме так відображається ставлення до іншої людини, суспільства, духовних цінностей, діяльності. Доцільно розглядати гуманність як якість особистості, як її інтегральну характеристику, яка містить комплекс властивостей, які зумовлюють міжособистісні відносини. Внесок гуманізації у розуміння сучасного типу освіченості зводиться до того, що вона уособлює могутній культурно-творчий початок, забезпечує становлення самосвідомості і саморозвиток суспільства, допомагає творенню людини.

Професійна компетентність є базовою основою акмеологічної культури особистості фахівця. Це синтез глибоких знань і практичних дій, який визначає результати діяльності. Акмеологія розглядає процес діяльності як вирішення (інтуїтивне, свідоме, надсвідоме) низки репродуктивних і творчих завдань, причому досліджується продуктивна і професійна діяльність.

Поняття «компетентність» стосовно характеристики рівня професійної підготовки використовується порівняно недавно. У сучасному розумінні компетенція розглядається в таких аспектах: вивчення тих, хто володіє компетенцією; володіння знаннями, що дозволяють робити висновки. Зміст поняття «компетентний» також трактується у двох аспектах: володіє компетентністю; обізнаний у певній галузі. В. Безрукова під компетентністю розуміє «володіння знаннями та вміннями, що дозволяють висловлювати професійно грамотні судження, оцінки, думки» [1].

Е. Есер і О. Шахматова під професійною компетенцією розуміють сукупність професійних знань і умінь, а також способи виконання професійної діяльності [7].

Отже, компетентність – це рівень умінь особистості, що відображає ступінь відповідності визначеної компетенції, яка дозволяє діяти конструктивно у мінливих соціальних умовах. Поняття «компетентність» є невизначеним. Цей термін може використовуватися для позначення мінімального, прийнятного, оптимального або вищого рівня кваліфікації.

У психологів компетентність розглядається в аспекті надання професійних послуг, зазвичай клінічного характеру. Мінімальний рівень компетентності розроблений Американською психологічною асоціацією «Стандарти для постачальників психологічних послуг» [16].

На думку В. Карандашова, професійна компетентність психолога охоплює: професійні знання, професійні вміння, професійні навички, здібності [9].

Розуміння сутності та етапів професійного становлення майбутнього фахівця багатовимірне. У працях К. Гуревича, К. Платонова розглядається процес професіоналізації як формування професійної придатності, критеріями в оцінці якого виокремлюють успішність і задоволеність працею.

Це ж стверджує і концепція ізоморфності (К. Гуревич) [3; 4], де головна умова професійної успішності досягається актуалізацією ресурсів особистості та через управління своєю професійною поведінкою.

У підході В. Шадрикова описаний системогенез професійної діяльності, в якому суть професіоналізації полягає в становленні та реалізації психологічної системи професійної діяльності [14].

Т. Кудрявцев зауважує, що професійне становлення охоплює період навчання і виховання в межах професійного навчального закладу, є тривалим, динамічним процесом, який охоплює чотири стадії:

^ формування професійних намірів (вибір професії) ; професійне навчання (професійне самовизначення) ; процес оволодіння і входження в професію, розпочинається в навчальному закладі і триває на початку самостійної діяльності (з’являються власні показники професійної діяльності та певний рівень розвитку професійно значущих якостей) ;

^ реалізація особистості фахівця у професійній діяльності [11].

Акмеологічна культура не може бути продуктивно матеріалізована без роботи фахівця над собою.

Опановуючи її, особистість творить себе як активного суб’єкта соціальної та професійної діяльності. Саме тому акмеологічна культура особистості є однією з передумов професійного становлення майбутнього фахівця.

Акмеологічний підхід до професійного розвитку особистості передбачає обов’язкову реалізацію андрагогічного підходу до навчання. Сьогодні це особливо актуально у зв’язку з парадигмою безперервного професійного та особистісного розвитку суб’єкта життєдіяльності. Освіта впродовж життя трактує стратегію, що забезпечує можливість власного становлення, досягнення соціальної і професійної зрілості особистості, зниження ризиків професійного старіння та деформації.

Андрагогіка як наука вивчає проблеми навчання дорослих людей, водночас акцентується на взаємодії учасників освітнього процесу, а провідна роль належить тому, хто навчається.

С. Зміїв виділяє андрагогічні принципи навчання: 1) само- стійнійсть; 2) спільна діяльність; 3) опора на досвід тих, хто навчається; 4) індивідуалізація; 5) контекстність навчання (термін А. Вербиць- кого), яке закцентовує професійно орієнтований характер, максимально наближаючи мету освітнього процесу до професійних вимог; 6) елективність (надання певної свободи вибору цілей, змісту, форм, методів, джерел, засобів, термінів, способів оцінювання результатів учасників освітнього процесу) ; 7) розвиток освітніх потреб; 8) усвідомленість навчання [8].

Отож, результатом професійного становлення психолога в межах навчального закладу є формування внутрішнього системного уявлення щодо функціональних завдань та обов’язків у безпосередньому фаховому діянні. Такий внутрішній конструкт можна назвати теоретичною моделлю.

До неї слід віднести: становлення та розвиток професійного мислення; соціальну активну позицію; самовиховання та його психолого- педагогічні основи організації; професійну компетентність; вміння критично мислити, прогнозувати свою діяльність, запроваджувати інновації; здатність до професійної творчості; наявність загальної та психологічної культури.

Висновки. Професійне становлення особистості обумовлюється розвитком професійно значущих якостей, рівнем акмеологічної культури суб’єкта, які є водночас акмеологічними детермінантами ефективності навчання.

Реалізація акмеологічного підходу та опертя на андрагогічні принципи забезпечує суб’єкту можливості досягти індивідуального, особистісного, професійно-діяльнісного ступеня зрілості, сформувати спрямованість до найбільш продуктивного прояву своїх якостей в інтересах власного професійного розвитку та соціального запиту суспільства.

Перспектива досліджень полягає у подальшому дослідженні акмеологічних детермінант та андрагогічних принципів професійно- особистісної діяльності практичних психологів.