Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 portalstudcon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Анатомія і фізіологія слухового аналізатора

Предмет: 
Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
19
Мова: 
Українська
Оцінка: 
АНАТОМІЯ І ФІЗІОЛОГІЯ СЛУХОВОГО АНАЛІЗАТОРА
 
ЗОВНІШНЄ ВУХО
 
Розрізняють два відділи зовнішнього вуха: вушну раковину та зовнішній слуховий прохід. Внутрішню частину барабанної перетинки з клінічних та функціональних міркувань відносять до середнього вуха.
Вушна раковина. Основою вушної раковини є еластичний хрящ, який надає раковині досить складної конфігурації. На раковині розрізняють наступні анатомічні утвори. Назовні дугоподібний вигин називається закруток, який човником відділений від протизакрутка. Протизакруток у своїх верхніх відділах розділяється трикутною ямкою на верхню та нижню ніжки протизакрутка. Спереду зовнішній слуховий прохід захищає козлик, який міжкозликовою вирізкою відділений від протикозлика. Глибока заглибина, яка лійкоподібно переходить у зовнішній слуховий прохід має назву порожнини вушної раковини. 
Вушна раковина: 1 – мочка; 2 – міжкозликова вирізка; 3 – козлик; 4 – ніжка закрутка; 5 – нижня ніжка протизакрутка; 6 – трикутна ямка; 7 – верхня ніжка протизакрутка; 8 – закруток; 9 – човник; 10 – протизакруток; 11 – вхід у зовнішній слуховий прохід; 12 – протикозлик.
У ділянці нижньої частини вушної раковини – мочки – хрящ відсутній, вона утворена шкірою та жировою тканиною. Бідна іннервація мочки дозволяє використовувати її з метою створення постійного наскрізного каналу для фіксації сережок. У деяких людей в ділянці проколу мочки виникають келоїдні рубці, які спотворюють вигляд вушної раковини і тяжко піддаються лікуванню, оскільки схильні до рецидивів.
Добре кровопостачання захищає, в певних межах, вушну раковину від дії низьких температур та підвищує її відновні властивості щодо загоєння ран (можливість приживання при майже повному відриві). Шкіра передньо-зовнішньої поверхні міцно з’єднана з охрястям. Це сприяє проведенню звуків у напрямку зовнішнього слухового проходу, але полегшує перехід запалення з шкіри безпосередньо на охрястя (виникнення перихондриту). При тупих травмах охрястя порівняно легко відшаровується від хряща з утворенням порожнини, яка заповнюється кров’ю (виникнення специфічного вушного захворювання – отогематоми). Шкіра ж задньої поверхні вушної раковини зміщується значно легше.
Анатомія вуха: 1 – зовнішній слуховий прохід; 2 – вушна раковина; 3 – слухові кісточки; 4 – внутрішнє вухо; 5 – барабанна порожнина; 6 – завитково-вестибулярний нерв; 7 – внутрішня сонна артерія; 8 – слухова труба. Довжина зовнішнього слухового проходу – приблизно 3, 5 см, він дещо скривлений, що певною мірою, захищає барабанну перетинку та барабанну порожнину від пошкоджень прямими тонкими предметами. Відтягування вушної раковини в напрямку назад, догори і назовні дозволяє спростити це скривлення проходу настільки, що за допомогою вушної лійки можна легко оглянути барабанну перетинку (отоскопія). 
Зовнішній слуховий прохід складається з двох відділів (частин) : перетинчасто-хрящового та кісткового. На межі між цими відділами знаходиться найвужче місце слухового проходу – перешийок. Основу перетинчасто-хрящового відділу складає хрящовий жолоб, який в ділянці верхньої стінки доповнюється сполучною тканиною, що, у свою чергу, з’єднується з кістками основи черепа. Хрящовий жолоб має кілька поперечних щілин (щілини Санторіні), які збільшують рухомість слухового проходу, але можуть також бути шляхами, по яких інфекція із зовнішнього слухового проходу поширюється на сусідні ділянки і навпаки. Шкіра перетинчасто-хрящового відділу зовнішнього слухового проходу за своєю структурою повністю відповідає будові шкіри інших ділянок тіла (виражений ростковий шар, сальні залози, волосся). Але, крім цього, тут є ще специфічні сірчані залози (похідні потових залоз), які разом із сальними залозами відкриваються на поверхню шкіри слухового проходу. Таким чином, вушна сірка є сумішшю “сірчаного” секрету та шкірного сала її специфічний запах відлякує членистоногих (комах). Вушна сірка створює на шкірі слухового проходу плівку, яка захищає від забруднення, сірці притаманні протимікробні та протигрибкові властивості.
Шкіра кісткового відділу зовнішнього слухового проходу дуже тонка і не має ні залоз, ні волосся, тому тут не виникають фурункули. Епідерміс зі стінок слухового проходу безпосередньо переходить на барабанну перетинку.
Кровопостачання зовнішнього вуха здійснюється гілками поверхневої скроневої, глибокої вушної та потиличної артерій, які відходять від зовнішньої сонної артерії; іннервація – гілочками трійчастого (V), великого вушного (шийне сплетіння) та блукаючого (Х) нервів.
 
СЕРЕДНЄ ВУХО
 
До середнього вуха належать барабанна порожнина, слухова труба і пневматичні комірки соскоподібного відростка (головною серед яких є печера).
Барабанна перетинка є тонкою напівпрозорою мембраною, перламутрово-сірого кольору, яка відокремлює зовнішній слуховий прохід від барабанної порожнини. Діаметр барабанної перетинки – 8-10 мм, за рахунок втягнення у центрі (пупка) вона набуває лійкоподібної форми. 
Барабанна перетинка: 1 – пупок; 2 – держальце молоточка; 3 – задня складка молоточка; 4 – розслаблена частина барабанної перетинки; 5 – короткий (зовнішній) відросток молоточка; 6 – передня складка молоточка; 7 – натягнута частина барабанної перетинки; 8 – світловий конус.
Барабанна перетинка складається з двох частин: натягнутої та розслабленої.
1. Натягнута частина – більша нижня частина перетинки, яка складається з трьох шарів: зовнішнього епідермального (продовження шкіри зовнішнього слухового проходу), середнього-фіброзного (утвореного радіарними та циркулярними колагеновими волокнами) і внутрішнього – мукозного (продовження слизової оболонки стінок барабанної порожнини). По периферії фіброзний шар натягнутої частини перетинки потовщується, утворюючи фіброзно-хрящове кільце, яке “вставлене” в кістковий жолобок скроневої кістки.
2. Розслаблена частина – менша верхня частина перетинки, яка зв’язками молоточка (знизу) відмежовується від натягнутої частини барабанної перетинки. Розслаблена частина знаходиться на рівні барабанної вирізки скроневої кістки (вирізка Рівіні), вона не має ні середнього фіброзного шару, ні фіброзно-хрящового кільця.
При огляді з боку зовнішнього слухового проходу можна побачити такі пізнавальні пункти барабанної перетинки: пупок, держальце молоточка, короткий відросток молоточка, передню та задню складки молоточка, а також світловий рефлекс, або конус (див. “Отоскопія”).
Барабанна порожнина – це невеликий простір об’ємом близько 1-2 мл, заповнений повітрям, розташований у товщі скроневої кістки між барабанною перетинкою (ззовні) та лабіринтом (зсередини). У передні відділи порожнини відкривається барабанне вічко слухової труби, якою барабанна порожнина сполучається з носоглоткою. Через короткий канал (вхід у печеру) барабанна порожнина з’єднується з печерою, а через неї – з комірками соскоподібного відростка.
Барабанну порожнину поділяють на три відділи (поверхи) : найбільший середній відділ – мезотимпанум – відповідає проекції натягнутої частини барабанної перетинки; верхній відділ – епітимпанум – знаходиться вище мезотимпануму і також називається надбарабанним простором, або аттиком; нижній відділ – гіпотимпанум – розміщений нижче нижнього краю барабанної перетинки.
У барабанній порожнині розрізняють шість стінок.
Верхня стінка барабанної порожнини, або дах, утворена тонкою кістковою пластинкою, що відокремлює барабанну порожнину від середньої черепної ямки, де розташовується скронева частка мозку. В дітей до 1-річного віку ця пластина має щілини, заповнені сполучною тканиною та судинами, через які під час гострого запалення середнього вуха у підоболонковий простір можуть проникати токсини, викликаючи явища подразнення мозкових оболонок – менінгізм.
Нижня стінка (яремна), або дно, барабанної порожнини відокремлюється від цибулини яремної вени кістковою пластинкою більшої або меншої товщини. Дуже рідко в цій стінці можуть бути кісткові щілини, через які цибулина випинає в барабанну порожнину, створюючи небезпеку кровотечі при розтині барабанної перетинки-парацентезі.
Отвором на передній стінці відкривається слухова труба. Ця стінка відокремлює барабанну порожнину від каналу внутрішньої сонної артерії, тому цю стінку називають сонною.
Задня стінка (соскоподібна) у верхній своїй частині має короткий канал – вхід у печеру соскоподібного відростка. У товщі цієї стінки проходить канал лицьового нерва, а приблизно посередині знаходиться пірамідальний відросток, у якому знаходиться стременний м’яз.
Внутрішня стінка (лабіринтна або промонторіальна) відокремлює барабанну порожнину від внутрішнього вуха. На ній є підвищення – мис, утворений стінкою основного закрутка завитка. На задньо-верхньому схилі цього мису знаходиться овальної форми отвір – вікно присінка, яке закрите основою стремінця. На задньо-нижньому схилі мису розташований круглої форми отвір – вікно завитка; затягнуте тонкою мембраною – вторинною барабанною перетинкою. Над вікном присінка міститься горизонтальний кістковий валик – підвищення каналу лицевого нерва, який, дійшовши до входу в печеру, повертає вниз, утворюючи низхідне коліно, далі він проходить у товщі задньої стінки барабанної порожнини та у товщі соскоподібного відростка і виходить через шило-соскоподібний отвір на основу черепа. Іноді у стінці цього каналу є невеликі щілини (дегісценції), через які запалення із середнього вуха може перейти на тканину нерва, викликаючи параліч м’язів обличчя однойменного боку. Дещо ззаду до каналу лицевого нерва на внутрішній стінці знаходиться підвищення горизонтального півколового каналу, яке добре контурується і є важливим пізнавальним пунктом при операціях на середньому вусі.
Зовнішня стінка барабанної порожнини утворена барабанною перетинкою, тому вона має назву перетинчастої. Вище від барабанної перетинки цю стінку складає зовнішня стінка кісткова надбарабанного простору.
У барабанній порожнині розташовані три слухові кісточки: молоточок, ковадло і стремінце. Кісточки з’єднуються між собою суглобами і зв’язками, створюючи рухомий суцільний ланцюг, по якому звукові коливання передаються з барабанної перетинки на рідини лабіринту.
Слухові кісточки: 1 – держальце молоточка; 2 – головка молоточка; 3 – молоточково-ковадловий суглоб; 4 – тіло ковадла; 5 – коротка ніжка ковадла; 6 – довга ніжка ковадла; 7 – ковадло-стременний суглоб; 8 – основа стремінця; 9 – ніжки стремінця
Молоточок: у ньому розрізняють голівку, шийку і держальце. Голівка молоточка суглобом з’єднана з тілом ковадла. Держальце молоточка вплетене у фіброзний шар барабанної перетинки, а вище держальця знаходиться короткий відросток молоточка; вони утворюють на барабанній перетинці відповідні пізнавальні пункти.
Ковадло складається з тіла, на якому є суглобова поверхня для з’єднання з молоточком, короткої та довгої ніжок. Коротка ніжка спрямована назад – у напрямку входу в печеру, а довга ніжка ковадла за допомогою суглобової поверхні приєднується до голівки стремінця,
Стремінце нагадує форму кавалерійського стремена і має голівку (з суглобовою поверхнею), передню і задню ніжки, прикріплені до основи. Основа стремінця за допомогою кільцеподібної зв’язки з’єднана з рамою вікна присінка.
М’язи барабанної порожнини: 1) м’яз, що натягує барабанну перетинку, він міститься в кістковому півканалі над слуховою трубою і прикріплюється сухожилком до шийки молоточка, напруження цього м’язу наближує барабанну перетинку до промонторіуму; 2) стремінцевий м’яз знаходиться у пірамідальному відростку на задній стінці барабанної порожнини і тонким сухожилком прикріплюється до шийки стремінця, напруження цього м’язу виводить основу стремінця з лабіринту. Функцією слухових м’язів є захист внутрішнього вуха від надмірних звукових подразнень та адаптація слухової системи до оптимального сприйняття звуків з різною частотою та амплітудою коливань.
Слухова (євстахієва) труба з’єднує барабанну порожнину з носоглоткою; довжина її – близько 3, 5 см. (так само, як і зовнішній слуховий прохід). Коротша частина цього каналу (третина довжини), зорієнтована до барабанної порожнини – кісткова, а довша (дві третини), направлена до носоглотки, – перетинчасто-хрящова. На переході між частинами знаходиться перешийок – найвужче місце.
Переважну більшість часу слухова труба перебуває в закритому стані, але при кожному ковтальному русі вона відкривається і повітря надходить у порожнини середнього вуха. Слухова труба перебуває у відкритому стані приблизно 5 хвилин за добу. Відкриття наступає внаслідок скорочення м’язів м’якого піднебіння, що прикріплюється до її глоткового вічка.
Соскоподібний відросток знаходиться безпосередньо позаду зовнішнього слухового проходу, до його верхівки прикріплюється грудино-ключично-соскоподібний (кивальний) м’яз. У товщі соскоподібний відросток має кісткові комірки, заповнені повітрям. Найпостійніша серед них – печера, яка через короткий канал (вхід в печеру) сполучається з епітимпанумом барабанної порожнини; решта комірок відростка відкриваються одна в одну або в печеру. Верхня стінка, або дах печери, відділяє її від середньої черепної ямки. Розрізняють три типи будови нормального соскоподібного відростка – пневматичний (великі комірки заповнені повітрям), диплоетичний (диплое – кісткова тканина) та змішаний.
Орієнтиром верхньої межі відростка є скронева лінія – кістковий валик, що тягнеться назад від виличного відростка. На рівні цієї лінії звичайно міститься дно середньої черепної ямки. Передня стінка соскоподібного відростка є задньою кістковою стінкою зовнішнього слухового проходу. На задньо-верхній стінці входу в прохід є невелика кісткова виступаюча пластина – надпрохідна ость. Ця ость також є важливим орієнтиром при операціях на вусі, бо глибше неї лежить печера соскоподібного відростка.
Внутрішня стінка соскоподібного відростка межує з лабіринтом, а далі назад – із задньою черепною ямкою. На кістковій поверхні задньої черепної ямки є досить широка заглибина – S-подібна борозна, в якій міститься частина сигмоподібного синуса твердої мозкової оболонки. Цей синус виносить венозну кров з порожнини черепа, перетворюючись на межі у цибулину яремної вени.
Стінки барабанної порожнини, печери і комірок соскоподібного відростка вкриті тонкою слизовою оболонкою, до складу якої входять чотири типи клітин: війчасті, келихоподібні, мікроворсинчасті й базальні. Найважливішу роль в очищенні порожнин вуха відіграють війчасті клітини. Рухи війок миготливого епітелію є основним механізмом переміщення секрету з барабанної порожнини в напрямку до слухової труби, потім – до носоглотки.
Артерії середнього вуха беруть свій початок переважно від системи зовнішньої сонної артерії. Іннервація здійснюється гілками язикоглоткового (ІХ), лицевого (VІІ) і симпатичного нервів.
 
ВНУТРІШНЄ ВУХО
 
Внутрішнє вухо складається з кісткового і перетинчастого лабіринтів; при цьому кістковий лабіринт оточує перетинчастий у вигляді футляра. Перетинчастий лабіринт заповнений ендолімфою, а вільний простір між кістковим і перетинчастим лабіринтами – перилімфою, що за складом нагадує спинномозкову рідину.
У внутрішньому вусі розрізняють присінок, три півколові канали і завиток. Присінок та півколові канали є периферичним відділом вестибулярного аналізатора (див.), у завитці знаходиться рецептор слухового аналізатора 
Кістковий лабіринт: 1 – вікно завитки (кругле) ; 2 – стремінце, основа якого закриває вікно присінка (овальне) ; 3 – ампула сагітального півколового каналу; 4 – ампула горизонтального півколового каналу; 5 – горизонтальний півколовий канал; 6 – сагітальний півколовий канал; 7 – фронтальний півколовий канал; 8 – спільна ніжка сагітального і фронтального півколових каналів; 9 – ампула фронтального півколового каналу; 10 – присінок; 11 – верхівка завитки; 12 – основний завиток завитки.
Завитка-це кістковий канал, що утворює два з половиною оберти навколо своєї вісі – веретена і зовні нагадує садового слимака. Простір кісткового каналу завитки розділений кістково-перетинчастою пластинкою на два ходи: верхній-драбина присінка, і нижній- барабанна драбина. Верхня драбина сполучається з присінком, а нижня через вікно завитки – з барабанною порожниною. Кістково-перетинчаста пластина, що розділяє кістковий канал завитки на дві половини, складається з кісткової та перетинчастої частин.
Від веретена в напряму до зовнішньої стінки відходить спіральна кісткова пластина, вона по спіралі звивається навколо нього; перетинчаста частина цієї пластини становить основну мембрану завитки. Обидві драбини заповнені перелімфою та сполучаються між собою біля верхівки завитки маленьким отвором – гелікотремою. 
Будова завитки: 1 – основна мембрана; 2 – спіральний орган; 3 – рейснерова мембрана; 4 – драбина присінка; 5 – спіральний ганглій; 6 – барабанна драбина; 7 – присінково-завитковий нерв; 8 – веретено.
У верхній драбині завитки від краю кісткової спіральної пластинки відходить тонка рейснерова мембрана, що відмежовує перетинчастий канал від простору драбини присінка. Цей, заповнений ендолімфою, канал називають завитковим ходом. Він має в перерізі трикутну форму. На його нижній стінці – основній мембрані-міститься спіральний орган (орган Корті), який є периферійним рецептором слухового аналізатора. Спіральний орган має складну гістологічну будову. Він утворений клітинами різноманітної форми: стовбуровими, волосковими та підтримуючими. Волоскові клітини мають на своїй поверхні волоски, які підносяться над поверхнею і досягають покривної мембрани. Остання відходить від краю спіральної кісткової пластинки і звисає над спіральним органом. При звуковому подразненні внутрішнього вуха виникають коливання основної мембрани, на якій розташовані волоскові клітини. Такі коливання спричиняють розтягнення та стискання волосків об покривну мембрану, що і викликає електрофізіологічний імпульс для звукосприймаючого апарата. 
Спіральний орган (Корті) : 1 – внутрішні волоскові клітини; 2 – покривна мембрана; 3 – зовнішні волоскові клітини; 4 – клітини Гензена; 5 – клітини Клаудіуса; 6 – клітини Дейтерса; 7 – основна мембрана; 8 – Тунель Корті.
Біля основи кісткової спіральної пластини спірально проходить кістковий канал, у якому розташований спіральний нервовий ганглій, у ньому знаходяться тіла перших нейронів слухового тракту. Детрити цих клітин утворюють синапс з волосковими клітинами спірального органу, а аксони – збираючись разом утворюють завитковий корінець присінково-завиткового нерву. Останній виходить з черепа через внутрішній слуховий прохід і вступає у речовину мозку крізь мосто-мозочковий кут і закінчується у латеральному куті ромбоподібної ямки. Тут розміщуються вентральне і дорзальне ядра, у яких знаходяться другий нейрон слухового тракту. Просуваючись далі більша частина волокон слухового тракту переходить на інший бік, менша частина – залишається на однойменній сторони; вони у складі бокової петлі доходять до оливи, де розташований третій нейрон. Четвертий нейрон знаходиться у нижніх бугорках чотиригорбкового тіла та у медіальному колінчастому тілі. Центральні відростки цих клітин продовжуються в напрямку коркового відділу слухового аналізатора, розташованого у скроневій частці головного мозку (звивина Гешля).
Кровопостачання внутрішнього вуха забезпечується гілками основної артерії і відрізняється тим, що його судини не мають анастомозів.
 
ФІЗІОЛОГІЯ ВУХА
 
Вухо є одним з органів чуття, за допомогою якого людина одержує дуже важливу інформацію із зовнішнього світу. Воно виконує дві функції: слухову і вестибулярну (функцію орієнтування організму і підтримання рівноваги тіла в просторі). Відповідно до цього, у вусі знаходяться кінцеві відділи двох аналізаторів: слухового і вестибулярного.
Фізіологія слухового аналізатора
 
СЛУХОВА ФУНКЦІЯ
 
Слухова функція вуха забезпечується двома механізмами:
1) проведення звуків через зовнішнє і середнє вухо до спірального органа – звукопроведення;
2) сприймання звуків рецептором слухового аналізатора (спіральним органом) – звукосприйняття.
Зовнішнє і середнє вухо та перилімфа внутрішнього вуха належать до звукопровідного апарата, а внутрішнє вухо, тобто спіральний орган та провідні нервові шляхи – до звукосприймаючого апарата. Вушна раковина завдяки своїй формі концентрує звукову енергію і спрямовує її в напрямку до зовнішнього слухового проходу, який проводить звукові коливання до барабанної перетинки. Ширина просвіту слухового проходу не впливає на гостроту слуху. Однак зарощення його або повне закриття (наприклад, сірчаною пробкою) перешкоджає проходженню звукових хвиль і значно знижує слух. Досягнувши барабанної перетинки, звукові хвилі викликають її коливання. Ці коливання барабанної перетинки передаються на молоточок, потім – на ковадло, далі – на стремінце, яке закриває вікно присінка. Залежно від фази звукових коливань, основа стремінця то втискується у лабіринт, то витягується з нього. Ці рухи стремінця викликають коливання перилімфи, які передаються на основну мембрану завитки і на розташований на ній спіральний орган. 
Елементи проведення звуку: 1 – барабанна перетинка; 2 – молоточок; 3 – ковадло; 4 – стремінце, що закриває вікно присінка (овальне) ; 5 – перилімфа у драбині присінка; 6 – перилімфа у барабанній драбині; 7 – вторинна барабанна мембрана; 8 – барабанна порожнина; 9 – слухова труба
Внаслідок коливань основної мембрани волоскові клітини спірального органа також піднімаються і опускаються, наближаються та віддаляються від нависаючої над ними покривної мембрани. При цьому виникає розтягнення або стискання волосків, що і є основним механізмом перетворення енергії механічних коливань у фізіологічний процес нервового збудження. Нервовий імпульс передається закінченнями слухового нерва і його волокнами до ядер довгастого мозку. Звідси імпульси проходять відповідними провідними шляхами до чисельних структур головного та спинного мозку, далі – до слухових центрів у скроневих частках кори головного мозку. Тут нервове збудження перетворюється у відчуття звуку.
Внутрішнє вухо є функціонально важливою частиною органа слуху, бо в ньому відбувається сприймання звуку. Високі звуки, тобто звуки з великою частотою коливань, сприймаються основною (нижньою) частиною завитка, а низькі звуки – її верхівкою.
Існують два шляхи проведення звуків до лабіринту: повітряна провідність (через зовнішній слуховий прохід, барабанну перетинку і ланцюг слухових кісточок) і тканинна провідність (безпосередньо через тканини черепа). Людина сприймає звуки зовнішнього середовища з частотою коливань від 16 до 20000 Гц (1 Гц – коливання за 1 с). Наше вухо розрізняє звуки за висотою, силою і тембром. За висотою звуки ділять на низькі (менше 500 Гц), середні (500-3000 Гц) та високі (понад 3000 Гц). Сила звуку вимірюється у децибелах: розмовна мова відповідає рівню 60-80 дБ, шепітна мова – 30-40 дБ. Голосний звук, що викликає неприємні відчуття (реактивний літак) – 140 дБ називають порогом дискомфорту; найтихіші звуки, які може почути здорова людина, на аудіограмі позначають як 0 дБ і називають порогом слуху.
Здатність визначати місцезнаходження джерела звуку у випадках, коли ми не бачимо його, називається ототопікою. Вона пов’язана із симетричною функцією обох вух та регулюється діяльністю центральної нервової системи. Така здатність виникає тому, що звук, який іде збоку, потрапляє у різні вуха не одночасно: у вухо протилежного боку – з незначним запізненням (в 0, 0006 с), з іншою інтенсивністю та у іншій фазі. Ці відмінності сприйняття звуку різними вухами дають можливість визначати напрям джерела звуку.
 
 ПРОБИ ДЛЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ФУНКЦІЇ СЛУХОВОЇ ТРУБИ
 
Порушення функції слухової труби призводять до зниження слуху, а при тривалому перебігу – до незворотного ушкодження барабанної перетинки, слухових кісточок та слизової оболонки середнього вуха. Через це дослідження функції слухової труби дуже важливе для профілактики органічних порушень вуха.
 
ПРОБА ТОЙНБІ (проба підсиленого ковтка)
 
Обстежуваний сам притискує свої крила носа до перегородки (закриває ніс) і робить ковтальний рух (проковтує слину). Під час такого “підсиленого” ковтка в носоглотці створюється від’ємний тиск. М’язи м’якого піднебіння відкривають сплющений просвіт перетинчасто-хрящового відділу слухової труби, що викликає рух повітря з барабанної порожнини до носоглотки. Це супроводжується виникненням специфічного тріску (шуму). Такий тріск можна вислухати за допомогою трубки, введеної у слухові проходи лікаря і хворого (отоскоп Люцце) ; або ж спостерігати незначні рухи барабанної перетинки при отоскопії.
 
ПРОБА ВАЛЬСАЛЬВИ
 
Після глибокого вдиху обстежуваний міцно закриває собі пальцями обидві ніздрі (притискаючи обидва крила носа до перегородки) і при закритому роті, проти виникаючого опору, намагається видихнути повітря носом (ніби висякати ніс). Підвищений тиск, що виникає при цьому в носоглотці, долає існуючий в слуховій трубі опір, відкриває її, і повітря проникає в барабанну порожнину. При цьому у вусі виникає специфічний звук або шум (свист), який створює струмінь повітря, що проникає у порожнини середнього вуха. Лікар може це проконтролювати: 1) спостерігати за випинанням барабанної перетинки при отоскопії. 2) вислухати шум через отоскоп Люцце.  
 
 
ПРОДУВАННЯ СЛУХОВИХ ТРУБ ЗА ПОЛІТЦЕРОМ
 
Необхідні засоби:
1. Велика гумова груша (балон Політцера), з’єднана гумовою трубкою з носовою оливою.
2. Гумова чи пластмасова трубка довжиною 60-80 см з невеликими оливами на обох кінцях.
Балон тримають правою рукою, лівою рукою в одну ніздрю хворого вводять оливу і тримають великим пальцем. Іншими пальцями лівої руки щільно притискають обидва крила носа (одне – до оливи, друге – до перегородки носа), щоб герметично перекрити вхід у ніс. Після цього просять хворого сказати “Один, два, три”, і на слово “Три” правою рукою стискають балон. Під час вимовляння слова “Три” м’яке піднебіння піднімається вгору, притискається до задньої стінки глотки та відокремлює носоглотку від ротоглотки. Затиснуті ніздрі пальцями перекривають ніс з іншого боку, утворюючи замкнуту порожнину. При стисканні балона підвищується тиск у цій замкнутій порожнині, що включає порожнину носа та носоглотку. Підвищення тиску спричиняє відкриття слухових труб і проникнення повітря з носоглотки у барабанну порожнину та створює специфічний звук. Такий звук можна прослухати за допомогою отоскопа Люцце.   
 
КАТЕТЕРИЗАЦІЯ СЛУХОВОЇ ТРУБИ
 
Необхідні засоби:
1. Набір катетерів слухової труби
2. Велика гумова груша (балон Політцера).
3. Гумова чи пластмасова трубка довжиною 60-80 см з невеликими оливами на обох кінцях (отоскоп Люцце).
4. Носорозширювач.
5. Зонд з нарізкою, на який накручено вату (ватник).
6. Розчин анестетика (лідокаїну та адреналіну)
Слизову оболонку носа та носоглотки знеболюють за допомогою зонда з нарізкою, на який накручують вату, та змочують у розчині анестетика (ватник). Його вводять через однойменну порожнину носа в носоглотку до глоткового вічка слухової труби. Після настання знеболюючого ефекту також через порожнину носа в носоглотку вводять катетер до упору в її задню стінки. Потім повертають зігнутий кінець катетера в бік досліджуваного вуха так, щоб робочий його кінець опинився у глотковому вічку слухової труби.
У розширений (зовнішній) кінець катетера вводять наконечник балона Політцера та стискують грушу. Цим спричиняють підвищення тиску та відкриття слухової труби, через яку повітря проходить у барабанну порожнину. Звук проникаючого у середнє вухо повітря лікар прослуховує через отоскоп Люцце, один кінець якого знаходиться у його зовнішньому слуховому ході, а інший – у зовнішньому слуховому проході пацієнта.  
 
ДОСЛІДЖЕННЯ РУХОМОСТІ БАРАБАННОЇ ПЕРЕТИНКИ ЗА ДОПОМОГОЮ ЛІЙКИ ЗІГЛЕ
 
Необхідні засоби:
1. Пневматична лійка Зігле.
Рухомість барабанної перетинки перевіряють за допомогою лійки Зігле, вузький кінець якої однією рукою герметично вводять у зовнішній слуховий прохід хворого, а іншою – стискають гумовий балон. Зміна тиску у проході спричиняє рухи барабанної перетинки, які спостерігають виконуючи отоскопію через збільшувальне скло, що закриває широкий отвір лійки.
За допомогою ліки Зігле можна також виконувати масаж барабанної перетинки. Ритмічні стискування (20-40 раз у 1 хв) гумового балончика, з’єднаного з пневматичною лійкою, викликає послідовне згущення і розрідження повітря в слуховому проході. Це спричиняє коливання барабанної перетинки, а з нею і рух усього ланцюга слухових кісточок. Рухи перетинки спостерігають через збільшувальне скло, що міститься в широкому отворі лійки.  
 
ПНЕВМОМАСАЖ БАРАБАННОЇ ПЕРЕТИНКИ
 
Необхідні засоби:
1. Апарат для виконання пневмомасажу барабанної перетинки.
Пневмомасаж застосовують для покращання та відновлення рухомості барабанної перетинки: при порушенні функції слухової труби після перенесеного гострого середнього отиту, при рубцевих, адгезивних та тубоотитах.
Переважно пневмомасаж барабанної перетинки виконують за допомогою спеціального пристрою. Вушну оливу апарата (одну або обидві) вводять у зовнішній слуховий прохід і включають апарат на 3-10 хв. Коливання тиску в трубках апарата викликає відповідні коливання повітря у зовнішньому слуховому проході та передаються на барабанну перетинку, викликаючи її рухи. При цьому рухається не тільки перетинка, а й слухові кісточки, призводячи до покращання слуху у випадках нестійкого порушення їх рухомості.  
Найслабший ефект можна отримати шляхом самомасажу: хворий вводить вказівний палець у однойменний слуховий прохід і ритмічними рухами викликає коливання тиску в зовнішньому слуховому проході, спричиняючи цим коливання барабанної перетинки і слухових кісточок.
 
Фото Капча