Анатомія і фізіологія слухового аналізатора

 

 

Розрізняють два відділи зовнішнього вуха: вушну раковину та зовнішній слуховий прохід. Внутрішню частину барабанної перетинки з клінічних та функціональних міркувань відносять до середнього вуха.

Вушна раковина. Основою вушної раковини є еластичний хрящ, який надає раковині досить складної конфігурації. На раковині розрізняють наступні анатомічні утвори. Назовні дугоподібний вигин називається закруток, який човником відділений від протизакрутка. Протизакруток у своїх верхніх відділах розділяється трикутною ямкою на верхню та нижню ніжки протизакрутка. Спереду зовнішній слуховий прохід захищає козлик, який міжкозликовою вирізкою відділений від протикозлика. Глибока заглибина, яка лійкоподібно переходить у зовнішній слуховий прохід має назву порожнини вушної раковини. 

Вушна раковина: 1 – мочка; 2 – міжкозликова вирізка; 3 – козлик; 4 – ніжка закрутка; 5 – нижня ніжка протизакрутка; 6 – трикутна ямка; 7 – верхня ніжка протизакрутка; 8 – закруток; 9 – човник; 10 – протизакруток; 11 – вхід у зовнішній слуховий прохід; 12 – протикозлик.

У ділянці нижньої частини вушної раковини – мочки – хрящ відсутній, вона утворена шкірою та жировою тканиною. Бідна іннервація мочки дозволяє використовувати її з метою створення постійного наскрізного каналу для фіксації сережок. У деяких людей в ділянці проколу мочки виникають келоїдні рубці, які спотворюють вигляд вушної раковини і тяжко піддаються лікуванню, оскільки схильні до рецидивів.

Добре кровопостачання захищає, в певних межах, вушну раковину від дії низьких температур та підвищує її відновні властивості щодо загоєння ран (можливість приживання при майже повному відриві). Шкіра передньо-зовнішньої поверхні міцно з’єднана з охрястям. Це сприяє проведенню звуків у напрямку зовнішнього слухового проходу, але полегшує перехід запалення з шкіри безпосередньо на охрястя (виникнення перихондриту). При тупих травмах охрястя порівняно легко відшаровується від хряща з утворенням порожнини, яка заповнюється кров’ю (виникнення специфічного вушного захворювання – отогематоми). Шкіра ж задньої поверхні вушної раковини зміщується значно легше.

Анатомія вуха: 1 – зовнішній слуховий прохід; 2 – вушна раковина; 3 – слухові кісточки; 4 – внутрішнє вухо; 5 – барабанна порожнина; 6 – завитково-вестибулярний нерв; 7 – внутрішня сонна артерія; 8 – слухова труба. Довжина зовнішнього слухового проходу – приблизно 3, 5 см, він дещо скривлений, що певною мірою, захищає барабанну перетинку та барабанну порожнину від пошкоджень прямими тонкими предметами. Відтягування вушної раковини в напрямку назад, догори і назовні дозволяє спростити це скривлення проходу настільки, що за допомогою вушної лійки можна легко оглянути барабанну перетинку (отоскопія). 

Зовнішній слуховий прохід складається з двох відділів (частин) : перетинчасто-хрящового та кісткового. На межі між цими відділами знаходиться найвужче місце слухового проходу – перешийок. Основу перетинчасто-хрящового відділу складає хрящовий жолоб, який в ділянці верхньої стінки доповнюється сполучною тканиною, що, у свою чергу, з’єднується з кістками основи черепа. Хрящовий жолоб має кілька поперечних щілин (щілини Санторіні), які збільшують рухомість слухового проходу, але можуть також бути шляхами, по яких інфекція із зовнішнього слухового проходу поширюється на сусідні ділянки і навпаки. Шкіра перетинчасто-хрящового відділу зовнішнього слухового проходу за своєю структурою повністю відповідає будові шкіри інших ділянок тіла (виражений ростковий шар, сальні залози, волосся). Але, крім цього, тут є ще специфічні сірчані залози (похідні потових залоз), які разом із сальними залозами відкриваються на поверхню шкіри слухового проходу. Таким чином, вушна сірка є сумішшю “сірчаного” секрету та шкірного сала її специфічний запах відлякує членистоногих (комах). Вушна сірка створює на шкірі слухового проходу плівку, яка захищає від забруднення, сірці притаманні протимікробні та протигрибкові властивості.

Шкіра кісткового відділу зовнішнього слухового проходу дуже тонка і не має ні залоз, ні волосся, тому тут не виникають фурункули. Епідерміс зі стінок слухового проходу безпосередньо переходить на барабанну перетинку.

Кровопостачання зовнішнього вуха здійснюється гілками поверхневої скроневої, глибокої вушної та потиличної артерій, які відходять від зовнішньої сонної артерії; іннервація – гілочками трійчастого (V), великого вушного (шийне сплетіння) та блукаючого (Х) нервів.

 

 

До середнього вуха належать барабанна порожнина, слухова труба і пневматичні комірки соскоподібного відростка (головною серед яких є печера).

Барабанна перетинка є тонкою напівпрозорою мембраною, перламутрово-сірого кольору, яка відокремлює зовнішній слуховий прохід від барабанної порожнини. Діаметр барабанної перетинки – 8-10 мм, за рахунок втягнення у центрі (пупка) вона набуває лійкоподібної форми. 

Барабанна перетинка: 1 – пупок; 2 – держальце молоточка; 3 – задня складка молоточка; 4 – розслаблена частина барабанної перетинки; 5 – короткий (зовнішній) відросток молоточка; 6 – передня складка молоточка; 7 – натягнута частина барабанної перетинки; 8 – світловий конус.

Барабанна перетинка складається з двох частин: натягнутої та розслабленої.

1. Натягнута частина – більша нижня частина перетинки, яка складається з трьох шарів: зовнішнього епідермального (продовження шкіри зовнішнього слухового проходу), середнього-фіброзного (утвореного радіарними та циркулярними колагеновими волокнами) і внутрішнього – мукозного (продовження слизової оболонки стінок барабанної порожнини). По периферії фіброзний шар натягнутої частини перетинки потовщується, утворюючи фіброзно-хрящове кільце, яке “вставлене” в кістковий жолобок скроневої кістки.

2. Розслаблена частина – менша верхня частина перетинки, яка зв’язками молоточка (знизу) відмежовується від натягнутої частини барабанної перетинки. Розслаблена частина знаходиться на