Анатомія та морфологія рослин

8). Первинна ксилема – ксилема, що утворюється з прокамбію. П. к. поділяють на протоксилему і метаксилему.

9). Основна паренхіма серцевини – (від грец. parenchyma, букв. налите рядом, тут – тканина) – тканина рослин, що складається з живих клітин різної форми (округлої, овальної, колбоподібної, зіркоподібної та ін.) : П. виконує різні функції: виповнюючу, асиміляційну, газообмінну, запасаючу, видільну та ін.

6. Метаморфози кореня і їх характеристика. Коренеплоди і кореневі бульби, їх морфологічна природа і використання людиною. Багато рослин в процесі еволюційного розвитку і пристосування до тих чи інших умов зовнішнього середовища змінили свою форму, розміри та загальний вигляд. Зазнали певних змін і корені. В одних випадках ці зміни були обумовлені тим, що в коренях відкладалися запасні поживні речовини, в інших це було пов’язано з пристосуванням рослин до конкретних умов (болото, вода і т. д.). Метаморфози кореня – - (від грец. metamorphosis – перетворення) – зміни форми й будови кореня, які виникли в процесі історичного розвитку в зв'язку із зміною функцій і які передаються по спадковості (напр., зміна кореня на коренеплід, кореневі бульби, корені-причіпки, корені-підпірки) тощо. Розрізняють такі метаморфози кореня: коренеплоди, кореневі бульби, корені-підпірки, корені-причіпки, корені-присоски, опорні корені, дошкоподібні корені та ін.

1). Коренеплід – видозміна кореня внаслідок відкладання в головному корені запасних поживних речовин. В утворенні К. беруть участь коренева шийка і нижня частина стебла (утворюється, напр., у моркви, петрушки, редьки та ін.).

2). Кореневі бульби – потовщення бічних або додаткових коренів внаслідок відкладання в них запасних поживних речовин (утворюються, напр., у жоржини, пшінки та ін.).

3). Корені-підпірки – це метаморфози кореня, які за походженням є додатковими коренями, але виконують допоміжну опорну функцію.

4). Корені-причіпки – видозмінені додаткові корені, за допомогою яких рослини-ліани прикріплюються до інших рослин або штучних опор (напр., у плюща звичайного та ін.).

5). Корені-присоски (гаусторії) – (від лат. haustor – той, що п’є) – одноклітинні або багатоклітинні утвори, за допомогою яких рослини-паразити всмоктують поживні речовини з рослини-хазяїна.

Деякі із метаморфозів кореня (коренеплоди, кореневі бульби) мають важливе народногосподарське значення і використовуються людиною як продукти харчування (морква, буряк) та використовуються як корм для тварин. В коренеплодах моркви, буряка та ін. містиься багато каратиноїдів, зокрема каротину, які прискорюють хід хімічних реакцій і сприяють кращому перетравленню продуктів із коренеплодів.

 

1. Визначення пагона і його функції.

2. Мікрофілярна і макрофілярна теорії походження пагона.

3. Апекс пагона і його органоутворююча діяльність.

4. Елементи пагона та їх характеристика. Метамер та метамерність пагона.

5. Брунька: визначення і будова.

6. Класифікація типів бруньок.

7. Листкорозміщення, його основні типи і закономірності. Діаграма і формула листкорозміщення.

8. Типи пагонів за функціями, напрямком росту, довжиною меживузль, положенням у просторі.

9. Галуження: визначення, типи і їх характеристика. Системи пагонів. Наростання.

1. Визначення пагона і його функції.

Пагін (лат. blastos) – осьовий орган вищих рослин, що складається з стебла, листків та бруньок і здатний до верхівкового росту. Пагін наростає в довжину верхівковою частиною, яка кожного року закінчується утворенням бруньки. На повздовжньому перерізі бруньки видно зачаткові органи пагона. Чітко виділяється конус наростання з точкою росту в апікальній його частині. На конусі наростання виділяються примордії листків, в пазухах яких закладаються зачатки бруньок. Таким чином, в верхівковій бруньці закладений весь пагін.

2. Мікрофілярна і макрофілярна теорії походження пагона.

Щодо походження пагона в процесі еволюції рослинного світу то до сьогодні єдиної точки зору серед вчених немає. Розрізняють такі дві основні теорії: мікрофілярна і макрофілярна. Згідно мікрофілярної теорії пагін та його елементи листки виникли внаслідок закладання меристематичних горбочків по всій довжині стебла. Така лінія еволюції пагона спостерігалася у викопних рослин, зокрема у астероксилона. Для сучасних рослин вона простежується у Хвощеподібних і Папоротеподібних. Згідно макрофілярної теорії пагін та його елементи листки виникли внаслідок об'єднання і сплощення кінцевих дихотомічно-розгалужених теломів.

Телом – (від грец. telos – кінець, закінчення) – теорія, згідно з якою квітка, як і всі органи вищих рослин, походить із теломів. Основні частини квітки – тичинки і маточки виникли із спороносних теломів і еволюціонували незалежно від вегетативних листочків. Згідно з теломної теорії вищі рослини з коренями і пагонами походять від риніофітів. Теломну теорію розвинув німецький ботанік В. Ціммерман (1930). Така лінія еволюції пагона спостерігалася у викопних рослин, зокрема у ринії із Риніофітів. Риніофіти – (Rhyniophyta) – відділ вимерлих дуже давніх вищих рослин, що жили в силурі-девоні. Рослини не мали коренів, а їх функцію виконували ризоїди. Пагони безлисті, гладкі або вкриті емергенцами, здебільшого дихотомічне розгалужені у верхній частині, з спорангіями на кінцях теломів (характерним представником є ринія велика). Для сучасних рослин макрофілярна лінія еволюції простежується у Голонасінних та Покритонасінних рослин.

3. Апекс пагона і його органоутворююча діяльність.

Апекс – (від лат. apex – верхівка) – верхівка осьових органів рослини (стебла і кореня), де розміщена апікальна меристема. В процесі диференціації