Берлінська криза 1958-1963 рр. і зовнішня політика США

Спеціальних досліджень, присвячених політиці США в перебігу Берлінської кризи 1958-1963 років на теренах СНД не здійснювалось. Частково цієї проблеми торкалися в своїх роботах М. Павлов, А. Рощін, М. Стрілець.

Серед українських вчених варто виділити дослідження С.Юрченка, В.Чумака, які присвячені військовим і геополітичним аспектам формування зовнішньої політики США.

У зарубіжній науковій літературі, передусім американській, аналіз зовнішньої політики США під час Берлінської кризи займає значне місце. Проте слід враховувати, що більшість американських документів були в обмеженому доступі до кінця 1980-х років, їх опублікування почалося з початком 1990-х, а отже, вони були недоступні дослідникам.

Найбільш цікавими серед великого масиву ранніх праць, що присвячені цій тематиці є розвідки О. Катудала, К. Кейта, Д. Шіка та Р. Слуссера. Зазначені автори, доповнюючи один одного у викладі багатого фактографічного матеріалу, загалом дотримуються схожих позицій щодо характеру зовнішньої політики США в період Берлінської кризи. Так, вони відзначають орієнтацію на переговори з СРСР як основну складову американського курсу. Основним недоліком цих праць є те, що їх автори змушені були будувати свої гіпотези на матеріалах преси та спогадах сучасників тих подій, через те, що величезний масив документів залишався закритим.

Формування ядерної політики президентів Д. Ейзенхауера і Дж. Кеннеді у зв’язку з наростанням кризи навколо Берліна було предметом широкого аналізу серед американських дослідників. Одні з них, як, наприклад, Т. Ботті, на основі документів та інтерв’ю, реконструювали загальні погляди адміністрацій США на можливість застосування ядерної зброї. Інші аналізували її роль у міжнародних відносинах в умовах холодної війни.. Для дослідників-ревізіоністів характерним є проведення залежності зовнішньої політики країни від фактору володіння нею могутньою зброєю. Г. Алперовіц, С. Амброуз, В. Лафебер відзначають, що американська зовнішня політика під час Берлінської кризи стала надто мілітаризованою і ті, хто приймали рішення, були зацікавлені у постійному збільшенні військових замовлень.

Дослідники К. Крейг та Р. Іммерман аналізують зовнішню політику президента Д. Ейзенхауера, однак, роблять вони це під різними кутами зору. В центрі уваги К.Крейга знаходиться розвиток стратегії „нового погляду” Д. Ейзенхауера на уникнення війни з СРСР і її реалізація всупереч опозиції його адміністрації. Автор дещо ідеалізує постать Д. Ейзенхауера і наполягає на спадковості його стратегії адміністрацією Дж. Кеннеді. У монографії Р.Іммермана досліджується вплив, який здійснював держсекретар США Джон Ф.Даллес на Д.Ейзенхауера у прийнятті зовнішньополітичних рішень. Його висновки перегукуються з висновками російського американіста В. Малькова, який на початку 1990-х років мав можливість вивчити записи конфіденційної бесіди кореспондента „Юнайтед Прес Інтернешнл” Г. Шапіро та радника М.С. Хрущова Ю.Жукова, яка відбулася в січні 1958 року. В своєму звіті про цю зустріч Жуков писав: „Він (Шапіро—В.М.) заявив, що в США склалася незвична ситуація, коли в країні зараз „два президента”—з внутрішніх питань помічник президента Адамс, а з зовнішніх—Даллес” Монографія Т. Шварца має особливе значення для аналізу персоналій, і, зокрема, розкриває вплив Аденауера на прийняття зовнішньополітичних рішень в США. Проте, автор більше тяжіє до аналізу західнонімецької ніж американської позицій. 

Заслуговує на увагу праця Дж. Оусланда. Фактично вона є спогадами учасника подій (він був членом Берлінської оперативної групи), але одночасно автор виступає і як дослідник. На його думку, конфронтація навколо Берліна в серпні 1961 року була тільки початком хронічної кризи, кульмінація якої відбулася в жовтні 1962 під час Карибської кризи. Цінність даної роботи полягає в тому, що в ній достатньо критично і об’єктивно висвітлюється діяльність американської розвідки та процес вироблення узгодженої політики між США та їх європейськими союзниками. Водночас, відчувається, що автор недооцінює значення Берлінської кризи особливо в порівняні з кризою Карибською.

Історик та журналіст М. Бешлосс вважає, що Дж. Кеннеді в зовнішній політиці був більше схильним до ризиків у порівнянні зі своїм попередником – Д. Ейзенхауером. Дві монографії, в яких автор торкається подій Берлінської кризи, є одними з найбільш детальних досліджень даного періоду. Разом з тим, нові документи залишились не доступними для дослідника.

Основну увагу Н. Гелба, П. Вайдена, А. Туси зосереджено на подіях 1961 року, які, на їх думку, стали переломним етапом кризи. Дослідниця А. Туса робить такий висновок: „Стіна, грубе і жорстоке явище, створила дві Німеччини, визначила останню секцію кордону Схід-Захід в розділеній Європі, створила передумови для окремого розвитку обох блоків і разом з тим, зробила їх існування безпечнішим”.

Значний інтерес становлять праці, присвячені діяльності розвідувальних служб СРСР і США та таємній дипломаті під час кризи. Серед перших, хто здійснив теоретичне осмислення цієї теми у зв’язку з подіями навколо Берліна – Р. Гартхофф, Дж. Геддіс, автори колективної праці „Поле битви Берлін” – Дж. Бейлі, С.А. Кондрашов, Д.Е.Мерфі.

Джерельною базою дисертаційної роботи є опубліковані документи виконавчої влади США, офіційні заяви і промови американських президентів, документи держдепартаменту США.

До початку 1990-х років у науковому обігу була лише незначна частина документів щодо німецького і берлінського питання. Втім, нещодавно (після спливання тридцятирічного терміну засекречення урядових документів) архівами США було надано доступ до колекцій, які відображають цей період і величезна кількість нових розсекречених документів дозволяє провести