Бібліотеки Європи в епоху Просвіти

 

 

Крім досить добре організованих наукових бібліотек, інших бібліотек громадського користування в Німеччині майже не було. Жалюгідні бібліотеки магістратів (міські управління) були доступні тільки багатим бюргерам. Навіть боязкі буржуазні проекти створення масових культурно-просвітницьких установ зустрічали відсіч феодалів. Пруський міністр народної просвіти вважав, що бібліотеки потрібні тільки вченим.

Заперечуючи проти обов'язку держави піклуватися про післяшкільну освіту народу шляхом створення у великих містах громадських бібліотек з філіями в сільській місцевості, він писав: «Відкіля простолюдин, що працює з ранку до ночі, візьме час для читання?» Цинічно визнаючи тим самим, що знання, їхнє використання – привілей панівних класів, що держава знедолює в культурних відносинах експлуатовані нею працюючі маси.

Але все-таки до кінця XVІІІ ст. і в Німеччині виникають читацькі громади з читальнями, що містять популярну літературу в різних галузях знань.

 

 

Французька революція XVІІІ в., яка зробила, як і англійська у XVІІ ст., вирішальний удар по феодалізму, відбувалася на іншому, більш високому, ніж у Англії, щаблі історичного розвитку. Для буржуазії, що виступила проти феодально-станових обмежень, була характерною визначена турбота про просвіту, про бібліотеки. Глибокі революційні перетворення в бібліотечній справі Франції визначив висунутий революцією буржуазний принцип доступності бібліотек і рівності читачів.

Бібліотеки у Франції, як і в інших країнах, ще до революції стали – одні в більшій, інші в меншій мірі – доступними для деяких шарів суспільства. Так, бібліотека французьких королів з 1737 р. відкрилася для державних діячів, учених. Але група ця була така невелика, що бібліотека могла обходитися без каталогів.

Як правило, книги з бібліотек додому не видавали. Щоправда, відома спроба бібліотеки Мазаріні створити щось подібне до абонементу. Але пропали книги, узяті одним князем, і справа стихла, не розгорнувшись.

Депутат Установчих зборів і Конвенту, великий діяч французької буржуазної революції в області культури Анрі Грегуар (1750-1831 р.) говорив, що необхідно докорінно змінити призначення бібліотеки – відкрити двері всім бажаючим користуватися книжковими багатствами. Він називав публічні бібліотеки «майстернями людського розуму». Але буржуазна революція не могла цілком здійснити ідеї Грегуара. Новими читачами, що прийшли в бібліотеки, були члени Конвенту, учені, бібліотекарі, тобто, знов-таки обмежене коло осіб.

 

 

Реорганізація бібліотек почалася з прийняття декретів Установчих зборів про передачу церковного майна в розпорядження нації, які наказували монастирям і капітулам відправляти каталоги книг і рукописів у муніципалітети і канцелярії місцевих судових установ. Вилучення книг у церкви було частиною загальної націоналізації майна духівництва. Церковники люто пручалися. Декрети виконувалися погано.

15 грудня була видана інструкція, яка у параграфах, що відносяться до книг, вимагала прискорити передачу літератури муніципалітетам, дотримувати визначений режим у приміщеннях, де зберігаються книги, розбирати і розставляти їх. У результаті з'явилися книгосховища з найбагатшими колекціями літератури, що стали основним джерелом поповнення існуючих новостворених бібліотек. Ці книгосховища існували з 1790 р. до 1811 р., їхні залишки були передані бібліотеці Арсеналу.

30 березня 1792 р. був виданий декрет про конфіскацію майна прихильників короля, що емігрували. Снову в руки держави потрапили багаті книжкові збори. Цю літературу направляли в так звані «літературні депо», всього яких було вісім. Велику роль у їх створенні зіграв Гюбер Паскаль Амейлон, бібліотекар ратуші.

Щоб призупинити продаж за безцінь бібліотек емігрантів, Конвент прийняв декрет від 10 жовтня 1792 р. про «припинення продажу бібліотек... картин і наукових посібників, що знаходяться в будинках емігрантів». У такий спосіб було відібрано 250 тис. книг з 20 бібліотек. Зосереджені в основному в Парижі, ці багатства, однак, продовжували розбазарюватися. Тоді (24 жовнтя 1793 р.) Конвент заборонив вилучати, знищувати, псувати книги під приводом витравлення знаків феодальної і королівської приналежності. Знаменно, що з 24 постанов і законів Конвенту про бібліотеки шість стосувалися захисту книг. У період вищого етапу революції – диктатури якобінців – була прийнята спеціальна постанова про те, що винні в знищенні бібліотечних цінностей і пам'ятників мистецтв будуть покарані дворічним тюремним ув'язненням.

У декреті Законодавчих зборів (2 січня 1792 р.) указувалося, що необхідно вести точний облік книжкових багатств для справедливого розподілу їх між департаментами. У цілому по країні було конфісковано близько 10 млн. томів. Паризький департамент одержав 1 800 тис. томів, включаючи видання для національної бібліотеки, кожний з 86 департаментів республіки – по 56 тис. томів.

 

 

У жовтні 1791 р. був створений Комітет народної освіти. Трохи пізніше (10 листопада 1791 р.) утворилася бібліотечна секція цього Комітету на чолі з Анрі Грегуаром. Секція займалася перебудовою діючих і створенням нових бібліотек, перерозподілом і каталогізацією книжкових збірок, виховувала в суспільстві розуміння нової ролі бібліотек. Не всі заходи секції були однаково успішні, але різноманітна і складна робота почалася.

Книги, конфісковані в емігрантів і конгрегацій у період революції 1789-1794 р., надходили, насамперед, у Королівську бібліотеку, яку у 1795 р. Конвент проголосив національною. До цього часу в ній нараховувалося 300 тис. томів.

Як це не дивно, але революція нанесла національній бібліотеці і збитків, тому що разом з