Бібліотеки Європи в епоху Просвіти

Література, що залишилася в сховищах, була передана в бібліотеку Арсеналу, що стала публічною. Основу її склала бібліотека статс-секретаря Франції у військових справах, французького посла у Швейцарії, Польщі і Венеціанській республіці Марка Антуана Рене д'Аржансона.

Багато видань потрапило в бібліотеку Національного інституту наук і мистецтв, створеного Конвентом у 1795 р. замість скасованої Академії наук. Направлялася література й у бібліотеки, що виникли у всіх головних містах департаментів.

Досягнувши апогею в 1793 р., революційна творчість народних мас затвердила ідеї про зв'язок школи і держави, перетворюючу роль виховання, про створення суспільних бібліотек у кожнім департаменті. До січня 1794 р. нараховувалося 555 таких бібліотек. Але цілком програма створення бібліотек департаментів не була виконана.

Конвент декретував відкриття на місцях бібліотек, що збирали не тільки книги, але й усе, що могло служити просвіті: карти, плани, картини, естампи, моделі. Розширювалася краєзнавча діяльність бібліотек.

Політичний діяч, письменник і філософ де Кондорсе склав план організації народної освіти у Франції. Відповідно до нього передбачалося відкривати невеликі бібліотеки у кожній початковій школі. Але декрет (від 25 лютого 1795 р.) дозволив відкривати бібліотеки тільки при центральних школах (одна школа на 300 тис. жителів).

Паралельно зі створенням бібліотек вирішувалося завдання перерозподілу конфіскованої літератури. Книги, що призначалися бібліотекам, оцінювалися з погляду їх політичної, наукової, практичної корисності. Книги поділяли на три групи: корисні, число екземплярів яких не обмежувалося; марні, які лишали для вивчення в одному-двох екземплярах; шкідливі, що відправлялися для переробки на паперові фабрики. Цензура конфіскованих фондів ще до їхнього напрямку в бібліотеки, характер вимог, пропонований бібліотекарям, ясно показують, що бібліотекам відводилися активна політична роль у суспільстві.

Вважаючи бібліотеки важливим засобом просування книг до читача, діячі народної освіти і бібліотечної справи багато уваги приділяли в цей період питанням класифікації літератури й організації фондів та каталогів. Контролювала цю роботу бібліотечна секція Комітету народної освіти. 15 травня 1791 р. вийшла інструкція з інвентаризації і каталогізації, що передбачала невідкладне складання каталогів на фонди бібліотек у всіх департаментах.

Найбільш значних результатів домігся Г. П. Амейлон, його стараннями були складені каталоги на фонди трьох великих книгосховищ Парижа. Він підкреслював, що основою гарного каталогу, раціонального розміщення фондів є знання змісту книги. Інструкція передбачала створення зведеного каталогу на фонди паризьких бібліотек. Рішення поставленої задачі була справа трудомістка і складна, тому що ще не були розроблені теоретичні основи складання зведених каталогів.

 

 

Постало питання про необхідність спеціальної підготовки бібліотечних кадрів. Один з бібліотекарів Сорбонни так визначив задачі бібліотекаря: «Він буде приймати усіх відвідувачів... забуваючи про себе... Він побіжить їм на зустріч, з люб'язною поспішністю, з радістю введе їх у свою бібліотеку. Він разом з ними пройде по всіх частинах її, по усіх відділеннях, він сам наблизить до їх поглядів усе рідкісне, усе велике, що вона містить. Якщо йому здасться, що яка-небудь книга стала об'єктом бажання одного з читачів, він негайно ж скористається з нагоди люб'язно її представити: більш того, він буде намагатися обережно звернути увагу на всі книги, що відносяться до того ж питання, щоб зробити пошуки літератури більш легкими, більш повними... Хранитель книжкових зборів повинен у першу чергу захищатися від злої схильності, здатної зробити його, як казкового демона, ревнивим у відношенні скарбів, охорона яких йому доручена, і здатної привести його до приховування від поглядів публіки багатств, зібраних лише з єдиною метою – бути використаними».

 

Бібліотечні діячі революційної Франції підняли питання про внесення змін у застарілу бібліотечну класифікацію, що починалася з богослов'я. Першим у 1796 р. про те, що богослов'я не має підстав і не повинне стояти в главі схеми каталогів, заявив Гюбер Амейлон. Але він не був прихильником повної реорганізації каталогів. Його пропозиція зводилася до винесення на перше місце в схемі граматики. Амейлон підкреслив, що для складання каталогу необхідно знати книгу особисто. Ця вимога не втрачає значення і дотепер.

Засновника Національного архіву, юриста, історика, бібліографа Армана Гастона Камюса (1740-1804 р.) не задовольнили виправлення, внесені в схему Амейлоном. Розташування книг, вважав Камюс, повинне відповідати послідовності їх вивчення. Проблемами класифікації займалися і багато інших учених, діячів культури. На їх рішення вплинули погляди буржуазної інтелігенції передреволюційної і революційної епохи. Встановлення зв'язку між бібліотечно-бібліографічною класифікацією і науковою системою знань, відмова від застарілих принципів розподілу, пошуки найбільш раціональних схем розташування – велика заслуга французьких теоретиків і практиків бібліотечної справи, ідеї яких вплинули на цю і наступні епохи. У цей період було підняте питання про створення національної бібліографії.

І хоча нові теорії, пропозиції щодо поліпшення бібліотечної справи найчастіше були суперечливі і далекі від справжнього демократизму, прогрес у бібліотечній теорії і практиці все одно був значний.

 

Становлення капіталізму супроводжувалося різким розривом у рівнях розвитку держав і народів, в тому і числі й в області культури. Помітні зміни відбулися у видавничій, книготоргівельній, бібліотечній справі. Мінялася роль і призначення бібліотек, з'являлися нові їх види. Процес формування національних мов відбивався на складі бібліотечних фондів.

Початок нової історії – час виникнення національних бібліотек, основу яких у багатьох країнах склали королівські бібліотеки. Майже повсюдно росло значення університетських бібліотек, власниць багатих книжкових фондів. Небувалий до того часу ріст фондів бібліотек – деякі нараховували по 150 і більш тисяч томів – стимулював інтерес до практичних проблем організації фондів і каталогів.

Широке поширення в нову епоху одержали публічні бібліотеки. У зв'язку з розвитком національних систем освіти у ряді країн виникають масові бібліотеки, які є прообразом сучасних. Під контролем церкви наприкінці XVІІІ-початку XІ сторіч у різних країнах з'являються шкільні бібліотеки.

Помітною подією у розвитку бібліотечної справи стала поява в 1740 р. у Європі установи, названої «Commercіum lіterarіum», для обміну виданнями між бібліотеками Європи і Північної Америки. Зв'язки між бібліотеками різних країн розвивалися і по інших лініях. Так, у 1853 р. коли в Лондоні запроектували будівництво нового читального залу бібліотеки Британського музею, призначена для цього комісія налагодила контакти з кращими бібліотекарями Європи.

У цей період з'явилося значне число робіт з бібліотечної справи. У переддень Великої французької буржуазної революції французькі енциклопедисти визначили нові якості бібліотеки як установи, вкрай потрібної суспільству, підкреслили роль книги. Вони виступали за «відкриті двері» бібліотек, за поповнення їх книгами, потрібними для рішення конкретних життєвих задач. Дуже коштовним внеском у розвиток бібліотечної справи стала книга «Основи бібліографії» І. М. Деніса, відомого німецького поета і вченого.

Такою, загалом, була історія бібліотечної справи епохи Просвіти.

 

 

1. Библиотечное дело в зарубежных странах/под ред. Ю. ст. Григорьева. – М. : Книга, 1985.

2. Скрипкина Т. И. Библиотечное дело в капиталистических странах: уч. пос. – Л., 1977.

3. Талалакина О. И. Учебник по истории библиотек//Библиотековедение и библиография за рубежом. – 1977. – вып. 63.

4. Талалакина О. И. История библиотечного дела за рубежом: Учебник для библ. фак. – М. : Книга, 1992 (ІІ изд.).

5. Шира Д. Х. Введение в библиотековедение: Основные элементы библиотечного обслуживания/пер. с англ. ст. В. Скворцова, Э. Г. Азгальдова, под ред. Н. С. Карташова. – М. : Высшая школа, 1983 г.