Болгарія: влада і закон (1918-1962 рр.) у дослідженнях українських істориків

 

 

У статті розглядається взаємодія влади та закону у Болгарії від завершення Першої світової війни до утвердження «ери Живкова» у висвітленні українських істориків упродовж 1957-2011 рр. Ключові слова: закон, політичний режим, болгаристика, історіографія, авторитаризм, Болгарія.

Актуальність обраної теми зумовлена необхідністю історіографічного осмислення доробку української болгаристики, зважаючи на багатоплановий її розвиток. З’ясування тематичних пріоритетів є важливою ланкою вітчизняних болгаристичних досліджень та допомагає визначити внутрішню логіку їх розвитку, зв’язок із суспільними потребами. Вивчення саме взаємодії влади та закону виглядає конче потрібним, з огляду на формування громадянського суспільства у по- стсоціалістичних країнах. У цьому зв’язку, виокремлення історичної складової може слугувати одним із показників готовності усіх суб’єктів цього процесу до засвоєння цінностей та стандартів громадянського суспільства. Погляд українських вчених на означену проблему є актуальним, з огляду на становлення правової держави, та наближує до вирішення питання про її корені. З іншого боку, робить внесок у з’ясування філософськи орієнтованого завдання щодо наступності історичного знання та його достовірності. Попри те, що питання історії вітчизняної болгаристики вже були об’єктом узагальнення [1], вони не торкалися висвітлення проблеми, винесеної у назву.

Об’єктом вивчення є українська історична болгаристика другої половині 1950-х – 2011 рр., а предметом – інтерпретація українськими дослідниками взаємодії влади/закону та суспільства у принципово важливі для всієї болгарської історії роки від завершення Першої світової війни до становлення режиму Т. Живкова. Цей період був перенасичений різного роду подіями та характеризувався надзвичайною активністю у правовій галузі, через численні спроби легітимізувати потрібні політичним режимам зміни. Хронологічні межі зумовлені змінами, які вплинули на фактори та завдання болгаристичних досліджень в Україні радянської та пострадянської доби. В першу чергу, це лібералізація політичного життя середини 1950-х рр. у країнах реального соціалізму, розпад соціалістичної системи та становлення української державності, здо- лання кризових явищ у вітчизняній історичній науці у вивченні всесвітньої історії на кінець першого десятиліття ХХІ ст. [2, 181].

Попри тематичну різноманітність вітчизняних бол- гаристичних досліджень, історія балканської країни в українському її варіанті в другій половині 1950-х рр. -

першому десятилітті ХХІ ст. була й залишається, здебільшого, політичною історією. У зазначений період вдалося не тільки створити, але й зберегти доволі потужну вітчизняну інфраструктуру болгарознавства, яка навіть набула подальшого розвитку, за рахунок появи нових наукових центрів (Донецьк, Луцьк, Рівне, Дніпропетровськ, Сімферополь, Мелітополь, Бердянськ, Горлівка, Кам’янець-Подільский, Миколаїв, Запоріжжя) [3, 45], на тлі збереження традиційних (Київ, Харків, Львів, Одеса) [4, 107; 5, 43], регулярних болгаристич- них і славістичних наукових видань («Проблеми слов’янознавства», «Дриновський збірник», «Одеська болга- ристика», «Болгарський щорічник», «Бьлгарска Бесара- бия», «Бьлгарите в Северното Причерноморие») та наукових форумів. Здобутки вітчизняних дослідників були визнані болгарськими, які вважають, що саме в Україні рівень розвитку славістики та болгаристики один з найвищих поза межами Болгарії [6, 5].

Українські дослідники зверталися до проблеми «закон і влада» (попри те, що спеціальних розвідок, присвячених цій темі, поки що не створено), у зв’язку зі з’ясуванням інших питань при вивченні політичної історії Болгарії, спроб модернізації болгарського суспільства та соціальних конфліктів між двома світовими війнами, протистояння демократії й авторитаризму, становлення та краху режиму «народної демократії», ствердження «соціалістичного» вибору. Попри нечисельність розвідок, де побіжно здійснюються спроби позначити місце закону як точки відліку нової тенденції або принципових змін у житті країни, вони є цілком достатніми для з’ясувати питання. Впродовж усього періоду, що аналізується, увагу вчених (Г. Чер- нявський, В. Голуб, О. Крапивин, В. Ганевич, А. Копилов, Г Докашенко, Т. Татолі, В. Чорній, А. Черній, П. Рущенко) у вказаних розвідках, передусім, привертали законотворча парламентська діяльність та реакція на неї суспільства як «з гори», так і «знизу», за обставин політичних криз, соціальної напруги, зміни політичних режимів.

Стосовно періоду від завершення Першої світової війни – до остаточного ствердження в Болгарії «соціалістичного вибору» на 1948 р. акцент робиться на політичних аспектах взаємодії влади та суспільства через закон. У цьому зв’язку є можливим виокремити декілька провідних суспільних процесів, що відобразилися в низці конкретних правових кроків або дій влади відносно союзників чи опонентів, до політично заангажованої частини суспільства, які потрапляють у поле зору дослідників.

По-перше, це спроба встановлення селянської влади та законотворча [7] діяльність урядів Болгарського Землеробського народного Союзу (БЗНС) на чолі з О. Стамболійським. При цьому те, що селянська партія стверджувала свій вплив у державі різними методами, зокрема й позаконституційними, було помічено тільки у 2000-х рр. (Т. Татолі, В. Чорній). Практично всі історики віддали данину демократизму землеробів, справедливо вказуючи, що він відобразився в їх законодавстві. Як правило, з чотирьох «великих законів» БЗНС докладно аналізуються два – про трудову земельну власність (1921), про трудову повинність (1920). Загальновизнаним стало, що законотворча діяльність БЗНС, спрямована на запровадження у життя теорії «станової демократії», здобула повну підтримку більшості населення Болгарії, яке складалося з селянства. Тривалий час повалення режиму БЗНС розглядалося як замах на демократію. Дослідники пов’язували і пов’язують поразку землеробського уряду з чисельними соціально-політичними причинами, проте вплив соціально-психологічних чинників, ілюзій селянської теорії «станової демократії», які екстраполювалися на закони 1920-1921 рр., допоки не з’ясований.

По-друге,