Болгарія: влада і закон (1918-1962 рр.) у дослідженнях українських істориків

Предмет:

Тип роботи:

Стаття

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

це протистояння влади та суспільства (до громадянської війни) впродовж двадцятиріччя після повалення правління БЗНС [8]. Щодо законодавчого поля цього часу, то українські історики обов’язково звертаються до закону про захист держави (січень 1924 р.) та поправок до нього (квітень 1925 р.). Цей документ розцінюється як легітимація репресій проти усіх опонентів уряду О. Цанкова та наступних, незалежно від соціальної чи політичної забарвленості опонентів. Проте, українська історична болгаристика нічого не говорить з приводу питання, чи були спроби за лібералізації життя в країні у міжвоєнну добу скасувати цей закон? Докладно описаний стан пригніченості та невпевненості у масовій свідомості, як наслідок та реакція у відповідь на запровадження та застосування закону про захист держави. Відповідальність за це у розвідках 1960-80-х рр. покладалася на праві політичні сили, які не завжди правильно ототожнювалися з фашистськими. Наприкінці 1990-х рр. до кола винуватців міжвоєнних трагедій у болгарській історії були залучені й комуністи, які зробили свій внесок у деформацію демократичної парламентської системи та її правого поля [9, 253]. Вичерпання можливостей діяти у правовому полі легально політично активній частини болгарського суспільства призвело до терористичного акту – вибуху 16 квітня 1925 р. у соборі Свята Неділя (Софія), що спричинило нову хвилю терору, жертвою якого стала практично вся країна [10, 75]. Взаємодія влади та суспільства у 1930 – першій половині 40-х рр., опосередкована правовими нормами (в першу чергу закони 1933 р.), у вітчизняній історичній болгаристиці пов’язувалася саме з репресивними законами, а решта не набула достатнього висвітлення. Згодом це стало однією з причин дискусій щодо характеру болгарського суспільства та держави між двома світовими війнами.

По-третє, період «народної демократії» та ствердження соціалістичного вибору. Докладно простежена боротьба за встановлення нового комуністичного режиму, головним чином парламентська та через законодавче поле [11]. Проте, в 2000-і рр. було доведено, що репресії, які навіть виходили за межі «отечеств- нофронтовского» законодавчого корпусу відносно осіб, які співпрацювали з попереднім режимом, теж стали сходинкою до встановлення державної комуністичної влади (В. Чорній). Акцентувалося на всенародному ентузіазмі трудящих, якій ототожнювався з реакцією всього суспільства на події в країні впродовж 19441947 рр. Особлива увага приділялася конституційному процесу 1947 р. У другій половині 1990-2000-х рр. період болгарської історії 1944-1947 рр. перестав цікавити українських дослідників.

Якщо розглядати добу соціалістичної модернізації болгарського суспільства до ствердження режиму Т Живкова 1963 р, то до неї українська історична бол- гаристика переважно зверталася у 1960-80-х рр., апелюючи до економічних аспектів співвідношення законотворчої діяльності партії, держави та суспільства [12, 688]. При цьому до уваги бралися не стільки державні закони, скільки спільні постанови центрального комітету Болгарської комуністичної партії та Ради Міністрів Народної Республіки Болгарії, спрямовані на здійснення державної політики індустріалізації [13] та розвитку кооперативного аграрного сектору [14]. Радянський правовий та політичний контент, обґрунтований широкою доказовою базою, вважався однієюз закономірностей «соціалістичного будівництва» [15, 153]. Як соціальні з’ясовувалися соціодемографічні та соціокультурні наслідки [16, 58, 59; 8, 152, 153]. Доводився висновок і про високу ступінь активності практично усіх верст суспільства у виконанні одягнутої у закон «партійної лінії» [16, 85-104]. Поза увагою залишилася кардинально важлива проблема щодо закономірності державної політики індустріалізації та її соціальної вартості. Чи це дійсно спроба закладання основ нового соціального ладу, чи це закономірна діяльність держави будь-якого типу в країні зі слабо- розвиненою промисловістю? На порядок денний також не ставилося та не могло поставитися питання доцільності закладання індустріальної цивілізації в той час, коли суспільний прогрес вже починав визначатися постіндустріальним розвитком. Це була справа майбутнього та іншого покоління істориків, готового як методологічно, так і світоглядно формулювати такого роду запитання та шукати відповіді на них.

Таким чином, спостереження за дослідженнями українських вчених дозволяє зробити висновок про наявність, принаймні, двох етапів у вивченні означеної проблеми. Межею між ними слугує початок 1990-х рр., коли у вітчизняній науці почали стверджуватися нові парадигми історичного знання [17, 509; 18, 85-91; 19, 110-111]. На другому етапі: 1) відбуваються зміни в методологічній базі наукових пошуків – відмова від марксистської методології як єдиноправильної щодо конструювання минулого; 2) розширення джерельної бази супроводжувалося й певним урізноманітненям методів досліджень за рахунок структурного та кон- тент-аналізу; 3) типовими стали не стільки опис та пояснення, скільки прагнення відбудувати каузальні зв’язки та їхні наслідки; 4) мало місце розширення предметно-тематичного поля розвідок.

Отже, аналіз зв ’язку влади та закону із суспільством у Болгарії українськими вченими зафіксував не тільки широке розуміння радянського політичного, культурного, соціального контенту правовідносин у болгарському суспільстві другої половини 1940 – початку 60-х рр., що тривалий час було сталою традицією вітчизняних болгаристичних розвідок, але й відобразив нові явища у розвитку знання про балканську країну та поставив на порядок денний нові завдання. Це зокрема розширення хронологічних меж вивчення питання взаємодії влади/закону та суспільства. Вагомою стала й потреба узагальнення та нового прочитання історії відносин політичних режимів з усіма соціальними верствами та роль у ній правової регуляції.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:

Сохань П. С. Советская болгаристика на Украине // Советская болгаристика: итоги и перспективы. – М., 1983; Калениченко П. М., Павленко В. В. Украинска- та историческа наука за историята на България ук- раинско-българските отношения //Известия на Института по история на БКП. – Бр. 43. – София, 1980; Станчев М. Г., Страшнюк С. Ю., Саленков В. Ю. Дри- новські традиції у Харкові // Дриновський збірник. Дри- новски сборник. – Т. 1. – Х. ; София, 2007; Чорній В. П. Българистиката в Лвов: традиции съвременното състояние // Списание на Българската академия на науките. – 2010. – Бр. 6; Пачев С., Пачева В., Милчев В. Развитието на българистиката в научни центрове на Запорожския край в края на ХХ – началото на ХХІ век // Списание на Българската академия на науките. – 2010. – Бр. 6; Крапивин А., Тодоров И. Българистиката в Донецкия университет // Списание на Българската академия на науките. – 2010. – Бр. 6; Станчев М. Г. Некоторые вопросы развития истории болгарис- тики как науки //Дриновський збірник. Дриновски сборник. – Т. ІІ. – Х. ; София, 2008.
Кудряченко А. І. Дослідження з проблематики всесвітньої історії у сучасній Україні // Укр. іст. журн. (далі – УІЖ). – 2011. – № 1.
Пачев С. І. Тематичні пріоритети української історичної болгариститкиу 1945-1991 рр. //Гуржіївські історичні читання. – Вип. 4. – Черкаси, 2011.
Калениченко П. М. Вивчення історії Болгарії на Україні // УІЖ. – 1962. – № 1.
Ганчев А. И., Пригарин А. А. Одесское научное общество болгаристов: 1995-2005 // Дриновський збірник. Дриновски сборник. – Т. ІІ...
Приветствие Чрезвычайного и Полномочного Посла Республики Болгарии в Украине Димитара Владимирова участникам VI Дриновских чтений в Харькове в апреле 2010 г. // Дриновський збірник. Дриновски сборник. – Т. IV. – Х. ; Софія, 2011.
Крапивин А. Александр Стамболийский: жизнь, взгляды, деятельность. – М., 1988; Крапивин А. Димитр Драгиев: жизнь, судьба, учение. – Донецк, 1999; Дока- шенко Г. П. Болгарська школа повоєнного періоду: історичний аспект. – Горлівка, 2008; Татоли Т. В. Авторитаризм в Болгарии в межвоенный период (1918-1939).
Луганськ, 2010; Рущенко П. Т. Великий Жовтень і революційний рух у Болгарії в 1923 р. – Х., 1967.
Чорній В. П. Історія Болгарії. – Л., 2007; Татоли Т. В. Концепция «нового государства» «деятелей 19 мая»: политико-правовой аспект // Дриновський сборник. Дриновски сборник. – Т. IV... ; Чернявский Г. И. Из истории парламентской деятельности Болгарской коммунистической партии в условиях фашистской диктатуры (19271929) //Вопросы новой и новейшей истории. – Вып. 25.
Х., 1979; Павленко В. В. Солидарность трудящихся Украинской ССР с революционной борьбой рабочих и крестьян Болгарии (1923-1934). – К., 1977.
Татоли Т. В. Причины и условия победы авторитаризма в Болгарии в межвоенный период // Дриновський сборник. Дриновски сборник. – Т. Ш. -Х. ; Софія, 2009.
Павленко В. В. Українсько-болгарські взаємини. 19191939 рр. – К., 1995.
Ганевич И. В. Деятельность Болгарской коммунистической партии по укреплению диктатуры пролетариата (сентябрь 1944-1948). – М., 1974; ГолубВ. Й. Соціально-економічні перетворення в Болгарії// УІЖ. – 1974. – № 6; Черній А. І. Болгарська комуністична партія у боротьбі за завершення експропріації капіталістичної промисловості // Питання нової та новітньої історії.
Вип. 12. – Х., 1971.
История на Народна Република България. Режим и общество / Под ред. И. Знеполски. – София, 2009.
Черний А. Болгарская коммунистическая партия в борьбе за социалистическую индустриализацию страны (1948-1958). – К., 1976; Черний А. Діяльність БКП по підготовці кадрів робітничого класу (1948-1958) // Питання нової та новітньої історії. – Вип. 24. – Х., 1978; Жебокрицький В. А., Черній А. І. Народна Республіка Болгарія. – К., 1969.
Голуб В. Болгария социалистическая. Союз рабочего класса и крестьян – основа развития социалистического сельского хозяйства НРБ. – К., 1976; Голуб В. Роль БКП у зміцненні союзу робітничого класу та селянства у період будівництва соціалізму // УІЖ. – 1970. – № 8; Голуб В. З досвіду співробітництва БКП і БЗНС у соціалістичному будівництві // УІЖ. – 1971. – № 9.
Черний А. И. БКП – организатор социалистического соревнования в промышленности (1948-1958). – Львов, 1979.
16 Черний А. И. Болгарская коммунистическая партия в борьбе за социалистическую индустриализацию страны (1948-1958). – К., 1976.
Савельева И. М., Полетаев А. В. Теория исторического знания. – М., 2008.
Таран Л. В. Провідні тенденції світової історіографії в ХХ ст. та проблеми кризи сучасної української історичної науки // УІЖ. – 1999. – № 1.
Орлов И. Б. Человек исторический в системе гуманитарного знания. – М., 2012.