Центральні банки

Інформаційно-статистичний та аналітичний центр грошової і банківської систем. Центральні банки з метою здійснення своєї діяльності проводять аналіз і прогнозування стану економіки країни, і насамперед грошово-кредитних, валютних і цінових відносин. Макроекономічний аналіз і прогнозування дають змогу центральному банку ув'язати грошово-кредитну політику, яку він розробляє, з іншими заходами загальноекономічної політики держави: зі структурною, фіскальною, бюджетною, зовнішньоекономічною політикою тощо.

Макроекономічний аналіз та прогнозування неможливо здійснювати без статистичної інформації, тому центральні банки розробляють монетарну і банківську статистику; публікують статистичні дані, аналітичні та інформаційні матеріали.

4. Операції центральних банків

Центральні банки в процесі своєї діяльності здійснюють операції – активні та пасивні, надають послуги своїм клієнтам.

Специфіка операцій центральних банків проявляються у трьох напрямах:

• по-перше, центральні банки мають монопольне право емісії грошових знаків;
• по-друге, центральні банки обслуговують специфічну клієнтуру. Клієнтами центральних банків виступають головним чином комерційні банки а урядові структури (казначейства, міністерства фінансів).

Закони, що регламентують діяльність центральних банків, як правило, забороняють їм здійснювати комерційну діяльність, зокрема обслуговувати господарську клієнтуру (не фінансові установи, підприємства, організації, населення)  .

Це обмеження захищає комерційні банки від конкуренції з боку сильнішого учасника грошового ринку – центрального емісійного банку, котрий, по-перше, як емісійний банк має особливі можливості щодо формування своєї ресурсної бази, по-друге, як регулятивно-наглядовий орган володіє конфіденційною інформацією щодо діяльності комерційних банків;

по-третє, для центральних банків, на відміну від комерційних, отримання прибутку не є метою проведення операцій.

Активні операції центральних банків.

1. Центральні банки проводять операції з цінними паперами на відкритому ринку.

Операції проводяться переважно з державними цінними паперами на вторинному ринку. Центральні банки можуть купувати цінні папери у фірм, населення, комерційних банків або продавати їм цінні папери. І хоч цінні папери в портфелях центральних банків є важливим джерелом їхніх доходів, проте безпосередньою метою їх купівлі та продажу є не дохід.

Центральні банки проводять операції з цінними паперами, щоб змінити величину резервів комерційних банків.

Операції на відкритому ринку є найважливішим інструментом, за допомогою якого центральні банки економічно розвинутих країн регулюють пропозицію грошей.

2. Центральні банки проводять операції з рефінансування (кредитування) комерційних банків.

Вони надають позички комерційним банкам, здійснюють переврахування векселів, які раніше були враховані комерційними банками. На суму наданих позичок та переврахованих векселів збільшуються резерви банків, а погашення позичок і векселів призводить, відповідно, до зменшення банківських резервів.

Отже, рефінансування комерційних банків надає центральним банкам можливість регулювати величину їхніх резервів.

3. Центральні банки проводять операції з міжнародними ліквідними резервами (золотовалютними резервами).

До складу резервів входять:

• золотий запас;
• запаси іноземної вільно конвертованої валюти;
• резервна позиція у МВФ;
• спеціальні права запозичення – СПЗ, або СДР.

Власником міжнародних ліквідних резервів виступає держава, але розпоряджатися ними в різних країнах можуть різні кредитно-фінансові установи: центральний банк, міністерство фінансів, казначейство, валютне управління, стабілізаційний валютний фонд.

Центральні банки проводять операції з міжнародними ліквідними резервами (купівля-продаж іноземної валюти, золота) з метою підтримання на потрібному рівні попиту на гроші і пропозиції грошей, а також обмінного курсу національної валюти.

4. Центральні банки деяких країн можуть надавати прямі кредити уряду на покриття дефіциту державного бюджету.

Найбільшого поширення такі кредити набули в країнах, що розвиваються. Кредити центрального банку мають емісійний характер. З позиції уряду покриття дефіциту державного бюджету за рахунок додаткової емісії грошей – це дуже простий і зручний спосіб збалансування державного бюджету (монетизації бюджетного дефіциту). З позиції центрального банку це досить небезпечний спосіб, тому що він загрожує сталості грошей.

В економічно розвинутих країнах, як правило, на законодавчому рівні центральним банкам забороняється надавати кредити уряду з метою збалансування державного бюджету.

З 1994 р. відповідно до Маастрихтської угоди центральним банкам країн Європейського союзу забороняється надавати кредити урядам для збалансування державного бюджету.

Узагальнюючи зміст активних операцій центральних банків, слід відзначити, що вони мають емісійний характер.

Усі ці операції накопичення цінних паперів, іноземної валюти, золотих запасів у розпорядженні центрального банку, збільшення заборгованості за наданими банком кредитами ведуть до збільшення обсягу банківських резервів, тобто базових грошей (грошової бази), до розширення пропозиції грошей, і навпаки.

Пасивні операції центральних банків.

Центральні банки емітують на монопольних засадах готівкові кошти в оборот.

Вони продають готівку комерційним банкам в обмін на їхні резерви, що зберігаються на рахунках у центральних банках.

У свою чергу, комерційні банки забезпечують готівкою своїх клієнтів в обмін на депозити, що зберігаються на рахунках клієнтів у банках.

Таким чином, центральні банки емітують готівку в оборот через комерційні банки. Емісія готівки веде до збільшення грошової бази і грошової маси (пропозиції грошей).

Готівка, що перебуває в обороті, займає центральне місце в пасивах центральних банків.

2. Центральні банки зберігають резерви комерційних банків.

Комерційні банки розміщують на рахунках у центральному банку обов'язкові резерви згідно з нормами обов'язкових резервних вимог, що встановлені центральним банком, а також надлишкові (вільні) резерви.

У більшості країн світу обов'язкові та надлишкові резерви розміщуються на одному рахунку (основний, кореспондентський чи резервний рахунок). Це різновид поточного депозитного рахунка, що відкривається комерційними банками суб'єктам господарювання, з урахуванням звичайно специфіки діяльності центрального банку.

У деяких країнах центральні банки залучають від комерційних банків кошти на строкові депозитні рахунки з метою регулювання ліквідності комерційних банків.

3. Центральні банки залучають кошти урядових структур.

На договірній основі центральні банки ведуть поточні депозитні рахунки державного казначейства, міністерства фінансів та інших урядових структур. На цих рахунках акумулюються податкові надходження, кошти від розміщення державних цінних паперів та інші надходження до бюджету. З цих же рахунків забезпечується фінансування державних видатків.

4. Центральні банки відкривають рахунки, на яких розміщуються іноземні депозити, тобто депозити, якими володіють іноземні уряди, іноземні центральні банки, міжнародні валютно-фінансові і кредитні організації.

Більшість із цих рахунків – це поточні рахунки. їх відкриття полегшує розрахунки за міжнародними фінансовими операціями.

5. Центральні банки можуть одержувати кредити, зокрема від міжнародних валютно-фінансових і кредитних організацій.

Так, країни – члени МВФ можуть отримувати кредити у вільно конвертованій валюті для фінансової підтримки економічних реформ і покриття дефіциту платіжного балансу.

Центральні банки можуть емітувати та розміщувати, найчастіше серед комерційних банків, власні боргові зобов'язання.

Мета емісії – регулювання ліквідності комерційних банків та грошово-кредитне регулювання економіки..

Центральні банки формують власний капітал.

Характер операцій з формування власного капіталу залежить від форми власності центрального банку – державна чи акціонерна.

Капітал федеральних резервних банків США, які за формою власності є акціонерними, формується шляхом розміщення акцій серед комерційних банків – членів Федеральної резервної системи (ФРС). Кожен комерційний банк зобов'язаний придбати акції федерального резервного банку того округу, де він зареєстрований, на суму, що дорівнює З% його власного капіталу.

Центральний банк Російської Федерації за формою власності є державним банком. Його статутний капітал у розмірі 3 млн руб. сформований за бюджетні кошти. Резерви і фонди Банку Росії формуються за рахунок відрахувань від прибутку за рішенням Ради директорів Банку.

Узагальнюючи зміст пасивних операцій центральних банків, слід зазначити, що в пасивах балансу центрального банку відображаються базові гроші (грошова база, гроші підвищеної ефективності).

Базові гроші емітуються в оборот центральним банком у національній валюті; до їх складу входять готівка в обігу і резерви комерційних банків.

Послуги ЦБ

Сучасні центральні банки надають послуги своїм клієнтам, більшість з яких пов'язана з розрахунково-касовим обслуговуванням комерційних банків та урядових структур.

Центральні банки:

– запроваджують загальнодержавні системи електронних платежів, що забезпечують здійснення розрахунків на всій території країни;

– відкривають і ведуть поточні рахунки своїх клієнтів (банків та урядових структур) ;

– здійснюють оброблення та інкасування чеків;

– організовують кліринг та оплату чеків, векселів та інших розрахунково-платіжних документів;

– подають клієнтам відомості про операції, проведені за їх рахунками, і про залишок на рахунках.

Важливим видом послуг, що надаються центральним банком, є касове обслуговування клієнтів, пов'язане з прийманням і видачею готівки з каси центрального банку, перевезенням грошово-валютних цінностей та інкасацією грошових знаків.

Центральні банки як банкіри і фінансові агенти уряду виступають у ролі консультантів і менеджерів при випуску державних цінних паперів. Вони організовують розміщення державних цінних паперів шляхом проведення аукціонів, здійснюють їх погашення за дорученням і за рахунок емітентів. Центральні банки пропонують своїм клієнтам послуги з управління портфелем цінних паперів – зберігання, переказування, інкасування цінних паперів.