Чорнобиль не має минулого часу

Учениця У лугах пишається калина,

Біжить по каменю вода.

За руку мати молода

Веде у світ малого сина.

Щебече, мов пташа, дитина,

Цвіте і сяє далина,

Але тривожна і сумна

Лежить під небом Україна.

Здається, ніби мирна днина,

Проте, Чорнобильська біда

Не проминула без сліда.

І гіркота пече полинна.

Передчуття терзають злі;

Повторювать все важче й важче,

Що вічно будуть син і мати,

І будуть люди на землі.

Ведуча. Пролітають роки. Для людей цей край став мертвим, але природа і далі продовжує життя. Вона мовчки страждає за помилки людей. Природа оживає:

Жасмин цвіте, і трави косять,

І сіно пахне і п'янить.

І йдуть дощі, коли не просять,

І з вітром колос гомонить.

Усе живе жадає жити,

Снаги і сили повне вщерть.

І важко, й страшно говорити,

Що над усім чигає смерть.

Радіація встигла наробити багато яиха не лише теперішньому поколінню, але й прийдешньому. Чорнобиль – незагоєна рана на тілі нашої землі.  У 1986 році виселено з Чорнобильської зони 91 тисячу мешканців із 76 населених пунктів. Ще протягом 10 років продовжувалося виселення. До 1996 року переселено 160 тисяч осіб. На цей час усього виселено із чорнобильської зони 166 тисяч населення. Більше 2 тисяч населених пунктів мають статус постраждалих.

Ведучий. Повертаючись до безлюдної зони, журавлі дивуються, чому тут не чути веселих дитячих голосів, чому тут немає життя? У цій місцевості безлюдні будинки.

Учениця На пустищі дикім росте бузина,

Сіріє край поля хатина сумна.

Облуплені стіни, полин, спориші, –

Не видно й не чути навкруг ні душі.

І тільки при місяці, пізно в ночі,

Коли над хатиною стогнуть сичі

І вікна примарливим блиском горять, –

З сіней у світлицю крадеться, мов тать,

Якась неземна, потойбічна мара,

І груша в дворі завмирає стара.

І чути, як в миснику дзвонять миски,

І хрестяться лячно побожні жінки.

І світять очима коти з темноти,

І хочеться швидше те місце пройти,

Де буйно і дико росте бузина,

Де пусткою хата сіріє сумна.

Учень На грані людства, на краю –

У тривозі атомній стою.

Душа тривожить, мов птиця:

А що, як висохне криниця?

Тривожить у полі колос:

Чому замовк пташиний голос?

І вмить здригається планета,

І річка Прип'ять і річка Лета.

Не все, не все пощезне * світі.

Ще в зорях – сад, земля – у цвіті.

Лист подорожника. Дорога.

Та в серці – атомна тривога.

Учениця Чорнобиля гіркий полин

На серце ліг незримо й тяжко,

І плине над землею дзвін

Із тихим стогоном протяжно.

То дзвонять дзвони не Хатині,

Де слід лишила свій війна,

Це стогнуть землі України,

Де мирний атом не мина.

Він впав смертельною росою

На рай дібров, на зелень трав,

Своєю чорною косою

Провів по розмаїттю барв.

І попелом покрились села,

І згинуло усе живе.

Пропали усмішки веселі,

Замовкло птаство лісове,

Лиш на отруєній землі

Небачена розкрилась квітка –

Про допомогу крик німий,

Між попелом остання іскра,

Запала тиша…..

1-й учень Кохану землю вбили без ножа,

Витає смерть невидима над нами,

Волає криком зболена душа,

Димить реактор горя небесами.

2-й учень З колючим терням на чолі вінець.

Земля у зоні – як у домовині...

Хоч лжепророки дзвонять про кінець –

Жива ж душа, і жити в Україні.

3-й учень Кривава тінь від чорного хреста

Лягла степами аж на хвилі моря.

Пекельна зона – дика і пуста,

Гірка, як полиновий присмак горя.

4-й учень Ще б'ється серце, бо ж душа жива.

Хоч рясно зародила садовина –

Та смертю дихає отруєна трава

І плаче стронцієм поранена калина.

5-й учень Хати скресають болем у селі,

Жевріє ранок в голубім віконці,

І півень на трухлявому щаблі

Курчаток будить грітися на сонці.

6-й учень Зіржавіє, згниє колючий дріт,

Натомлена краса зітре кайдани,

Проб'є кровинка товщу чорних літ,

Жива роса загоїть земні рани.

Ведуча Одна зозуля кувала в квітні

Вісімдесят шостого року,

Що ці найближчі місяці літні

Вилізуть людям боком.

Вона так настирливо кувала,

Що суне якась навала

Проти духу нашого і тіла.

Чути стук метронома.

Ведучий. У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року о 1 годині 23 хвилині 40 секунд над четвертим реактором Чорнобильської атомної електростанції нічну пітьму розірвало полум'я. Розпочалась пожежа.

Супроводжується презентацією «Пожежники Чорнобиля»

Ведуча Я – вогонь! Язики мого полум'я

Промовляють болючі слова.

Золотим і неміряним полем я

Прошумлю, ніби