Демографічні та соціально-культурні аспекти розвитку єврейських громад Південноукраїнського регіону в другій половині ХІХ ст.

 

 

У статті робиться спроба дослідити демографічні аспекти формування єврейських громад південноукраїнського регіону, їх модернізація та виникнення, пов ’язанихз цим, соціально-культурних впливів. Ключові слова: євреї, міграція, спільнота, модернізація, реформа.

Протягом століть історію нашої землі, разом з українцями, творили й інші етноси – поляки, татари, литовці, болгари, греки, серби, німці тощо. Свій слід залишив і єврейський народ, який тут, від початку перебування існував у поліетнічному середовищі, одночасно формуючи етнічну множинність. Відтак, окреслення єврейської перспективи історії краю дає нові можливості для розуміння особливостей економічних і соціальних процесів та явищ в Україні другої половини ХІХ ст. З цих позицій, дослідження шляхів, форм та чинників формування єврейських громад регіону є досить актуальним.

У рамках вітчизняної історіографічної традиції дотепер залишаються недостатньо висвітленими питання визначення міграційних шляхів формування громад півдня, кількісного наповнення міграційного потоку, більшість аспектів усього комплексу українсько- єврейських взаємин, оцінка внеску єврейства в економічний і культурний розвиток краю. Відтак, метою цієї статті є окреслення загальних демографічних і соціально-культурних аспектів формування та модерніза- ційного розвитку єврейських громад міст південноукраїнського регіону.

Демографічний аспект. Упродовж першої половини ХІХ ст. зростання кількості єврейського населення більшості міст краю, зокрема Катеринославу, забезпечувалося природними чинниками. Однак у другій половині століття природні чинники поступилися міграційним і єврейська громада стрімко поповнювалася за рахунок вихідців із білоруських, польських і литовських міст і містечок Шклов, Слонім, Мінськ, Могильов, Білосток, Орша, Вільно, Заславль, Радомишль, Ковно, Бобруйськ, Речиця, Шепетівка, Слуцьк тощо. Цей напрям міграції був провідним і зберігався до кінця 1880-х рр. [1, 1-193]. У бік східної частини краю міграційний потік поступово зменшувався, перетинав Дніпро вже вузьким струмком і до Слов’яно- сербського й Маріупольського повітів майже безслідно зникав [2; 3]. Навіть у 1914 р. частка єврейського населення Слов’яносербського повіту не перевищувала 1, 7%, обіймаючи за кількістю місце після молдавського етносу (2, 4%) [4, паг. 2, 247]. Крім того, протягом 1860-90-х рр. єврейські громади поповнював невеликий міграційний потік з півночі та північного сходу України, з міст Полтава, Переяслав, Чернігів, Чорнобиль, Київ, Тараща, Заславль [1]. Кількість єврейського населення поступово зменшувалася в напрямі із заходу на схід, різко зростаючи лише в Ростові-на-Дону, де 1863 р. становила трохи більше 2 тис. осіб, або 10% населення міста [5, 14, 39-40]. Із міркувань обмеження розселення євреїв, з 1880 р. цей регіон вже був закритий для них, а з 1887 р. – виключений зі складу межі осілості. Протягом 1860-70-х рр. прискореними темпами зростало єврейське населення Маріуполя (у 4, 47 рази) та Ростова-на-Дону (у 3, 23 рази) і звичайними – інших, у середньому в 1, 5-1, 9 раз. У 1880-90-і рр. особливо швидкими темпами збільшувалося єврейське населення промислових центрів – Катеринослава (6, 15 раз), Олександрівська (5, 9 раз) і Маріуполя (2, 85 раз). Прошарок єврейства серед населення губернії загалом зріс з 3, 16% у 1881 р. – до 4, 8% 1897 р., а серед населення міст, відповідно, з 15, 3% до 26, 6% [6, 16, 42-43зв., 83зв. -86, 101; 7, 15, ХШ-Х^І, 150; 8, 17, 497, 499].

Єврейське населення Херсонської губ. перевищувало кількість єврейства Катеринославщини. Це було пов’язано із більшою економічною привабливістю регіону, особливо, з огляду на комерційні можливості портів Одеси, Херсона, Єлисаветграда та Миколаєва. З 1857 до 1881 рр. чисельність євреїв у губернії збільшилася вчетверо (з 55 до 212 тис.), а до 1897 р. ще в півтора рази – до 339 тис. У той же час відносна частина єврейського населення в губернії з 1881 до 1897 рр. майже не змінилась: 12, 7%, проти 12, 43% [7, 19, 42, 78-78зв., 83зв., 89; 8, 17, 497, 499]. Найбільші єврейські громади були в Єлисаветграді, Херсоні, Александрії, Ананьєві, Бобринці [9, V 2, 130].

Єврейська громада Одеси (найбільша в регіоні) утворювалася вихідцями з міст і містечок Волині, Г а- личини, Поділля та Білорусі [5, 65-77] та впродовж першої половини ХІХ ст. зросла у 70 разів – з 244 осіб – до майже 15 тис. (або 17% населення в 1850-х рр.), а 1897 р. досягла 34% населення міста [9, V 15, 378; 10, 62]. Демографічний чинник відігравав надзвичайно важливу роль: за рахунок мігрантів, досить швидко та кардинально змінилася вікова, професійна, освітня структура єврейського населення Одеси й навколишніх міст.

Розвиток і модернізація громад. Після ліквідації кагалів (1844 р.), євреї мали приписуватися до певної громади, де євреям дозволялося мешкання. Громада була інституціоналізована і офіційно вважалася формою суспільної (станової) організації єврейства. Невід’ємною приналежністю громади, її ідентифікуючою ознакою були інститути громади: релігійно-обрядові (синагога, молитовний будинок, поховальне братство) ; релігійно-освітні (талмуд-тора, хедер) ; соціально-благодійницькі (богадільні, безкоштовні лікарні, їдальні тощо). Тож, провідним фактором, який визначав культурний стан громад, був рівень їх інституціонального розвитку. Він залежав від економічного стану євреїв громади, що корелювався з рівнем господарського розвитку регіону загалом.

У середині ХіХ ст. окремі общини були настільки бідними, що не мали коштів навіть на утримання рабина. М. Гурович – «учений єврей при новоросійському губернаторові» (радник з єврейських