Демографічні та соціально-культурні аспекти розвитку єврейських громад Південноукраїнського регіону в другій половині ХІХ ст.

Між тим, постають питання: у чому мала бути виражена модернізація єврейської громади; які процеси слід розуміти як модернізаційні; які зміни в житті єврейської громади були модернізаційними? На наше переконання, у якості модернізаційних процесів логічно було б розглядати зміни в організації, формах, методах і цілях діяльності інститутів громади, поширення світської освіти, політизацію громадських рухів та прийняття євреями нової, буржуазної (християнської) моделі соціальної поведінки. Безперечно, ці зміни були б неможливі без їх провідників, якими стали представники національно-свідомого інтелектуального прошарку єврейського підприємницького класу.

Заможні й освічені, так звані «бродські євреї» (вихідці з містечка Броди в Австрії, а також з Німеччини), прихильники т. зв «прогресивного юдаїзму», стали фундаторами й ініціаторами найбільш успішних модернізаційних змін, що відбувалися в єврейській громаді Одеси. Обізнаний у тонкощах одеського єврейського життя, письменник М. Бен-Амі (Рабінович) вважав, що галицькі євреї виконували позитивну культуртрегерську функцію. Будучи найбагатшими й найосвіче- нішими, вони «відігравали головну роль у громаді, були керівниками усіх найкращих єврейських громадських установ» [14, 66]. Більшу частину ортодоксального крила громади складали незаможні євреї, що походили з місцевих єврейських агроколоній, невеликих містечок Поділля і Білорусі, де також панував традиціоналізм. Ортодоксальність єврейської бідноти базувалася на соціально-економічному ґрунті. Утворюючи клієнтсько-акцепторську частину системи внутрі- шньогромадської соціальної допомоги, єврейська біднота була життєво зацікавленою у збереженні як громади, так і всіх її інститутів у незмінному вигляді.

Різке зростання чисельності єврейської громади, разом зі зростанням соціальної диференціації та пауперизації, надзвичайно обтяжували донорсько-патро- натну частину громади. В пошуках форм організації громадського життя, підтриманим владою, реформістським лідерам громади вдалося здійснити важливі кроки соціального та гуманітарного характеру, створити частково або повністю секуляризовані громадські інститути й установи: декілька талмуд-тор, з викладанням світських дисциплін, товариств взаємної допомоги, що перебирали на себе соціальні функції громади, організувати діяльність секулярних товариства з поширення технічних знань «Труд» (1864) та відділення Товариства з поширення грамотності серед євреїв (1867) тощо [15, V. IX, 377-385; 16]. Модернізаційні прагнення виявлялися й у посиленні контактів із християнським соціумом. Так, одеські євреї матеріально допомагали християнській Стурдзівській богадільні сердобольних сестер, грецькому братству, а на православний Великдень євреї жертвували більше половини грошей і незліченну кількість яєць, хліба і м’яса православним церквам [15, V IX, 384]. Це був жест міжконфесійної та міжнаціональної згоди і доброї волі. Повагою серед одеських євреїв користувався й православний архієпископ Димитрій, який прагнув встановлення нормальних стосунків між євреями та християнами, рішуче засуджуючи погромне насильство. Коли він помер, поховальну процесію супроводжував чисельний натовп євреїв та рабин С. Швабахер. Останній пізніше присвятив архієпископу окрему брошуру панегіричного характеру [17, 204].

Схожі процеси відбувалися і в єврейській громаді Єлисаветграда. На 1870-і рр. тут утворилося реформаційне ядро із заможних інтелектуалів. Насамперед, це підприємці Г. Когон (неформальний лідер громади), його брат О. Когон, батько і сини Рейсери, Тарно- польський, Л. Шкловський, С. Гінзбург, Горфінкель, Х. Слободський, Золотарьов, лікарі Й. Цеткін, Загорський, Розенштейн, рабин Г. Шапіра, адвокати Л. Покрасов, М. Беренштейн, батько і син Тьомкіни [18-20].

Була реформована талмуд-тора, відкрити нові навчальні заклади тощо. Через своїх представників, переважно купця Г. Когона, громада встановила зв’язки з впливовими представниками петербурзького єврейства К. Висоцьким, А. Заком, із німецьким представництвом «Alliance israe’lite universelle», берлінським відділенням банку Ротшильдів – Блайхрьодербанком, що належав у той час Г. Блайхрьодеру [18, 16зв. ; 19, 21-24, 30, 39, 46]. Останній, через свій банк, був фінансовим конфідентом О. Бісмарка. Якщо ж згадати вельми специфічну цікавість Ротшильдів до тонкощів європейської політики, то багата уява здатна намалювати заманливі історичні картини.

Єврейство, в міру свого впливу, брало участь у житті тогочасного громадянського суспільства і ставало учасником його організацій. Так, під час російсько-турецької війни 1877-1878 рр., у Єлисаветграді, ініціативою міської думи й за підтримки жителів міста, був створений комітет для збирання коштів на виготовлення теплих речей для армії. До складу комітету, з-поміж 18 осіб, увійшли поважні представники єврейської громади: Й. Йоффе, С. Йоффе, Ш. Заславський, Й. Цеткін. Всього ж близько 30% коштів були зібрані і надані єврейською громадою [21, 24-26]. Тоді ж у місті було створено і громадське «Піклування для нужденних сімей воїнів», до якого увійшли лідери громади, купці Г. Когон та С. Горфінкель. Четверо представників єврейської громади пізніше були представлені до нагород за внесок у діяльність цих організацій [21, 47-49, 66-67, 68-70, 91-92].

Неабияку роль у розвитку єврейської громади Херсона відіграв Ф. Блюменфельд (1826-1896), який більше 30 років обіймав посаду казенного рабина Херсона і був громадським рабином єврейських колоній губернії. Добре обізнаний з єврейським питанням, він репрезентував місцеву єврейську громаду на рабинсь- ких конференціях у Петербурзі, сприяв розповсюдженню тодішніх єврейських російськомовних видань в агроколоніях Херсонщини, якими опікувався [15, V 1, 273]. За настійливої підтримки Ф. Блюменфельда, у херсонській громаді, протягом 1860-70-х рр., вдалося змінити систему навчання в талмуд-торі, скоротити релігійні дисципліни, збільшити світські, відкрити ремісниче відділення тощо.

Однією з перших ознак модернізаційних процесів в Катеринославській громаді стали поява і подальше збільшення кількості єврейських учнів у світських навчальних закладах: від одного учня гімназії в 1850-х рр. – до майже 40% у 1880-х. Упродовж 1850-70-х рр. світська освіта стала навіть модною й популярною в середовищі заможного катеринославського єврейства. Заснування першої катеринославської талмуд-тори у 1857 р. уможливило секулярну освіту також і для незаможних верств громади.

Адептами, ідеологами, рушіями і спонсорами моде- рнізаційних змін на Катеринославщині також були фінансово-підприємницькі кола: А. Тарговицький, Й. Барзовський, В. Леванда, І. Оршанський, М. Майдансь- кий, Ш. Станіславський, П. Штейн (ці двоє останніх, імовірно, були найзаможнішими) та інші, які групувалися навколо хоральної синагоги [22, 127/51]. Заснування у 1870-80-х рр. декількох, підконтрольних цим достойникам, благодійницьких інституцій, перетворення талмуд-тори на ремісниче училище, введення світських дисциплін у програми хедерів було результатом того, що новим лідерам вдалося змінити принципи надання соціальної допомоги, упорядкувати розподіл коштів громади та суттєво обмежити свавілля і звузити вплив старої олігархічної верхівки. Це було важливо, оскільки витрати на утримання цих інститутів у 1890-х рр. сягнули 75 тис. руб., з яких 48 тис. надходили саме від коробкового збору [15, V. IX, 591-592].

З 1890-х рр. найбільш впливовою групою громади стають сіоністи. Для забезпечення ефективного ідеологічного впливу в громаді, сіоністи потребували авторитетної кафедри, тому в 1891 р. ними було відкрито молитовний будинок «Огаль Яаков» («Намет Якова»). Значну роль у його діяльності відігравали М. Усишкін і В. Леванда. Після запрошення у 1899 р. на посаду рабина Ш. Левіна, напрямок трансформації катеринославської громади набув вираженого національно-орієнтованого забарвлення. Певним завершенням модернізацій- ної течії можна вважати запрошення у 1909 р. на посаду рабина Л. Шнеєрсона. Хоча сіоністська частина громади, на чолі з інженером Ш. Палеєм, спочатку виступила проти цього, але згодом питання було врегульоване.

Перші вагомі результати модернізаційного розвитку єврейських громад краю наочно далися взнаки вже у 1870-ті р. Провідним виявом їх стало завершення трансформаційного руху єврейських громад міст краю від старих, орієнтованих на кагальний зразок, соціо- культурних моделей – до нових, реформованих, урбаністичних, європейських моделей соціальної організації. Характерним для цього періоду був процес переходу влади в громадах від рабинсько-олігархічної верхівки – до фінансово-промислових і підприємницьких кіл. Погромна хвиля 1881 р. спричинила кризу просвітницької модернізаційної парадигми. За цих умов, представниками крайового модернізованого єврейства (Л. Пінскером, П. Смоленскіним, М. Усишкіним, С. Палєєм, М. Майданським, С. Станіславським та ін.) було започатковано розробку нової концепції національного розвитку, орієнтованої на побудову національної держави, «правоохоронного притулку», що отримала подальший ідеологічний та організаційний розвиток у вигляді сіонізму як ідеології та суспільної практики. Перехід до сіоністської парадигми модернізації був наслідком недостатніх результатів реалізації просвітницької ідеї на теренах Росії.

У рамках сіонізму стало можливим віднайти шляхи компромісу між традиціоналістами і реформаторами в межах єдиної громади, через створення множинності центрів суспільного впливу та збереження цілісності громади на основі етнорелігійної ідентичності, а також внаслідок остаточного розподілу сфер економічного впливу. Вперше серед лідерів громад з’явилася єврейська інтелігенція. Традиційні інститути громади, як виявилося, мали достатній трансформаційний і адаптивний потенціал, зберегли структурно-інституціональну цілісність, та на цьому грунті успішно модернізувалися.