Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Державна власність як основа економіки України

Тип роботи: 
Контрольна робота
К-сть сторінок: 
33
Мова: 
Українська
Оцінка: 

межах території республіки, за винятком земель загальнодержавної власності; обласні, районні, міські, селищні, сільські ради народних депутатів – на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають у загальнодержавній власності.

Таке розмаїття суб’єктів права державної власності України не може не викликати запитання з приводу такої законодавчої конструкції багатосуб’єктності щодо однієї з форм власності, адже загальновідомим є факт, що в однієї і тієї ж речі може бути лише один власник. Лише за таких умов можливе нормальне правове функціонування інституту права власності як юридичного інструменту привласнення та розподілу матеріальних благ.
В тих же випадках, коли кілька осіб мають бажання спільно набути у власність одну річ, для цього існує право спільної власності, суб’єкти якого є співвласниками цієї речі. При цьому кожному з них належить певна визначена або не визначена наперед частка в праві власності на відповідний об’єкт. Однак така конструкція непридатна для застосування щодо державної власності, суб’єктом якої може бути одна особа, в т. ч. та, яка являє собою колективне утворення, наприклад, народ держави.
Закладена в Законі «Про власність» концепція багатосуб’єктності суперечить принципам інституту права власності, згідно з яким у неподільного майна може бути один власник з абсолютними повноваженнями господаря щодо цього майна. Певною мірою ця суперечність була вимушеною, адже в Україні, яка обрала шлях самостійного державотворення не було ще необхідного законодавчого досвіду в сфері створення нового інституту права власності. Власне і в радянський період питання суб’єктного складу права державної власності не досліджувалося, адже єдиним суб’єктом неподільної державної власності вважалася держава, що вважалося незаперечною аксіомою. І все ж таки головною причиною введення багатосуб’єктності на державну власність стала відсутність у правовій науці досліджень щодо розмежування понять «суб’єкти права власності» та «суб’єкти здійснення права власності». Перше поняття характеризує власника, якому належить на праві власності певне майно, друге – осіб, які можуть і не бути власниками майна, але є уповноваженими законом чи власником здійснювати його правомочності. Коло таких осіб може бути досить широким і не завжди завідомо визначеним. Безперечно, власник майна завжди може виступати одночасно і суб’єктом здійснення права власності, а в необхідних випадках може делегувати належні йому повноваження іншим особам, права яких будуть похідними.
Можуть бути випадки, коли власники в силу тих чи інших причин не можуть здійснювати повноважень володіння, користування та розпорядження майном (наприклад, малолітні, недієздатні та ін.). Не може безпосередньо здійснювати правомочності власника також народ, організований в державу. Для реалізації ним цього права якраз і необхідний відповідний правовий механізм та відповідні суб’єкти, здатні це робити. І такий правовий механізм існує в кожній державі. Для його функціонування визначаються відповідні державні органи або створюються для цього спеціальні органи, наприклад, Фонд державного майна України. В Російській Федерації такими державними органами є Державний комітет РФ по управлінню державним майном, Російський фонд федерального майна.
Саме ця обставина не була врахована законодавцями при прийнятті Закону «Про власність».
Насамперед необхідно визначити, що оскільки в новій Конституції України комунальна власність відмежована від державної і таким чином набуває ознак самостійної форми власності, то відповідно в законодавстві про власність мають відбутися адекватні зміни.
Чинний Закон України «Про власність» досить детально регламентує перелік майна, яке може бути у державній власності. Відповідно до п. 1 ст. 34 Закону «Про власність», загальнодержавну (республіканську) власність складають: земля; майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об’єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв’язку та інформації, що мають загальнодержавне (республіканське) значення; кошти республіканського бюджету; республіканський національний банк, інші державні республіканські банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси; республіканські резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об’єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток. Крім того, у загальнодержавній власності може перебувати також інше майно, передане у власність України іншими державами, а також юридичними особами і громадянами (с. 2 ст. 34) [3, 76].
Звідси можливий насамперед висновок про те, що у власності держави може бути в необмеженій кількості будь-яке майно за своїми якісними та видовими ознаками. У Законі «Про власність» містяться також деталізовані переліки майна, що може бути у власності недержавних юридичних осіб та громадян. При цьому у власності останніх може бути, як правило, таке ж окреме майно (засоби виробництва, нерухомість, транспортні засоби тощо), що і у власності держави. Більш раціональним могло б бути визначення кола об’єктів, які можуть бути лише у державній власності (наприклад, майно Збройних сил, оборонні об’єкти, інші спеціальні майнові комплекси та системи), а також об’єкти виключної власності народу України (земля, її надра тощо).
Держава як власник має право визначати кількісні та якісні показники щодо майна, яке повинно знаходитись у державній (республіканській) власності, встановлювати для нього той чи інший правовий режим, обмеження на його відчуження тощо.
Взагалі ж, залежно від цільового призначення, все державне майно можна поділити на три основні категорії: майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України, Президента
Фото Капча