Державна власність як основа економіки України

а) об’єкти, які забезпечують виконання державою своїх функцій, забезпечують обороноздатність держави, її економічну незалежність та об’єкти права власності українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України;

б) об’єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового духовного потенціалу, духовних цінностей (зокрема, об’єкти Національного космічного агентства України; архіви; майнові комплекси установ Національної академії наук України; об’єкти культури, мистецтва, архітектури, меморіальні комплекси, заповідники, парки загальнонаціонального значення) ;

в) об’єкти, контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого виготовлення, використання чи реалізації небезпечної продукції, послуг або небезпечних виробництв (зокрема, майнові комплекси підприємств по виготовленню та ремонту усіх видів зброї; майнові комплекси підприємств по випуску наркотичних, бактеріологічних, біологічних, психотропних, сильнодіючих хімічних та отруйних засобів, крім аптек; протирадіаційні споруди) ;

г) об’єкти, що забезпечують життєдіяльність держави в цілому (зокрема, майнові комплекси структурних підрозділів, що забезпечують постійне розміщення і зберігання державних резервів і мобілізаційних запасів; об’єкти державних систем стандартизації, метрології та сертифікації продукції, майнові комплекси підприємств авіаційної промисловості; атомні електростанції).

З наведеного переліку видно, що до нього включаються не конкретне індивідуально визначене майно, а відповідні майнові комплекси та системи, окремі складові частини якого в принципі можуть бути у власності й інших суб’єктів. При цьому він не може розглядатися незмінним, оскільки в нього можливе внесення тих чи інших змін, залежно від політичної та економічної ситуації в країні.

У законодавстві України передбачаються також конкретні види майна, які не можуть бути у власності громадян та недержавних юридичних осіб взагалі або такі, які можуть набуватися лише в спеціальному порядку та за наявності спеціального дозволу відповідних державних органів. Так, Постановою Верховної Ради України ще від 17 червня 1992 р. «Про право власності на окремі види майна» (з внесеними постановами Верховної Ради України від 22. 04. 1993 р., від 15. 07. 1994 р., від 24: 01. 1995 р. змінами) був затверджений Перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об’єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України, а також Спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна відповідно до Додатків №1 і №2.

До зазначеного переліку віднесені: зброя, боєприпаси (крім мисливської і пневматичної зброї, зазначеної в Додатку №2, і боєприпасів до неї, а також спортивної зброї і боєприпасів до неї, які набуваються громадськими об’єднаннями з дозволу органів внутрішніх справ), бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси; вибухові речовини і засоби вибуху. Всі види ракетного палива, а також спеціальні матеріали і обладнання для його виробництва; бойові отруйні речовини; наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікувальні засоби (за винятком отримуваних громадянами за призначенням лікаря) ; протиградові установки; державні еталони одиниць фізичних величин; спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації (зазначені засоби не можуть також перебувати у власності юридичних осіб недержавних форм власності) ; електрошокові пристрої та спеціальні засоби, що застосовуються правоохоронними органами, крім газових пістолетів і револьверів та патронів до них, заряджених речовинами сльозоточивої та подразної дії.

Із зазначеного Переліку видно, що в ньому перераховуються конкретизовані види майна, які можуть перебувати лише у державній власності.

 

 

Державна власність – це майно необхідне для виконання державою своїх функцій. Державна власність є суспільною формою привласнення матеріальних благ в інтересах народу.

Державні органи, уповноважені управляти державним майном, вирішують питання створення підприємств і визначення цілей їх діяльності, реорганізації та ліквідації, здійснюють контроль за ефективністю використання та збереженням довіреного їм державного майна та інші правомочності відповідно до законодавчих актів України.

Загальнодержавну власність складають: земля, майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об’єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв’язку та інформації, що мають загальнодержавне значення; кошти державного бюджету; національний банк, інші державні банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси; резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об’єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток. У загальнодержавній власності може перебувати також інше майно, передане у власність України іншими державами, а також юридичними особами і громадянами.

Об’єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об’єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров’я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв’язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території. У комунальній власності перебуває також інше майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб’єктами права власності.

Майно, що є державною власністю та закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, крім випадків, передбачених законодавством України.

Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону та цілям діяльності підприємства. До права повного господарського відання застосовуються правила про право власності, якщо інше не встановлено законодавчими актами України.

Державні установи (організації), що перебувають на державному бюджеті і можуть у випадках, передбачених законодавчими актами України, здійснювати господарську діяльність, мають право самостійно розпоряджатися доходами від такої діяльності та майном, придбаним за рахунок цих доходів.

Державна установа (організація) відповідає за своїми зобов’язаннями коштами, що є в її розпорядженні. При недостатності у державної установи (організації) коштів відповідальність за її зобов’язаннями несе власник.

Набуття права державної власності виникає на підставі формування бюджетних коштів та здійснення підприємницької діяльності на майні державних суб’єктів господарювання.

 

 

1. Конституція України від 28. 06. 1996 р. //Відомості Верховної Ради, 1996, N 30, ст. 141.

2. Закон України “Про власність” від 07. 02. 1991 р. № 697 – ХІІ// Відомості Верховної Ради, 1991, N 20, ст. 249.

3. Боброва Д. В., Кузнецова Н. С. Політекономія. Загальна частина. – К., 1995. – С. 212.

4. Братусь С. Н. Предмет и система советского гражданского права. – М., 1963. – С. 21-23.

5. Венедиктов А. В. Государственная социалистическая собственность. – М., 1948. – С. 22-28.

6. Грузінова Л. П., Пеньківський В. Р. Деякі питання розвитку інституту власності і націоналізації в аспекті соціально-економічних проблем //Концепція розвитку законодавства України. – К., 1996. – С. 263-264.

7. Дзера О. В. Розвиток права власності громадян в Україні. – К., 1996. – С. 4.

8. Економіко-правові проблеми трансформації відносин власності в Україні. – К., 1997. – С. 7.

9. Кампо В. М. Проблеми становлення і розвитку комунального права України //Концепція розвитку законодавства України. Матеріали науково-практичної конференції. – К., 1996. – С. 149-155.

10. Пронська Г. В. Право колективної власності у підприємницькій діяльності в Україні// Концепція розвитку законодавства України. – К., 1996. – С. 272-273.

11. Селіванов В. М., Паламарчук В. О. Відносини власності в процесі демократичної трансформації українського суспільства //Економіко-правові проблема трансформації відносин власності в Україні – К, 1997 – С. 5-11.

12. Семчик В. І. Аналіз законодавства України про власність // Реферативный обзор действующего законодательства Украины и практика его применения. – К., 1995. – С. 35-43.

13. Суханов Е. А. Лекции о праве собственности. – М., 1991. – С. 18-19.

14. Червоний Б. С. Методологічні проблеми регулювання відносин власності в законодавстві України // Економіко-правові проблеми трансформації відносин власності в Україні. К., 1997. – С. С. 42-44.

15. Шевченко Я. Н. Законодательное регулирование отношений собственности //Реферативный обзор действующего законодательства Украины и практика его применения. – К., 1993. – С. 12-13.