Державне регулювання зайнятості в розвинених країнах світу

Значної шкоди Україні завдала світова фінансова криза. Найбільшого скорочення зайнятості на початку кризи зазнали такі сектори, як промисловість та будівництво. Згідно статистичних даних, в Україні кількість офіційно зареєстрованих безробітних у 2009 році зросла на 533, 7 тис. населення порівняно з 2008 роком. Поступово ця кількість почала зменшуватися, тобто прослідковується тенденція зниження рівня безробіття в країні. Проаналізувавши дані з таблиці 1 можна зробити висновок, що до 2009 року, тобто до настання світової фінансової кризи, кількість безробітних була значно меншою. Це характеризувалося економічним ростом, коли велика кількість підприємств нарощувала свої виробничі потужності та використовувала в значній мірі найману працю. 2009 рік показує значний спад як показників розвитку економічного добробуту країни, так і підвищення рівня безробіття. У 2010 році ситуація дещо покращилася і кількість безробітних знизилась на 173, 2 тис. працездатного населення. Нажаль, у 2011 році показники кількості безробітних знизилися на 52, 9 тис., що показало не надто стрімкий спад безробіття.

Можливою причиною став новий Податковий кодекс України, а також нова пенсійна реформа, за якої велика кількість малих підприємств значно скоротила обсяги виробництва або взагалі припинила свою діяльність   Як бачимо з таблиці 1, за останні 3 роки все ж таки прослідковується спад рівня безробіття, але на наш погляд така позитивна тенденція є дуже далекою від реальності.

Існує багато проблем щодо статистики безробіття в Україні, які не дозволяють обєктивно оцінювати реалії його рівня в Україні:

- неможливо врахувати осіб, які втратили надію отримати робоче місце і не стоять на обліку в службі зайнятості;

- статистика не враховує часткову зайнятість, тобто ті, хто примусово знаходяться у відпустках з ініціативи керівництва, вважаються зайнятими;

- неправдива інформація з боку безробітних. Велика кількість працівників працює без офіційного оформлення, тому майже неможливо перевірити тих, хто отримує виплати по безробіттю й задіяний в тіньовій економіці.

При цьому статистика не враховує, що саме через відсутніть роботи близько 7

млн. наших співвітчизників виїхали за кордон на заробітки. Не включається до складу безробітних ні 2 млн селян, які живуть лише із присадибного господарства, ні тих, котрі працюють на «чверть ставки», ні тих, хто мають тимчасові підробітки  . Останнім часом також постійно загострюється ситуація з зайнятістю молоді в Україні. Питома вага молоді у загальній у загальній кількості безробітних досягла 30%. Молодь становить окрему частину ринку праці і розвивається не так як увесь ринок. З одного боку, вік сприяє високій мобільності, відкритості, сміливості у зміні та пошуку роботи. З іншого, молоді не вистачає відповідного досвіду, щоб бути конкурентоспроможними на ринку праці . Для підвищення конкурентоспроможності національного ринку праці необхідно змінювати ставлення до людини, систему підготовки професіоналів. Покращення якості освіти – це комплекс заходів, що розвивається разом з динамічними змінами у світі. Забезпечення конкурентоспроможності освіти сьогодні потребує:

-перегляду кількості і структури закладів вищої освіти, а також навчальних

напрямів і спеціальностей, приведення їх у відповідність до потреб економічного розвитку;

-створення умов для реалізації принципу автономності вищих навчальних

закладів;

-введення моніторингу якості освіти;

-забезпечення прямого зв’язку між сферою освіти та ринком праці.

Також важливе значення має професійне навчання

кадрів на виробництві.

Ступінь негативного впливу

безробіття на стан у країні залежить від конкретних параметрів економічної ситуації.

В результаті чого безробіття викликає такі негативні наслідки:

- масова дискваліфікація;

– посилення соціальної напруженості;

- зниження трудової активності;

- знецінення наслідків навчання;

- скорочення обсягів виробництва валового національного продукту;

- зростання витрат на соціальну допомогу безробітним;

- зниження податкових надходжень до державного бюджету .

Отже, мова йде про найгірші економічні та соціальні наслідки безробіття,

подолання яких потребує спровадження заходів із боку держави.

Основними напрямками вирішення проблеми безробіття в нашій країні на наш погляд можуть бути:

- збільшення державного фінансування програм професійного навчання;

- надання податкових пільг для підприємств з високою часткою зайнятого населення;

- збільшення фінансування заходів щодо надання ефективної підтримки пошуку робочих місць безробітним;

- преміювання підприємств, які сплачували страхові внески протягом більше,

ніж двох років, без звільнень робітників;

- надання податкових кредитів підприємствам за кожне нове створене робоче місце;

- відповідність держзамовлення на підготовку спеціалістів у відповідності із

реальним станом попиту на робочу силу;

- стимулювання розвитку малого та середнього бізнесу;

- надання підприємцям субсидій, премій та податкових пільг для найму додаткової робочої сили або переведення частини працівників на скорочений робочий день;

- стимулювання підприємців до навчання, перекваліфікації й подальшого працевлаштування додаткової робочої сили; залучення приватного (як вітчизняного, так і іноземного) капіталу в райони зі стійким рівнем безробіття;

- заходи щодо квотування робочих місць для представників найуразливіших груп на ринку праці, безвідсоткові кредити, що надаються безробітним, які започатковують власний бізнес.

Отже, запровадження вищезапропонованих заходів значно покращить ситуацію зайнятості на національному ринку праці, що сприятиме покращенню як економічного, так і соціального рівня розвитку суспільства.

 

 

В даний час попит на працю головним чином визначається: державною політикою стосовно низькорентабельних і збиткових підприємств; розмірами державних, приватних і іноземних інвестицій; активністю і позицією профспілок; масштабами тіньової економіки.

На пропозицію праці може діяти такі фактори, як падіння рівня життя в результаті інфляції (за інших рівних умов пропозиція праці росте) ; появу альтернативних джерел доходу у визначеної частини населення (за інших рівних умов пропозиція праці скорочується) ; природні темпи приросту трудових ресурсів; міграція населення; демографічна і соціальна політика держави.

Падіння рівня життя в Україні приводить до обмеження споживчого попиту, що стримує пропозицію товарів і послуг. Співвідношення попиту та пропозиції товарів і послуг у країнах з розвитий ринковою економікою характеризується, принаймні, трьома обставинами:

1. Обсяги пропозиції товарів і послуг на ринку, цілком задовольняючий платоспроможний попит, дуже близькі чи навіть вище раціональних норм споживання на душу населення.

2. Рівень оплати праці визначається вартістю робочої сили і забезпечує купівельну спроможність на дуже високому рівні задоволення потреб.

3. Антимонопольні міри ефективно забезпечують наявність твердої конкуренції між продавцями (виробниками) за покупця (замовника).

Дія цих трьох факторів визначає таке співвідношення попиту та пропозиції, при якому ціни на основні споживчі товари і послуги загальнодоступні. В Україні в даний час не діє жоден з названих факторів.

Як показав аналіз, що формується в Україні ринок праці має складну структуру. Відбувається поглиблення його сегментації по ряду критеріїв: формам власності (альтернативні форми зайнятості), фондоємкості і трудомісткості виробництва (різні темпи вивільнення і якісний склад працівників), особливостям технології виробництва, кваліфікації зайнятих, рівню поділу й усуспільнення праці, історично сформованим формам організації і стимулювання праці, традиціям у мотиваційному поводженні трудящих.

Формування ринку праці в Україні, його прогнозування, є невід’ємною частиною становлення ринкового механізму. Основними напрямками його регулювання повинні стати: боротьба проти подальшого спаду виробництва; недопущення масового безробіття; уживання заходів по підвищенню рівня життя населення й ін.

Що ж стосується рівня заробітної плати, те очевидно, варто було б зосередиться на наступних мірах, що представляються першочерговими: перегляд мінімального розміру оплати праці як у якісному аспекті (звільнення цього показника від фіскальних функцій), так і в кількісному; зміна тарифної системи, прийняття законів про державну службу і регулювання трудових відносин у приватному секторі тощо.

 

 

Гангслі Теренс. Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової економіки. – К. : Основа, 2005.

Завиновская Г. Т. Организация заработной платы в промышленности. – К. : Вища школа, 2008.

Задоя А. О. Мікроекономіка. Київ: Т-во “Знання”, КОО, 2000, с. 176.

Карагадова О. О., Черваньов Д. М. Мікроекономіка. Київ: Четверта хвиля, 2007, с. 208.

Никифорова А. А. Рынок труда: занятость и безработица. – М. : Международные отношения, 2010.

Пирожков С. И. Трудовой потенциал в демографическом измерении. – К. : Наукова думка, 2002.

Петюх В. М. Формування робочої сили в ринкових умовах. – К. : Знання, 1993.

Петюх В. Н. Рыночная экономика: настольная книга делового человека. – К. : Урожай, 2005.

//Праця і зарплата. – №41. – 2004.

Стеценко С. Г., Швець В. Г. Статистика населення. – К. : Вища школа, 2003.

Гальків Л. І. Втрати людського капіталу: чинник безробіття/ І. Л. Гальків// Економіка і регіони. – 2009. – С. 110-113.

Основні показники ринку праці (2000-2011рр) – статистична інформація – Ринок праці – [Електронний ресурс] – Режим доступу: www. ukrstat. gov. ua

Попов В. Ю. Дослідження ринку праці в Україні у 1990 – 2009рр. / В. Ю. Попов // Статистика України. – 2011. – №4 – С. 39-41.

Краузе О. І. Концепція змішаного регулювання зайнятості населення України. // Актуальні проблеми економіки: Науковий економічний журнал. К., 2004. – №10 – ст. 167-172

Анішина Н., Верба Д. Вдосконалення державного регулювання зайнятості молоді. // Україна: аспекти праці. -2003. – №4 – ст. 14-22

Маршавін Ю. Державне регулювання ринку праці України: теоретико-методологічний аспект. // Соціальний захист. – 2005. – №3 – ст. 25-29

Кулакова Г., Гнибіденко І., Лесько О., Дорошенко І. Сприяння розвитку малого підприємнцтва та самозайнятості безробітних сільських жителів. // Україна: аспекти праці. – 2004. – №7 – ст. 25-31