Державно-церковні взаємини євангельських християн у Другій Речі Посполитій

Ліна Бородинська

 

 

Існування громад євангельських християн на землях, які до відновлення Польської держави були у складі Російської імперії, забезпечував Іменний Вищий Указ від 17 жовтня 1906 року. Впродовж усього міжвоєнного двадцятиліття відбувався складний процес унормування правових основ життєдіяльності протестантських церков у державі.

Ключові слова: євангельські християни, визнаннева гміна, реєстрація.

 

Существование общин евангельских христиан на территориях, которые до возобновления Польского государства находились в составе Российской империи, регулировалось Высшим именным указом от 17 октября 1906 года. На протяжении всего междувоенного двадцатилетия происходил процесс нормирования правовых основ жизнедеятельности протестантских церквей в государстве.

Ключевые слова: евангельские христиане, религиозная гмина, регистрация.

 

The process of exiting evangelical christians community in regions which were included into Russian Imperia was provided by the High Law from 17 of October in 1906. During all twenty years between wars difficult process recognition juridical bases of protestants churches occurred in the state.

Keywords: evangelical Christians, religical gmina, registration.

 

В умовах Другої Речі Посполитої набули поширення ідеї пізнього протестантизму, зокрема євангельських християн. Процес утвердження євангельських християн ускладнювався особливостями відновлення і розбудови незалежної Польської держави, яка надавала пріоритети католицизму. Це у свою чергу ускладнювало для євангельських християн державно-церковні відносини. Крім того були відсутні закони, які врегульовували б такі відносини, адже держава лише починала унормовувати законодавчу базу. Визначення статусу протестантських церков, зокрема євангельських християн, було складним і неоднозначним процесом.

Зауважимо, що ідеї євангельських християн у Другій Речі Посполитій набули найбільшого поширення у східних та центральних воєводствах. Найчисельніши-ми їх громади були у Волинському та Поліському воєводствах. [18, 280 str. ].

На території Волинського, Поліського, Віленського, Новогрудського і Білостоцького воєводств залишався в дії Іменний Вищий Указ Російської імперії від 17 жовтня 1906 року. Цей закон давав підстави для легалізування діяльності протестантських громад, але не вирішував проблем юридичного унормування Польською державою конкретних релігійних об'єднання. [1, арк. 1-5].

Відсутність законодавчої бази, яка унормовувала б життєдіяльність євангельських християн була особливо гостро відчутною у Волинському та Поліському воєводствах, де зростання чисельності прихильників євангельських християн відбувалося досить швидкими темпами. Наприклад, у 1921 році до Міністерства релігійних визнань та народної освіти надійшло 22 заяви від мешканців Рівненського, Лубенського та Луцького повітів Волинського воєводства з проханням дозволити створення визнанневих гмін євангельських християн. [11, str. 39. ]. Волинський воєводський уряд стверджував у офіційних документах, що „громади створюються швидко і досить великі, як наприклад у Рівному і околицях, де штундистів і баптистів є вже кілька тисяч» [10, str. 61-66. ]. У Луцькому повіті в 1921 році послідовників євангельських християн було біля 300, у 1923 році – біля 700, у Дубенському повіті у 1921 році – 700, а у 1923 -1000 чоловік, у Горохівському повіті із 114 кількість зросла до 300 осіб. [10, str. 61-66. ].

Ситуація потребувала законодавчого врегулювання становища пізньопротестантських конфесій у Другій Речі Посполитій. Адже легалізація релігійних гмін на територіях, які раніше були складовими Російської імперії, відбувалася на базі Іменного Вищого Указу від 17 жовтня 1906 року. Згідно з позиціями названого закону існували правила легалізації релігійних гмін євангельських християн, які були відображені в обіжнику воєводських урядів № 1 від 25 травня 1924 року. Таким чином, особи, що перейшли із православ'я у протестантизм, мали право забезпечення релігійних потреб та створення визнанневих гмін. У обіжнику зауважується, що до часу прийняття закону який би унормовував процес визнання релігійних державою, послідовники новоутворених релігійних напрямів могли здійснювати богослужіння „приватного характеру», у вузькому колі одновірців, у приміщеннях, які відповідали б вимогам технічної безпеки та за зачиненими дверима. Будь-які громадські виступи новоутворених протестантських спільнот були заборонені. Про проведення релігійних зібрань необхідно було повідомляти місцеву владу, особливо у випадку відсутності сталого місця для зібрань. Невиконання такої умови могло бути приводом до заборони зібрання. [6, str. 114-117. ].

Членами визнанневої гміни могли бути: а) особи, що підписали документ про утворення гміни; б) особи, які висловили бажання увійти до гміни і були прийняті загальним зібранням; в) особи, які записані до книги народжень визнанневої гміни.

Щоб зареєструвати визнанневу гміну її представникам необхідно було подати до воєводського уряду заяву підписану п'ятдесятьма особами. Підписи засновників визнанневої гміни мали бути завірені нотаріально або підтверджені у воєводській, повітовій чи гмінній управі усно кожним із осіб, що підписалися у документі. У заяві необхідно було вказати: а) назву віровизнання, послідовники якого хочуть створити визнанневу гміну; б) визнання громадою керівників; в) територію, на яку визнаннева гміна буде поширювати свою діяльність; г) населений пункт, де знаходиться чи планується будинок молитви або інші приміщення призначені для релігійних потреб; д) імена та прізвища, вік і місце постійного проживання осіб, що підписали заяву. [8, str. 56-59. ].

Воєводський уряд мав розглянути заяву про утворення визнанневої гміни впродовж одного місяця від часу подання. Якщо у заяві бракувало даних, що зазначені вище, воєводська влада впродовж двох тижнів після подання заяви збирала необхідну інформацію. Після цього у місячний