Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 portalstudcon@gmail.com

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Державно-церковні взаємини євангельських християн у Другій Речі Посполитій

Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
9
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Ліна Бородинська
 
Державно-церковні взаємини євангельських християн у Другій Речі Посполитій
 
Анотація
Існування громад євангельських християн на землях, які до відновлення Польської держави були у складі Російської імперії, забезпечував Іменний Вищий Указ від 17 жовтня 1906 року. Впродовж усього міжвоєнного двадцятиліття відбувався складний процес унормування правових основ життєдіяльності протестантських церков у державі.
Ключові слова: євангельські християни, визнаннева гміна, реєстрація.
 
Аннотация
Существование общин евангельских христиан на территориях, которые до возобновления Польского государства находились в составе Российской империи, регулировалось Высшим именным указом от 17 октября 1906 года. На протяжении всего междувоенного двадцатилетия происходил процесс нормирования правовых основ жизнедеятельности протестантских церквей в государстве.
Ключевые слова: евангельские христиане, религиозная гмина, регистрация.
 
Annotation
The process of exiting evangelical christians community in regions which were included into Russian Imperia was provided by the High Law from 17 of October in 1906. During all twenty years between wars difficult process recognition juridical bases of protestants churches occurred in the state.
Keywords: evangelical Christians, religical gmina, registration.
 
В умовах Другої Речі Посполитої набули поширення ідеї пізнього протестантизму, зокрема євангельських християн. Процес утвердження євангельських християн ускладнювався особливостями відновлення і розбудови незалежної Польської держави, яка надавала пріоритети католицизму. Це у свою чергу ускладнювало для євангельських християн державно-церковні відносини. Крім того були відсутні закони, які врегульовували б такі відносини, адже держава лише починала унормовувати законодавчу базу. Визначення статусу протестантських церков, зокрема євангельських християн, було складним і неоднозначним процесом.
Зауважимо, що ідеї євангельських християн у Другій Речі Посполитій набули найбільшого поширення у східних та центральних воєводствах. Найчисельніши-ми їх громади були у Волинському та Поліському воєводствах. [18, 280 str. ].
На території Волинського, Поліського, Віленського, Новогрудського і Білостоцького воєводств залишався в дії Іменний Вищий Указ Російської імперії від 17 жовтня 1906 року. Цей закон давав підстави для легалізування діяльності протестантських громад, але не вирішував проблем юридичного унормування Польською державою конкретних релігійних об'єднання. [1, арк. 1-5].
Відсутність законодавчої бази, яка унормовувала б життєдіяльність євангельських християн була особливо гостро відчутною у Волинському та Поліському воєводствах, де зростання чисельності прихильників євангельських християн відбувалося досить швидкими темпами. Наприклад, у 1921 році до Міністерства релігійних визнань та народної освіти надійшло 22 заяви від мешканців Рівненського, Лубенського та Луцького повітів Волинського воєводства з проханням дозволити створення визнанневих гмін євангельських християн. [11, str. 39. ]. Волинський воєводський уряд стверджував у офіційних документах, що „громади створюються швидко і досить великі, як наприклад у Рівному і околицях, де штундистів і баптистів є вже кілька тисяч» [10, str. 61-66. ]. У Луцькому повіті в 1921 році послідовників євангельських християн було біля 300, у 1923 році – біля 700, у Дубенському повіті у 1921 році – 700, а у 1923 -1000 чоловік, у Горохівському повіті із 114 кількість зросла до 300 осіб. [10, str. 61-66. ].
Ситуація потребувала законодавчого врегулювання становища пізньопротестантських конфесій у Другій Речі Посполитій. Адже легалізація релігійних гмін на територіях, які раніше були складовими Російської імперії, відбувалася на базі Іменного Вищого Указу від 17 жовтня 1906 року. Згідно з позиціями названого закону існували правила легалізації релігійних гмін євангельських християн, які були відображені в обіжнику воєводських урядів № 1 від 25 травня 1924 року. Таким чином, особи, що перейшли із православ'я у протестантизм, мали право забезпечення релігійних потреб та створення визнанневих гмін. У обіжнику зауважується, що до часу прийняття закону який би унормовував процес визнання релігійних державою, послідовники новоутворених релігійних напрямів могли здійснювати богослужіння „приватного характеру», у вузькому колі одновірців, у приміщеннях, які відповідали б вимогам технічної безпеки та за зачиненими дверима. Будь-які громадські виступи новоутворених протестантських спільнот були заборонені. Про проведення релігійних зібрань необхідно було повідомляти місцеву владу, особливо у випадку відсутності сталого місця для зібрань. Невиконання такої умови могло бути приводом до заборони зібрання. [6, str. 114-117. ].
Членами визнанневої гміни могли бути: а) особи, що підписали документ про утворення гміни; б) особи, які висловили бажання увійти до гміни і були прийняті загальним зібранням; в) особи, які записані до книги народжень визнанневої гміни.
Щоб зареєструвати визнанневу гміну її представникам необхідно було подати до воєводського уряду заяву підписану п'ятдесятьма особами. Підписи засновників визнанневої гміни мали бути завірені нотаріально або підтверджені у воєводській, повітовій чи гмінній управі усно кожним із осіб, що підписалися у документі. У заяві необхідно було вказати: а) назву віровизнання, послідовники якого хочуть створити визнанневу гміну; б) визнання громадою керівників; в) територію, на яку визнаннева гміна буде поширювати свою діяльність; г) населений пункт, де знаходиться чи планується будинок молитви або інші приміщення призначені для релігійних потреб; д) імена та прізвища, вік і місце постійного проживання осіб, що підписали заяву. [8, str. 56-59. ].
Воєводський уряд мав розглянути заяву про утворення визнанневої гміни впродовж одного місяця від часу подання. Якщо у заяві бракувало даних, що зазначені вище, воєводська влада впродовж двох тижнів після подання заяви збирала необхідну інформацію. Після цього у місячний термін вона мала видати розпорядження стосовно реєстрації визнанневої гміни або відмовити їй у цьому. За умови рішення на користь визнанневої гміни її вносили до відповідного реєстру, у воєводському уряді.
Про реєстрацію визнанневої гміни влада воєводства повідомляла у офіційному воєводському виданні.
Легалізовані громади набували право обирати своїх керівників, будувати будинки молитви, утворювати доброчинні інституції, набувати і користуватися рухомим майном, укладати угоди, виступати юридичними особами у судах. У обіжнику наголошено, що право засновувати релігійні школи визнанневим гмінам не надається, а набуття громадою нерухомості вартістю понад 10 тисяч вимагає дозволу Міністерства релігійних визнань та народної освіти. [7, str. 254-257. ].
Незважаючи на чітко визначені положення обіжника від 25 травня 1924 року стосовно порядку легалізації громад, на місцевому рівні, і часто з відома Міністерства релігійних визнань та народної освіти, узаконення діяльності громад євангельських християн, які інших пізньопротестантських конфесій, відбувалося не за вказаними нормами.
Важливість реєстрації громади підсилювалася ще й тим, що лише зареєстровані громади мали право на те, щоб світська влада вела для них книги цивільного стану. Членів незареєстрованих громад позбавляли права на метричні записи – необхідної складової життя кожного громадянина.
Таким чином, усталена система ведення записів цивільних станів церквою значно ускладнювала громадянські права тих, хто вийшов зі складу православної чи католицької церков. На початковому етапі становлення Другої Речі Посполитої, яка проголошувала толерантне ставлення до релігійних меншин, питання ведення цивільних актів не було врегульоване і тлумачилося представниками місцевої влади на власний розсуд, як і представниками релігійних меншин, зокрема й євангельськими християнами. Наприклад Волинський воєвода у 1921 році повідомляв МРВНО про поширення євангельських християн і баптистів у воєводстві, де зауважував на способах ведення книг цивільного стану різними громадами. Так, у гміні Горів громада баптистів вела книги цивільних станів польською мовою під контролем Здовбицької гмінної управи у Рівненського повіту. Метричні книги євангельських християн Горохівського повіту і громади села Вічинє Щужинської гміни Луцького повіту вело православне духовенство. Для євангельських християн Овлочина Володимирського повіту записи здійснював пресвітер Рівненської громади Олексій Ничипорук. У Рівненському повіті книги цивільних станів для євангельських християн вів російською мовою вибраний громадою керівник, проте жодного контролю за їх веденням не було. У багатьох громадах метричні записи не здійснювалися зовсім або ж робили періодично, неповно та невчасно, що не відповідало вимогам до таких важливих офіційних документів. [13, str. 1-3. ].
Для того, щоб уніфікувати спосіб ведення книг цивільних станів і взяти цей процес під контроль офіційної влади волинський воєвода видав обіжник від 13 грудня 1921 року, відповідно до якого ведення метричних книг євангельських християн покладалося на магістрати у містах та гмінні управи в селах за місцем проживання євангельських християн. Документи про цивільни стани видані керівниками громад, навіть якщо їх форма відповідала вимогам, не прирівнювалися до таких же виписів, здійснених управою. [5, str. 11-13, 12, str. 30-31, 2, str. 196. ].
Таким чином, якщо зареєстровані визнанневі гміни мали керівника, то акти цивільних станів здійснювалися за правилами, що закріпилися за старообрядцями; метричні книги тих громад, які духовних керівників не мали, велися магістратами та гмінними управами. [19, str. 81. ]. Часто така практика закріплювалася і за громадами євангельських християн. Згідно з артикулами 39-51 Іменного Вищого Указу записи у метричних книгах про народження здійснювалися за місцем проживання батьків з обов'язковим представленням дитини та наявністю двох свідків і хоча б одного з батьків. У випадку хвороби дитини факт народження підтверджували свідки без її представлення. Запис про шлюб проводився за місцем проживання нареченого чи нареченої. Смерть фіксувалася у метричній книзі за місцем останнього проживання померлого. [1, арк. 1-5].
Книги цивільних станів громада мала придбати за власний кошт і, відповідно, подати до гмінної управи. Перед початком ведення метричні книги подавалися старості для прошнурування і завірення числа листів у них відповідним записом та печаткою. [З, str. 77. ]. Врегулюванням оплати за ведення актів цивільних станів займалася Комісія законодавчих подань для східних земель, що діяла при президії Ради Міністрів та Міністерстві внутрішніх справ. [4, str. 258-261.]. Згідно із законом від 1 січня 1923 року про правові заходи адміністративної влади скарги на діяльність гмінних управ чи магістратів у веденні книг цивільних станів подавалися воєводі, а стосовно його рішень – Міністерству внутрішніх справ. [19, str. 81].
Комісія законодавчих подань для східних земель на засіданні від 3 липня 1925 року підтвердила, що на території Новогрудського, Поліського і Волинського воєводств, Віленського округу, Сокальського, Білостоцького, Бельського, Гродненського та Волковицького повітів Білостоцького воєводства правила ведення книг цивільних станів для євангельських християн ґрунтуються на артикулах 37-51 Іменного Вищого указу від 17 жовтня 1906 року. [20, str. 33-34, 37-38, 42. ].
Громади євангельських християн прагнули самостійно вести книги цивільних станів, як це робили, наприклад, ранньопротестантські церкви в Другій Речі Посполитій. Зокрема, відомо, що незареєстрована громада у Голопечах Горохі-вського повіту Волинського воєводства впродовж 1924-1925 років видавала метричні посвідчення своїм членам. [9, str. 200. ]. Євангельські християни у Пісникові записували події, що відбувалися у громаді і житті членів до книг, ведучи таким чином своєрідний літопис для відтворення власної історії громади. Багато неза-реєстрованих громад євангельських християн вели неофіційні записи у своїх книгах, оскільки державна влада таких записів не проводила. У липні 1925 року Комітет Об'єднання слов'янських громад євангельських християн і баптистів представив Міністерству віровизнань та народної освіти для затвердження форму ведення записів Пісниківською громадою, а також просив дозволити їй ведення книг актів цивільних станів. Проте Міністерство релігійних визнань та народної освіти не надало відповіді на таке клопотання. [14, str. 156. ].
Вагомою причиною бажання самостійно вести книги актів цивільних станів було те, що більшість громад євангельських християн була не зареєстрованою. Зокрема, у поліський і волинський воєводи заборонили представникам повітової і гмінної влади робити записи, які стосуються членів незареєстрова-них громад євангельських християн. Представництво Союзу слов'янських громад євангельських християн і баптистів зверталося до воєводських урядів з проханням вести метричні книг всіх євангельських християн, посилаючись на роз'яснення МРВНО № 10963/1907 від 27 грудня 1922 року. Проте такі намагання залишалися безрезультними. [15, str. 92. ]. Ситуація ускладнювалась тим, що влада на місцях уповільнювала процес реєстрації громад, позбавляючи євангельських християн можливості користуватися громадянськими правами. [16, str. 250; 17, арк. 1. ].
Варто зауважити, що у роз'ясненнях Міністерство релігійних визнань та народної освіти від 25 травня 1932 року йшлося про те, що ведення книг актів цивільних станів жодним чином не пов'язане з реєстрацією громад, оскільки питання метричних книг належать не до Міністерства релігійних визнань та народної освіти, а до компетенції Міністерства внутрішніх справ та Міністерства справедливості. Таким чином, записи у книгах актів цивільних станів можуть здійснюватися за правилами Іменного Вищого Указу навіть для тих громад, яким влада відмовила у реєстрації. [6, str. 114-117]. Питання пов'язані з веденням книг актів цивільних станів для пізньопротестантських громад так і не набули правового унормування впродовж всього міжвоєнного двадцятиріччя.
Отже, державно-церковні відносини євангельських християн в умовах Другої Речі Посполитої ускладнювалися відсутністю законодавчої бази, яка б унормовувала юридично-правові основи існування протестантських громад у державі. Вагомим кроком у правовому полі в цьому питання була реєстрація громад євангельських християн. Така умова впливала на подальші благо приємні умови взаємовідносин євангельських християн з державою. Наступним кроком налагодження державно-церковних відносин було досягнення порозуміння у питаннях ведення метричних книг. Оскільки значна частина громад євангельськиххри-стиян не була зареєстрованою, часто з причин не залежних від громад, то більшість євангельських християн не могла користуватися громадянськими правами у здійсненні відповідних записів у книгах актів цивільних станів.
 
Література:
 
ДАВО, ф. 36, оп. 14, спр. 2, арк. 1-5.
AAN, MWRiOP, sygn. 1444, str. 195-196.
1444, str. 77-78. 1444, str. 258-261. 1444, str. 11-13 1458, str. 114-117. 1444, str. 254-257. 1410, str. 56-59. 1444, str. 200-201.
AAN, MWRiOP, sygn.
AAN, MWRiOP, sygn.
AAN, MWRiOP, sygn.
AAN, MWRiOP, sygn.
AAN, MWRiOP, sygn.
AAN, MWRiOP, sygn.
AAN, MWRiOP, sygn.
AAN, MWRiOP, sygn. 1446, str. 61-66.
AAN, MWRiOP, sygn. 1446, str. 39.
AAN, MWRiOP, sygn. 1444, str. 30-31.
AAN, MWRiOP. sygn. 1412. str. 1-3.
AAN, MWRiOP, sygn. 1442, str. 156.
AAN, MWRiOP, sygn. 1445, str. 92.
AAN, MWRiOP, sygn. 1445, str. 250;
ДАВО, ф. 46, оп. 9, спр. 2040, арк. 1.
AAN, MWRiOP, sygn. 379, 280 str.
AAN, MWRiOP, sygn. 367, str. 81.
AAN, MWRiOP, sygn. 367, str. 33-34, 37-38, 42.
Фото Капча