Державно-церковні взаємини євангельських християн у Другій Речі Посполитій

Про реєстрацію визнанневої гміни влада воєводства повідомляла у офіційному воєводському виданні.

Легалізовані громади набували право обирати своїх керівників, будувати будинки молитви, утворювати доброчинні інституції, набувати і користуватися рухомим майном, укладати угоди, виступати юридичними особами у судах. У обіжнику наголошено, що право засновувати релігійні школи визнанневим гмінам не надається, а набуття громадою нерухомості вартістю понад 10 тисяч вимагає дозволу Міністерства релігійних визнань та народної освіти. [7, str. 254-257. ].

Незважаючи на чітко визначені положення обіжника від 25 травня 1924 року стосовно порядку легалізації громад, на місцевому рівні, і часто з відома Міністерства релігійних визнань та народної освіти, узаконення діяльності громад євангельських християн, які інших пізньопротестантських конфесій, відбувалося не за вказаними нормами.

Важливість реєстрації громади підсилювалася ще й тим, що лише зареєстровані громади мали право на те, щоб світська влада вела для них книги цивільного стану. Членів незареєстрованих громад позбавляли права на метричні записи – необхідної складової життя кожного громадянина.

Таким чином, усталена система ведення записів цивільних станів церквою значно ускладнювала громадянські права тих, хто вийшов зі складу православної чи католицької церков. На початковому етапі становлення Другої Речі Посполитої, яка проголошувала толерантне ставлення до релігійних меншин, питання ведення цивільних актів не було врегульоване і тлумачилося представниками місцевої влади на власний розсуд, як і представниками релігійних меншин, зокрема й євангельськими християнами. Наприклад Волинський воєвода у 1921 році повідомляв МРВНО про поширення євангельських християн і баптистів у воєводстві, де зауважував на способах ведення книг цивільного стану різними громадами. Так, у гміні Горів громада баптистів вела книги цивільних станів польською мовою під контролем Здовбицької гмінної управи у Рівненського повіту. Метричні книги євангельських християн Горохівського повіту і громади села Вічинє Щужинської гміни Луцького повіту вело православне духовенство. Для євангельських християн Овлочина Володимирського повіту записи здійснював пресвітер Рівненської громади Олексій Ничипорук. У Рівненському повіті книги цивільних станів для євангельських християн вів російською мовою вибраний громадою керівник, проте жодного контролю за їх веденням не було. У багатьох громадах метричні записи не здійснювалися зовсім або ж робили періодично, неповно та невчасно, що не відповідало вимогам до таких важливих офіційних документів. [13, str. 1-3. ].

Для того, щоб уніфікувати спосіб ведення книг цивільних станів і взяти цей процес під контроль офіційної влади волинський воєвода видав обіжник від 13 грудня 1921 року, відповідно до якого ведення метричних книг євангельських християн покладалося на магістрати у містах та гмінні управи в селах за місцем проживання євангельських християн. Документи про цивільни стани видані керівниками громад, навіть якщо їх форма відповідала вимогам, не прирівнювалися до таких же виписів, здійснених управою. [5, str. 11-13, 12, str. 30-31, 2, str. 196. ].

Таким чином, якщо зареєстровані визнанневі гміни мали керівника, то акти цивільних станів здійснювалися за правилами, що закріпилися за старообрядцями; метричні книги тих громад, які духовних керівників не мали, велися магістратами та гмінними управами. [19, str. 81. ]. Часто така практика закріплювалася і за громадами євангельських християн. Згідно з артикулами 39-51 Іменного Вищого Указу записи у метричних книгах про народження здійснювалися за місцем проживання батьків з обов'язковим представленням дитини та наявністю двох свідків і хоча б одного з батьків. У випадку хвороби дитини факт народження підтверджували свідки без її представлення. Запис про шлюб проводився за місцем проживання нареченого чи нареченої. Смерть фіксувалася у метричній книзі за місцем останнього проживання померлого. [1, арк. 1-5].

Книги цивільних станів громада мала придбати за власний кошт і, відповідно, подати до гмінної управи. Перед початком ведення метричні книги подавалися старості для прошнурування і завірення числа листів у них відповідним записом та печаткою. [З, str. 77. ]. Врегулюванням оплати за ведення актів цивільних станів займалася Комісія законодавчих подань для східних земель, що діяла при президії Ради Міністрів та Міністерстві внутрішніх справ. [4, str. 258-261.]. Згідно із законом від 1 січня 1923 року про правові заходи адміністративної влади скарги на діяльність гмінних управ чи магістратів у веденні книг цивільних станів подавалися воєводі, а стосовно його рішень – Міністерству внутрішніх справ. [19, str. 81].

Комісія законодавчих подань для східних земель на засіданні від 3 липня 1925 року підтвердила, що на території Новогрудського, Поліського і Волинського воєводств, Віленського округу, Сокальського, Білостоцького, Бельського, Гродненського та Волковицького повітів Білостоцького воєводства правила ведення книг цивільних станів для євангельських християн ґрунтуються на артикулах 37-51 Іменного Вищого указу від 17 жовтня 1906 року. [20, str. 33-34, 37-38, 42. ].

Громади євангельських християн прагнули самостійно вести книги цивільних станів, як це робили, наприклад, ранньопротестантські церкви в Другій Речі Посполитій. Зокрема, відомо, що незареєстрована громада у Голопечах Горохі-вського повіту Волинського воєводства впродовж 1924-1925 років видавала метричні посвідчення своїм членам. [9, str. 200. ]. Євангельські християни у Пісникові записували події, що відбувалися у громаді і житті членів до книг, ведучи таким чином своєрідний літопис для відтворення власної історії громади. Багато неза-реєстрованих громад євангельських християн вели неофіційні записи у своїх книгах, оскільки державна влада таких записів не проводила. У липні 1925 року Комітет Об'єднання слов'янських громад євангельських християн і баптистів представив Міністерству віровизнань та народної освіти для затвердження форму ведення записів Пісниківською громадою, а також просив дозволити їй ведення книг актів цивільних станів. Проте Міністерство релігійних визнань та народної освіти не надало відповіді на таке клопотання. [14, str. 156. ].

Вагомою причиною бажання самостійно вести книги актів цивільних станів було те, що більшість громад євангельських християн була не зареєстрованою. Зокрема, у поліський і волинський воєводи заборонили представникам повітової і гмінної влади робити записи, які стосуються членів незареєстрова-них громад євангельських християн. Представництво Союзу слов'янських громад євангельських християн і баптистів зверталося до воєводських урядів з проханням вести метричні книг всіх євангельських християн, посилаючись на роз'яснення МРВНО № 10963/1907 від 27 грудня 1922 року. Проте такі намагання залишалися безрезультними. [15, str. 92. ]. Ситуація ускладнювалась тим, що влада на місцях уповільнювала процес реєстрації громад, позбавляючи євангельських християн можливості користуватися громадянськими правами. [16, str. 250; 17, арк. 1. ].

Варто зауважити, що у роз'ясненнях Міністерство релігійних визнань та народної освіти від 25 травня 1932 року йшлося про те, що ведення книг актів цивільних станів жодним чином не пов'язане з реєстрацією громад, оскільки питання метричних книг належать не до Міністерства релігійних визнань та народної освіти, а до компетенції Міністерства внутрішніх справ та Міністерства справедливості. Таким чином, записи у книгах актів цивільних станів можуть здійснюватися за правилами Іменного Вищого Указу навіть для тих громад, яким влада відмовила у реєстрації. [6, str. 114-117]. Питання пов'язані з веденням книг актів цивільних станів для пізньопротестантських громад так і не набули правового унормування впродовж всього міжвоєнного двадцятиріччя.

Отже, державно-церковні відносини євангельських християн в умовах Другої Речі Посполитої ускладнювалися відсутністю законодавчої бази, яка б унормовувала юридично-правові основи існування протестантських громад у державі. Вагомим кроком у правовому полі в цьому питання була реєстрація громад євангельських християн. Така умова впливала на подальші благо приємні умови взаємовідносин євангельських християн з державою. Наступним кроком налагодження державно-церковних відносин було досягнення порозуміння у питаннях ведення метричних книг. Оскільки значна частина громад євангельськиххри-стиян не була зареєстрованою, часто з причин не залежних від громад, то більшість євангельських християн не могла користуватися громадянськими правами у здійсненні відповідних записів у книгах актів цивільних станів.

 

 

ДАВО, ф. 36, оп. 14, спр. 2, арк. 1-5.

AAN, MWRiOP, sygn. 1444, str. 195-196.

1444, str. 77-78. 1444, str. 258-261. 1444, str. 11-13 1458, str. 114-117. 1444, str. 254-257. 1410, str. 56-59. 1444, str. 200-201.

AAN, MWRiOP, sygn.

AAN, MWRiOP, sygn.

AAN, MWRiOP, sygn.

AAN, MWRiOP, sygn.

AAN, MWRiOP, sygn.

AAN, MWRiOP, sygn.

AAN, MWRiOP, sygn.

AAN, MWRiOP, sygn. 1446, str. 61-66.

AAN, MWRiOP, sygn. 1446, str. 39.

AAN, MWRiOP, sygn. 1444, str. 30-31.

AAN, MWRiOP. sygn. 1412. str. 1-3.

AAN, MWRiOP, sygn. 1442, str. 156.

AAN, MWRiOP, sygn. 1445, str. 92.

AAN, MWRiOP, sygn. 1445, str. 250;

ДАВО, ф. 46, оп. 9, спр. 2040, арк. 1.

AAN, MWRiOP, sygn. 379, 280 str.

AAN, MWRiOP, sygn. 367, str. 81.

AAN, MWRiOP, sygn. 367, str. 33-34, 37-38, 42.