Деякі питання вдосконалення кримінального законодавства у зв’язку з реформуванням кримінального судочинства в Україні

 

 

Проаналізовано зміст головних концептуальних засад законопроектів та концепцій щодо реформування кримінального судочинства в поєднанні з нормами чинного законодавства. Обґрунтовано доцільність внесення окремих змін та доповнень до кримінального законодавства в контексті реформування кримінального судочинства в Україні.

Ключові слова: інститут кримінальних проступків, кодифікація, кримінальне законодавство, кримінальне судочинство.

Проанализировано содержание главных концептуальных основ законопроектов и концепций по реформированию уголовного судопроизводства в сочетании с нормами действующего законодательства. Обоснована целесообразность внесения отдельных изменений и дополнений уголовного законодательства в контексте реформирования уголовного судопроизводства в Украине.

Ключевые слова: институт уголовных проступков, кодификация, уголовное законодательство, уголовное судопроизводство.

Analyzed the contents of the main conceptual framework of laws and concepts for reforming criminal justice in conjunction with the current legislation. The expediency of making individual changes and amendments of the criminal law in the context of reforming criminal justice in Ukraine.

Key words: institute of criminal offences, codification, criminal law, criminal procedure.

 

 

У юридичній науці прийнято вважати, що процесуальні норми приводять у відповідність до матеріальних. Однак, зважаючи на останні тенденції розвитку законодавчої техніки в Україні, представники наукової громадськості «не перестають дивуватись» ініціативам та пропозиціям законотворця. Нині науковий інтерес викликає набуття чинності новим Кримінальним процесуальним кодексом України (далі – КПК України) [1], положення якого стосуються не лише реформування діяльності суб’єктів кримінального судочинства, але й впливають на формування, функціонування та розвиток різних інститутів українського законодавства, у тому числі кримінально-правового.

Постановка завдання. Таким чином, реалії сьогодення фактично породжують новий механізм правотворчої політики, яка полягатиме в пристосуванні кримінальної, адміністративної та інших галузей законодавства України до сучасних вимог кримінального процесу. Логічно, що такий підхід призведе до виникнення різноманітних правових колізій та обумовить необхідність розробки певних напрямів, методів та засобів розв’язання проблемних питань.

Так, одним із аспектів приведення законодавства України до відповідності вимогам сучасного кримінального судочинства є запровадження інституту кримінального проступку. Проблемам реформування законодавства про кримінальну відповідальність щодо введення до кримінального законодавства України інституту кримінального проступку або створення окремого закону про кримінальні проступки присвячені наукові пошуки О. М. Бандурки, О. А. Банчука, І. П. Голосніченка, Н. О. Гуторової, В. К. Колпакова, В. М. Куца, Л. М. Лобойка, Є. Л. Стрельцова, М. І. Хавронюка, В. Б. Харченка, П. В. Хряпінського, П. Л. Фріса, М. Є. Шуми- ла та інших учених. Проте єдності поглядів науковців на цю проблему не існує.

Результати дослідження. Впровадження інституту кримінального проступку на концептуальному рівні навряд чи може викликати здивування. Історії розвитку українського законодавства (або законодавства, що діяло на території теперішньої України) був відомий досвід регулювання суспільних відносин кримінально-правовою категорією «кримінальний проступок». Одночасно правоохоронними та судовими органами із цього приводу було напрацьовано певну юридичну практику.

Наведемо конкретні історичні факти законодавчого регулювання інституту кримінального проступку. Досить цікаво проаналізував історію розвитку цього явища В. Б. Харченко в статті «Правопорушення» та «проступок» як публічно-правові категорії кримінального й адміністративного права».

Як стверджує вчений, виокремлення кримінальних проступків фактично відбулося з Уложення про покарання кримінальні та виправні (у редакціях 1845 року) та включення до самостійного публічно-правового закону – Статуту про покарання, що накладаються мировими суддями. Саме зазначеним статутом були розмежовані поняття «злочин» і «проступок» або «правопорушення», останні з яких розглядалися волосними й мировими судами. Наведені зміни передбачали не тільки поділ деліктів залежно від рівня їх шкідливості, а й встановлення механізму застосування публічно-правової відповідальності в разі їх вчинення. За часів Радянського Союзу ситуація з підставами адміністративної та кримінальної відповідальності та поділом правопорушень на злочини й проступки в цілому повторилася. 27 липня 1927 року Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комітетом та Радою Народних Комісарів УРСР була прийнята постанова «Про надання адміністративним органам права вживати заходів адміністративного впливу за маловажні праволомства». Відповідно до цієї постанови з метою звільнення судових установ від «маловажних» кримінальних справ та прискорення їх рішення адміністративним органам різних рівнів було надано право вживати заходів адміністративного впливу за такі праволомства. Саме терміном «праволомство» в ті часи й позначався адміністративний проступок (правопорушення) як злочин проти закону або, російською мовою, «законопреступление». У подальшому ці маловажні праволомства й увійшли до Адміністративного кодексу УРСР [2].

Для європейського законодавства впровадження кримінальних проступків не є чимось новим, оскільки ще за часів середньовіччя в Англії відбувся поділ злочинів на фелонію та місдімінор. Фелонія (англ. felony) в англійському феодальному праві розглядалась як «образливе» правопорушення, вчинене васалом стосовно сеньйора. Уперше цей термін згадувався в Нортгемптонскій асизі (ХІІ ст.) під час визнання зради лорду, що каралось втратою лена. У ХГУ ст. зі складу фелонії відокремлюється державна зрада. В англійському праві поняття «фелонія» охоплювало злочини, покарання за які полягало в смертній карі та конфіскації майна. Після скасування в ХІХ ст. смертної кари, а пізніше і конфіскації майна, до фело- нії стали належати тяжкі злочини, які за ступенем суспільної небезпеки знаходяться між державною зрадою та місдімінором. З