Деякі питання вдосконалення кримінального законодавства у зв’язку з реформуванням кримінального судочинства в Україні

У національному законодавстві планом заходів щодо реалізації Концепції реформування кримінальної юстиції України, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2008 року № 1153-р, було передбачено розробити протягом шести місяців після прийняття нового КПК України проект Кодексу України про кримінальні проступки, який передбачатиме розмежування правопорушень залежно від ступеня їх суспільної небезпеки, обмеження сфери застосування покарань, пов’язаних із позбавленням волі. Водночас розроблені в цьому напрямі сучасні законопроекти дещо відійшли від першочергових намірів.

На розгляді у Верховній Раді України знаходяться законопроекти від 28 лютого 2012 року № 10126, від 5 березня 2012 року № 10126-1 та від 3 березня 2012 року № 10146, які мають на меті вдосконалення кримінального законодавства України за напрямом гуманізації покарання та впровадження інституту кримінальних проступків.

Так, проект Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо запровадження інституту кримінальних проступків» від 28 лютого 2012 року № 10126, поданий народними депутатами України В. М. Стретовичем, С. П. Головатим, Д. М. Притикою та Е. В. Шишкіною, передбачає «перетворити» окремі злочини невеликої тяжкості та адміністративні правопорушення в кримінальні проступки, за вчинення яких застосовуватимуться покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, а також громадські роботи. При цьому характерними ознаками кримінального проступку, відповідно до положень законопроекту, визнаються відсутність у винної особи судимості за їх вчинення, а також те, що згідно з Кримінальним кодексом України (далі – КК України) каратимуться лише закінчені діяння (за готування та замах на кримінальний проступок особа не нестиме кримінальної відповідальності). Альтернативний законопроект «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо гуманізації кримінальної відповідальності» від 5 березня 2012 року № 10126-1, поданий народним депутатом України Ю. А. Кармазіним, має на меті гуманізацію кримінальної відповідальності шляхом зменшення кількості судимих осіб й осіб, які позбавлятимуться волі.

У проекті Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо введення інституту кримінальних проступків» від 3 березня 2012 року № 10146, внесеного народним депутатом України В. Д. Швецем, усі кримінально-карані діяння отримують узагальнюючу назву «кримінальні правопорушення», які поділяються на злочини та кримінальні проступки та врегульовуються окремими «Книгами» Особливої частини проекту КК України. Проектом у назві кодексу пропонується змінити слово «кримінальний» на «карний».

Водночас, беручи до уваги, що відповідно до висновків Експертного управління Верховної Ради України зміст головних концептуальних засад законопроектів не лише збігається, а є майже ідентичним [4], на шляху реалізації вказаних законопроектів можуть виникнути певні проблеми, пов’язані із суттєвими розбіжностями їх положень із нормами чинного законодавства, а саме:

• невідповідність пропонованих змін Конституції України – у ст. ст. 30, 31, 34, 39, 60, 62, 76, п. 22 ст. 92 та ст. 111 Конституції України [5] вживається саме термін «злочин», а не кримінальне правопорушення;
• невідповідність пенальній політиці України – з прийняттям законопроекту (-ів) змінюється сутність кримінального покарання;
• невідповідність планам, концепціям та напрямам реформування органів кримінального судочинства (зокрема, Концепції реформування кримінальної юстиції України, затвердженої Указом Президента України від 8 квітня 2008 року № 311/2008) – внесення змін до Кримінального кодексу України замість прийняття Кодексу України про кримінальні проступки.

Зазначене вище спонукало нас до проведення ретельного дослідження й вироблення певних зауважень та коментарів до цих законодавчих нововведень:

Перш ніж докорінно змінювати сталі принципи функціонування держави та права, характерні для вітчизняного типу кримінального законодавства, необхідно внести зміни та доповнення в Основний Закон держави.

Дослівне тлумачення назви кодексу, запропонованої народним депутатом України В. Д. Швецем, дозволяє дійти висновку, що основним завданням кримінальної політики України є кара особи за вчинені нею правопорушення.

Не заперечуючи проти висловлювання академіка О. М. Бандурки, що назва «Карний кодекс», «Карно-процесуальний кодекс» є більш доцільною, адже це відповідає правилам і вимогам державної мови [6], слід зазначити, що згідно із ч. 2 ст. 50 КК України (як чинної редакції, так і в редакції законопроекту) покарання має на меті не лише кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів (кримінальних проступків і злочинів – у редакції законопроекту) як засудженими, так і іншими особами [7; 8].

Виправлення засудженого є необхідною умовою ресоціалізації (ч. 2 ст. 6 Кримінально-виконавчого кодексу України) [9], під якою слід розуміти вплив на особистість злочинця та криміногенні умови з метою забезпечення їх нейтралізації, відмови від протиправної діяльності з його боку, а також забезпечення законослухняної поведінки та відновлення прийнятої в суспільстві системи цінностей [10, с. 52].

У законопроектах поняття «злочин» розуміється лише як різновид кримінального правопорушення поряд із кримінальними проступками.

У законопроекті від 3 березня 2012 року № 10146 здійснюється розмежування проступків, злочинів невеликої тяжкості та необережних злочинів. Водночас у концепції реформування кримінальної юстиції України, затвердженої Указом Президента України від 8 квітня 2008 року № 311/2008, один із видів кримінального (підсудного) проступку – це