Діалектика етнокультурної ідентичності

 

Палагнюк М. М.

 

Представлено комплексний філософський аналіз проблеми етнокультурної ідентичності. Доведено, що ідентичність є однією з основних у загальній картині світу та виступає дієвим чинником як індивідуального саморозвитку особистості, так і культурно-цивілізаційного поступу окремого народу. Відзначено, що в постмодерну добу розмитості смислів і відкидання парадигм істини проблема світоглядної автономності нації є гарантом плідного розвитку й перспектив сприйняття серед макроспільнот. Визначено, що тенденція глобалізаційної уніфікації не здатна асимілювати історичну й культурну автономію окремих груп, що надає груповому досвіду непроминальне відчуття унікальності (теорія глокалізації). Проаналізовано адаптативні механізми людини в природному й соціальному просторі завдяки засвоєнню конститутивних знань, навиків, поведінкових моделей, цінностей у системі етнокультурної ідентичності. Розкрито важливість етнокультурної ідентичності у сьогоденні для українців, яка виконує особливу роль інтегруючої та мобілізуючої ідеї в контексті складного цивілізаційного вибору.

Ключові слова: етнокультурна ідентичність, етноґенез, нація, глобалізація, соціум.

 

Свідченням актуальності філософського дослідження наукової проблеми етнонаціональної ідентичності української нації є останні соціально- політичні події в нашій країні, котрі довели нагальність відповідних теоретичних парадигм та практичних моделей втілення націєтворення. Початок ХХІ ст. має свої особливості розумінні місця питань ідентичностей, однак протягом історії об’єднання людей здійснювалося на основі протиставлення “свого” й “чужого”, зокрема і в площині етнічного й національного. В сьогоденні людина перебуває в поліфонічному світі відносно автономних культурних світів, що виникли як наслідок процесів диференціації. Правда, глобалізаційні комунікативні процеси призводять до розмивання кордонів між ними. Відповідно, є небезпека “загубитися” в просторах гіпертексту множини ідентичностей. Отож, “зважаючи на засадниче значення дискурсу ідентичності для легітимації сучасних політичних та геополітичних зрушень і війн, на його вплив на персональні долі тощо, можна передбачити, що тут ми маємо справу з поняттям, яке залишиться назавжди в тезаурусі філософії, навіть тоді, коли зміниться не лише структура сучасних ідентичностей, а й політична карта світу” [2, с. 41].

Вважаємо, що більшість сучасних людей ідентифікує себе з окремими націями чи культурними традиціями, тому так важливо окреслити теоретичні аспекти націєтворення.

В українській науці проблема етнонаціональної ідентичності була предметом окремих наукових праць, проте варто узагальнити та поглибити її теоретичне розуміння.

Автори ґрунтовної монографії “Національна ідентичність в Україні в умовах глобалізації” М. Козловець та Н. Ковтун дослідили сучасні методологічні підходи до з’ ясування поняття “ідентичність” в її національному вираженні в широкому контексті світових тенденцій [9].

Предметом дисертаційного дослідження “Трансформація етнокультурної національної ідентичності в добу глобалізації: соціально- філософський аналіз” О. Русула визначено “процеси трансформації національної ідентичності під впливом розгортання глобалізації” [15, с. 4]. Науковець спробував визначити тенденції трансформації національної ідентичності в умовах глобалізації та мультикультурної реальності в межах однієї держави.

Українські науковці досліджували проблему ідентичності і в окремих її вираженнях та сферах реалізації. Для нашої статті вони важливі як матеріал для філософського узагальнення.

Є. Бистрицький аналізує “філософську редукцію” поняття ідентичності на основі численних зарубіжних публікацій у практичній площині уникнення тоталітарної політики невизнання [2]. С. Садовенко розглядає етнокультурну ідентичність як чинник суспільної організації [16]. Е. Грищук у своїй розвідці намагається комплексно вивчити теоретичні аспекти вивчення етнічної ідентичності в психології [5]. В. Личковах в у своїй праці, котра репрезентує авторську концепцію філософіїетнокультури, теоретично узагальнив концепти метафізики культури, “духовний ландшафт” етнонаціонального буття, виокремив засадничі принципи українства, зокрема: кордоцентризм, софійність, антеїзм; базові архетипи (“Земля і Небо”, “Слово”, “Серце”, “Матір”, “Дім- Поле-Храм” тощо) і сигнатури (Софії, Богородиці, Спаса) [11].

О. Лозова дослідила ряд психологічних аспектів етнічної свідомості в загальній теорії етносу, а саме: етнічну специфіку знакової комунікації, психосеміотику простору й часу в слов’янській ментальності; семантику предметного світу; семантику оцінної ментальності, її мотиваційне та психо-емоційне тло; вікову динаміку національного й етнічного у свідомості сучасних українців; семіосферу та психосемантику візуальних видів мистецтва; психосемантичну конфігурацію змісту етноспецифічного тексту тощо [12].

Отож, мета представленої статті – розкриття філософського розуміння етнокультурної ідентичності у контексті сучасних процесів національного самоусвідомлення українців.

У роботі використано генетичний, компаративний, культурно-історичний, соціокультурний методи, що забезпечило умови цілісного й системного філософського аналізу етнокультурної ідентичності.

У нашій роботі зупинимося на понятті саме етнокультурної ідентичності, оскільки вважаємо, що воно семантично ширше від етнічної або національної ідентичностей.

Безумовно, глобальність вносить свої корективи в розуміння етнокультурної ідентичності. Юзеф Жицінський відзначав, що навіть у постмодерну добу “людська тотожність формується через духовний зв’язок із тим, що, попри часову і просторову віддаленість, є для нас завжди близьким і в нас присутнім” [8, с. 48].

На відміну від згаданих вітчизняних науковців, котрі переконливо доводили свої висновки на теорії глобалізації, звернемося до протилежного розуміння сучасних світових процесів загалом та етнокультурної ідентичності зокрема.

Окремі вчені вказують на факт, що глобалізація тягне за собою теж зміцнення й розвиток окремих спільнот, зокрема етнічних. До них належить теорія глокалізації, яку популяризував Роланд Робертсон. Це поняття означає виникнення (внаслідок інтеракції між тим, що локальне, і тим, що глобальне), нових варіантів продуктів, поведінкових моделей або цінностей. Основні положення глокалізації полягають в тому, що різноманітність, яку глобалізація не спроможна цілком усунути, виражається в сутності суспільного життя. Історична й культурна автономія окремих груп надає груповому досвіду непроминальне відчуття унікальності