Діззі Гіллеспі

с (83-90 тт.) складається з двох речень, які є заключними у темі D і преходять у повтор тематичного матеріалу всієї частини В з переходом у частину А, яка складається з двох речень повторної будови і переходить у заключення з чотирьох тактів, також повторної будови у різнотембрових інструментів.

Ладотональний та гармонічний план “Ніч в Тунісі” відзначається простотою, ясністю, чіткістю. Цьому сприяє використання однієї тональності - d-moll (використання ладів народної музики), також гармонічного і мелодичного. Іноді (при переході між частинами), тимчасово з’являються відхилення у тональності першого ступеня спорідненості Ex-dur, g-moll з обов’язковим поверненням в основну тональність.

У творі використовуються тризвуки, септакорди, їх обернення, зменшені септакорди та іноді акорди зі зменшеними квінтами.

Гомофонно-гармонічна фактура є незмінною протягом всієї п’єси, вона лише ущільнюється завдяки октавним дублюванням (кларнети, скрипки), введенні підголосків (саксофони, тромбони) та збільшенні кількості супровожуючих голосів оркестру.

Досить різноманітною є ритмічна сторона твору: (тема А тема В)... Ведучий голос, іншими словами мелодія, викладений у більш-менш однорідному ритмі, супроводжуючі голоси – а активній ритмічній формулі   (А частина і т. д.).

Ця оркестрова п’єса, завдяки своїй простоті, легкому запам’ятовуванню мелодії, ритмічній оригінальності, легкості її сприйняття належить до популярних п’єс для естрадного оркестру і ансамблю. Її часто включають у програми оркестрів естрадної музики, її виконують відомі виконавці-інструменталісти (зокрема – відомий кубинський трубач Артуро Сандаваль, київський “радіобенд” О. Фокіна).

 

 

Вступ твору складається з 12 тактів, де перших чотири такти грають в унісон ліва рука фортепіано і бас-гітара у супроводі ударних  і ритм-гітари. У 5-му такті приєднується права рука фортепіано і у 9-му вступають кларнети і скрипки () контрапунктним проведенням і акцентованою четвертною нотою, що додавало більшої відтяжки у творі.

Важливим моментом у творі було пояснення диригентом як правильно виконувати восьмі ноти, які потрібно було свінгувати, тобто, не грати рівно, а відтягувати ().

У вступі жести диригента мають бути чіткі та гострі. особливо потрібно виділити перші долі кожного такту. Значну увагу необхідно приділити балансуванню тембрового звучання та динамічного зростання, щоб кожна нота чітко прослуховувалася.

У першій цифрі головна тема звучить у труби в середньому регістрі, плавним звуком, штрихом деталя. Складність її полягає в тому, що потрібно досягнути однакового динамічного звучання при висхідному і низхідному положенні мелодії. З першої цифри і до другої саксофони і тромбони відтворюють гармонічні педалі (на другу і долю), збагачуючи фактуру твору як в гармонічному, так і в тембральному відношеннях.

У першій цифрі жести диригента чіткі, гострі. Більша увага приділяється правій руці, яка слідкує за правильним граунд-бітом і мелодичною лінією твору.

Із-за факту другої цифри вступає весь оркестр, проводячи тему на фоні “блукаючого басу” і зміненої партії ударних, де фортепіано виконує синкоповані вставки у правій руці. Ударник більш чітко використовує малий барабан, підкреслюючи сильні долі з частішим використанням тарілок, надаючи ритміці більш збалансованого і конкретного звучання.

Жести диригента повинні бути більш активними, оскільки це є тутійним місцем у творі. Необхідно звернути увагу на стрункість звучання у струнно-смичковій групі, переважно звучать в октаву.

У третій цифрі знову повторюється тема першої цифри. тут диригент повинен звернути увагу на динамічні зміни і зменшити амплітуду жесту.

Четверту цифру із-за такту вступають кларнети, саксофони, тромбони, ритм-група, скрипки, де тему проводять лише кларнети (в унісон) і скрипки (в октаву), а саксофони, тромбони і фортепіано підтримують гармонічний фон під супровід урізноманітненого ритму удраних та гітари.

Головне завдання диригента у цій цифрі полягає в тому, щоб правильно збалансувати звучання основного мелодичного голосу відповідно до контрапункту. Необхідно, щоб саксофони і тромбони в жодному разі не перекривали в динамічному плані кларнетів і скрипок. Також велику увагу звертати на стрункість проведення мелодії, яка звучить в унісон.

У п’ятій цифрі на другу долю робить вихід до імпровізації труба, де у третьому такті вступають ударні, гітара, фортепіано і бас-гітара, граючи акомпанент. У цій цифрі важливо зробити баланс між ритм-групою і трубою.

Шосту цифру продовжує грати труба. З гострими гармонічними вставками вступають кларнети, саксофони і тромбони, які додають більш цікавого звучання імпровізації, заповнюючи деякі паузи.

З 74 такту гармонічне проведення залишається у саксофонів і тромбонів. У 84 такті знову приєднуються кларнети.

Найважливішим завданням диригента було добитися ансамблю між кларнетами, саксофонами і тромбонами, щоб всі ритмічні малюнки виконувалися разом. Необхідно, щоб кларнети, саксофони і тромбони в жодному разі не заважали трубі передати ідейно-художній зміст твору. Разом з тим, важливо досягти більш стриманого звучання у ритм-групі, оскільки із зміною ритмічного малюнку в ударних загальний ритм стає більш важким.

З-за такту сьому цифру вступає весь оркестр, дублюючи 2-гу цифру.

Диригенту важливо зробити динамічні переходи: закінчити шосту цифру на дімінуендо, а ззатакт до сьомої і сьому вступити на форте. В останньому такті сьомої цифри потрібно зробити дімінуендо і на піано (р.) перейти на восьму цифру, там відбувається аналогічний спосіб використання фактури твору першої цифри.

Кода твору виконується як два останні такти першої цифри з повторами у різних голосах, що дає тембральне урізноманітнення коди і закінчується унісонним терцовим звуком тонічного акорду.

Під час репетиційних занять диригентом були використані такі види репетицій як: ординарна (робоча); прогонна і генеральна. У процесі роботи над твором використовувались такі методи роботи як: пояснення, мануальний показ, багаторазове повторення, вибіркове вивчення оркестрового твору тощо.

 

 

1.Гайдабура О., Цюлюпа С. Специфіка роботи з естрадним оркестром. Методичні рекомендації. – Рівне, 1991 р.

2.Димченко С. Диригування. Навч. посібник. – Рівне, 1997 р.

3.Карс А. История оркестровки. – М., 1990 г.

4.Крейн Ю. Стиль и колорит в оркестре. – М., 1990 г.

5.Самин Д. Сто великих музыкантов. – М., 2002 г.

6.Терлецький М. Диригентсько-виконавський аналіз партитури для духового оркестру. – Рівне, 2004 р.

7.Филипчук М. Диригування та методика роботи з естрадним оркестром. Методичні рекомендації. – Рівне, 2003 р.