До питання про місце банківського права в національній системі права

• Національний банк України – центральний банк України, особливий орган державного управління;
• банки України – юридичні особи, які на підставі банківської ліцензії мають виключне право надавати банківські послуги, відомості про яких внесені до Державного реєстру банків;
• небанківські фінансові установи (кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, страхові компанії та інші), які стаютьсуб’єктами банківських правовідносин під час виконання ними окремих банківських операцій на підставі ліцензії Національного банку України.

Суб’єктами банківських правовідносин також виступають фізичні і юридичні особи, для задоволення потреб яких банками надаються банківські та інші фінансові послуги.

Другим елементом предмета правового регулювання банківського права виступають об’єкти цих правовідносин – те, з приводу чого вони виникають, чим вони опосередковуються. Під об’єктом правовідносин слід розуміти різні предмети, речі, явища, з приводу яких суб’єкти правовідносин реалізують свої юридичні права та суб’єктивні обов’язки, і на які направлений інтерес хоча б одного з суб’єктів цих правовідносин.

Об’єктом банківських правовідносин виступають гроші (грошові кошти), цінні папери, банківські метали. Невід’ємним об’єктом банківських правовідносин є гроші, а забезпечення грошового обігу – одним із основних призначень банків. На особливість грошей, як об’єкта банківських правовідносин, звертає увагу сучасна дослідниця грошово-кредитної політики Національного банка України І. В. Вєтрова, зазначаючи, що «... банківська діяльність – це лише зовнішня, видима частина цих відносин, за якою стоїть реальний об’єкт – гроші та грошова система України» [11, с. 76].

Третім елементом предмета правового регулювання банківського права виступає банківська діяльність. У ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківська діяльність визначається, як залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб, та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Вважаємо, що більш точне наукове визначення даного поняття розроблене доктором юридичних наук, членом-кореспон- дентом Національної академії правових наук України О. П. Орлюк, яка визначає банківську діяльність, як сукупність правових дій, що здійснюються певними суб’єктами у формі, яка вимагається законом або договором [12, с. 8].

Безумовно, формою здійснення банківської діяльності є систематичне проведення банківських операцій. На сьогодні діюче законодавство не розкриває змісту поняття «банківська операція», яке є основоположним в банківському законодавстві, немає й однакового підходу до його визначення і в науковій літературі. Вважаємо, що з юридичної точки зору банківські операції – це

правочини, дії банка на підставі ліцензії Національного банка України, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, об’єктом яких є фінансові активи. Банківські операції регулюються банківським законодавством, і є формою здійснення банківської діяльності.

Четвертим елементом предмета правового регулювання банківського права виступають юридичні факти – це конкретні життєві обставини, зазначені в гіпотезі норми права, з якими пов’язують виникнення, припинення або зміну правових відносин. Юридичні факти є умовами дії правової норми, їх завдання в правовому регулюванні – забезпечення виникнення, зміни і припинення правовідносин.

Виникнення, зміна або припинення банківських правовідносин відбувається на підставі таких юридичних фактів, як видання адміністративних актів, які є офіційно оформленими результатами волевиявлення органів виконавчої влади, здійснюваними в односторонньому порядку і спрямованими на виникнення певних юридичних наслідків. Так, надзвичайною подією для нашої країни, в результаті якої вона набула одного з найважливіших чинників державності, було видання 25 серпня 1996 року Президентом України Указу «Про грошову реформу в Україні», яким була введена в обіг національна валюта – гривня. Таким чином, з вересня 1996 року і до сьогодні єдиним законним засобом платежу в Україні є національна валюта – гривня, яка виступає, як ми вже зазначали, об’єктом банківських правовідносин.

Значну кількість нормативних і індивідуальних адміністративних актів, юридичним наслідком яких є виникнення, зміна або припинення адміністративних правовідносин у банківській діяльності, уповноважений приймати Національний банк України – центральний банк України, особливий центральний орган державного управління.

Серед юридичних фактів, на підставі яких виникають, змінюються і припиняються банківські правовідносини, особливе місце займають правочини, які викликають цивільно-правові наслідки. Ми вже зазначали, що банківська діяльність у широкому розуміннні – це постійне проведення банківських операцій, які, в свою чергу, є правочинами, діями банка на підставі ліцензії Національного банка України, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, об’єктом яких є фінансові активи. Відповідно до п. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків. Саме правочини виступають найбільш поширеними юридичними фактами в банківській діяльності, які опосередковують динаміку банківських правовідносин.

Найбільш розповсюдженими банківськими операціями є розрахункові, кредитні і касові операції, тому велику масу юридичних фактів у банківських правовідносинах утворюють правомірні дії людей, які відповідають вимогам банківського законодавства, наприклад, відкриття рахунків у банках, проведення кредитних і розрахункових операцій за дорученням клієнта, укладання кредитних угод тощо.

Предмет правового регулювання, зміст суспільних відносин, які регулюються банківським правом, є основною класифікаційною ознакою банківського права, як певної системи правових норм. Від предмета правового регулювання залежать особливості правового регулювання, тому додатковою ознакою цієї правової форми є метод правового регулювання – сукупність прийомів і способів, за допомогою яких здійснюється вплив на поведінку суб’єктів суспільних відносин, що є предметом правового регулювання.

Банківське право, як система правових норм, не має свого основного, специфічного методу правового регулювання банківських правовідносин. Правові норми банківського права передбачають застосування як імперативних, владних приписів, які жорстко регламентують поведінку суб’єктів правовідносин (імперативний метод), так і приписів, які грунтуються на началах юридичної рівності сторін, свободи волевиявлення (диспозитивний метод). Так, відносини з приводу організації, регулювання і функціонування банківської системи, випуску платіжних засобів мають публічний характер, здійснюються в інтересах усього суспільства і держави, регулюються імперативними правовими нормами. Що стосується відносин, які виникають у процесі виконання банками таких функцій, як: депозитна, посередництва у кредитах і розрахунках – то ці відносини мають приватно-правовий характер, грунтуються на юридичній рівності сторін, вільного волевиявлення і регулюються приватно-правовими нормами банківського права.

Застосування банківським правом різних методів правового регулювання, входження в банківське право правових норм різних галузей права, свідчить про те, що банківське право не є самостійною галуззю, оскільки загальновизнаним у сучасній юриспруденції є те, що системоутворюючими факторами самостійної галузі права виступають предмет і метод правового регулювання, причому специфіка предмета обумовлює застосування адекватного метода правового регулювання. На цих же підставах банківське право не може бути підгалуззю права, оскільки підгалузь об’єднує декілька інститутів однієї галузі права.

Як ми вже зазначали, суспільні відносини, які виникають у банківській діяльності, регулюються правовими нормами, які належать до різних галузей права – адміністративного, цивільного, фінансового. Правові норми різних галузей права регулюють різні види відносин, але які, у данному випадку, об’єднує сфера банківської діяльності. Саме сфера суспільних відносин, як об’єднання різних видів відносин, є предметом регулювання комплексних галузей законодавства, на відміну від галузей права, які регулюють певний вид суспільних відносин [13, с. 296-297].

Висновки. Вважаємо, що предметом правового регулювання банківського права є суспільні відносини, які виникають з приводу організації, регулювання і функціонування банківської системи країни з метою ефективного виконання банками своїх основних функцій – випуску платіжних засобів і регулювання платіжного обороту, прийому вкладів (депозитів), посередництва у кредитах і розрахунках з метою впливу на ринкові трансформаційні процеси в країні.

Допускаючи можливість у перспективі виокремлення банківського права в якості самостійної галузі права, вважаємо, що в сучасних умовах банківське право – це комплексне правове утворення, міжгалузеве законодавство, що має свій специфічний режим правового регулювання і складається з норм різних галузей права (адміністративного, цивільного, фінансового), що регулюють різні види відносин у сфері банківської діяльності.