До питання про співвідношення права на приватність артистів-виконавців і права на свободу слова

Предмет:

Тип роботи:

Стаття

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

Д. З. Поліванова виділяє три категорії публічних осіб, а саме: відомі публічні особи, які не здійснюють офіційних функцій, проте є об’єктом уваги загалу; політики, кожна дія яких може мати наслідки для суспільства, і із цієї причини вони знаходяться під постійним критичним контролем ЗМІ та спільноти; державні службовці або інші люди, що виконують окремі публічні функції [15, с. 131-132]. Міжнародні акти також визнають артистів-виконавців публічними особами. Так, згідно з п. 7 Резолюції публічними фігурами є особи, які обіймають державну посаду та (чи) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті, у політиці, економіці, мистецтві, соціальній сфері, спорті або в будь-якій іншій сфері. Артисти-виконавці як особи, що відіграють певну роль у сфері мистецтва, підпадають під наведене визначення, а отже, є публічними фігурами в розумінні Резолюції. Відоме поняття публічної особи й американській судовій практиці. При цьому згідно з рішенням Верховного Суду США в справі «Gertz v. Robert Welch, Inc. « (1974 р.) виділяються два види публічних осіб: ті, які є публічними для будь-якої мети та у всіх контекстах, а також ті, які стають публічними внаслідок певного збігу обставин чи іншого факту [16, с. 202-203]. Видається, що артистів-виконавців варто віднести саме до першого виду. Національне антикорупційне законодавство України містить визначення публічних діячів (п. 30 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» [17]), причому артисти-виконавці такими не визнаються.

Якщо оцінювати можливий рівень втручання в приватне життя політиків і державних діячів, то порівняно з останніми артисти-виконавці зазнають значно меншого втручання. Це пов’язано, зокрема, з наслідками, які має для суспільства розкриття окремих подробиць приватного життя посадових осіб: ці особи мають владні повноваження й можуть приймати загальнообов'язкові до виконання рішення. Однак артисти-виконавці зазнають більшого втручання у свої приватне життя, ніж фізичні особи, які не є відомими в суспільстві, що обумовлюється підвищеним інтересом до особистого життя артистів-виконавців.

Право на свободу слова є одним із фундаментальних прав особи, без гарантування якого неможливе демократичне суспільство. Невипадково це право, так само як і право на приватність, регулюється низкою міжнародних актів (наприклад, Європейською конвенцією про захист прав людини й основоположних свобод, Загальною декларацією прав людини тощо). Про право на свободу слова йдеться також у національному законодавстві України. Відповідно до ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки й слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати й поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір [3].

Існує також проблема віднайдення балансу між реалізацією права на свободу слова та права на недоторканність приватного життя публічних осіб. Яка ж інформація про приватне життя артиста – виконавця може бути поширена ЗМІ, а яка повинна бути захищеною й залишатися в таємниці? Це питання ускладнюється ще й тим, що іноді артистам-виконавцям вигідне втручання преси в їх приватне життя, і вони навмисно привертають до себе увагу журналістів і провокують їх. Як зазначає А. С. Клімчик, іноді дуже важко розібратися, у яких випадках відбулося добровільне інформування артистами-виконавцями про своє життя, а в яких отримання даних відбувалося всупереч бажанню об’єкта уваги з боку ЗМІ [12, с. 110].

Вивчаючи питання про правомірність втручання ЗМІ в приватне життя особи, П. Ю. Познікін пропонує враховувати такі критерії: статус особи, чиє право на приватне життя порушене; суспільний інтерес (необхідність) у розкритті відповідних даних; обставини, за яких було здійснене втручання в приватне життя [18, с. 41-43]. У рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Von Hannover v. Germany (№ 2) « пропонується враховувати такі критерії для балансу між правом на приватність і правом на свободу слова: внесок статті для дебатів щодо публічного інтересу; наскільки особа, інформацію про яку розкрито, є відомою, яким є характер розкритої інформації; попередня поведінка особи, інформацію про яку розкрито; зміст, форма й наслідки публікації; обставини, за яких було отримано фотографії особи [19]. В іншому рішенні «Axel Springer AG. v. Germany» судом пропонується враховувати також метод отримання інформації та його законність і суворість застосованих санкцій [20].

На нашу думку, у з'ясуванні балансу між правом на недоторканність приватного життя артистів – виконавців та правом на свободу слова варто враховувати такі основні моменти: місце, де збирається інформація, спосіб, у який вона була отримана, а також наявність публічного інтересу у відповідному втручанні в приватне життя.

Характеризуючи місце, де отримується інформація про артиста-виконавця, та спосіб, у який вона отримана, варто зазначити таке.

По-перше, неприйнятним видається фотографування особи в місцях, де вона має обґрунтоване сподівання на приватність. Як свідчить практика Європейського суду з прав людини в справі «Von Hannover v. Germany», таке сподівання є обґрунтованим як у приватних, так і в деяких публічних місцях. Цей критерій згадується й у національному законодавстві інших держав. Наприклад, згідно з приписами Кодексу діяльності видавців, який було прийнято у Великобританії (Editors' Code of Practice) [21], неприйнятним є фотографування приватних осіб без їхньої згоди в приватних місцях, якими варто вважати приватну чи публічну власність, де