Договір дарування

Якщо річ, що становить історичну, наукову, культурну цінність, може бути знищена або істотно пошкоджена внаслідок недбалого ставлення обдарованого до неї, дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування. Це обумовлено турботою дарувальника про майно, що має історичну, наукову та культурну цінність. Якщо дарувальник виявить факти недбалого ставлення до зазначених речей, він має вимагати розірвання договору в односторонньому порядку.

Умовою пред’явлення позову про розірвання договору дарування виступає збереження дарунку в натурі, на момент його пред’явлення.

Слід враховувати, що до вимог про розірвання договору дарування застосовується позовна давність в один рік. Однак момент, з якого починає обчислюватися цей строк захисту не встановлений. Видається, що необхідно звернутися до загальних положень щодо позовної давності. Згідно. 1 ст. 261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права і про особу, яка його порушила (обдарованого) [16, c. 784].

Але щодо випадків вчинення злочину обдарованим навряд чи такий підхід є обґрунтованим, оскільки з огляду на принцип презумпції невинуватості особа вважається такою, що вчинила злочин, з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї.

Таким чином, логічним виглядатиме висновок, що саме із моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду відносно обдарованого слід обчислювати перебіг позовної давності. Внаслідок чого ч. 1 ст. 727 необхідно викласти в наступній редакції: «Дарувальник має право вимагати розірвання в судовому порядку договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, у випадку вчинення обдарованим умисного злочину проти життя, здоров’я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей, якщо це встановлено в судовому порядку».

Використання терміну «розірвання договору» у статті 727 ЦК є досить умовним. Це яскраво простежується на прикладі «розірвання» реального договору дарування, моменти укладення і виконання якого збігаються. Виходячи з загальних положень ЦК про розірвання договору (ст. 651-654), розірвання може застосовуватися після укладення договору, але до виконання всіх встановлених ним зобов’язань.

Насправді при так-званому розірванні реального договору дарування відбувається відміна вже виконаного договору, що фактично анулює його як факт, який тягне за собою певні юридичні наслідки.

Тому, напевно, було б юридично більш коректним замінити термін розірвання відміною договору.

У контексті розгляду положень ст. 727 ЦК необхідним є співставлення цієї норми та ст. 352 ЦК, яка стосується викупу пам’ятки історії та культури уповноваженим на те органом.

Стаття 727 ЦК встановлює можливість розірвання договору щодо речі, яка становить історичну, наукову, культурну цінність, а ст. 352 – регулює відносини, що виникли з приводу пам’ятки історії та культури. Культурними цінностями є об’єкти матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню, відтворенню та охороні відповідно до законодавства України [2].

Пам’яткою культурної спадщини є об’єкт культурної спадщини (визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов’язані з ними рухомі предмети, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність), який занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

Отже, перше поняття є ширшим і включає в себе друге. Тому колізія цих двох статей відбувається лише при даруванні пам’ятки історії та культури.

Згідно ч. 3 ст. 727 ЦК при недбалому ставленні обдарованого до пам’ятки, внаслідок чого вона може бути істотно пошкоджена або знищена, дарувальник може вимагати розірвання договору, що означає перехід пам’ятки знов до власності дарувальника.

Ст. 352 ЦК передбачає необхідність попередження обдарованого відповідними державними органами, якщо його дії або бездіяльність можуть призвести до пошкодження (будь-якого пошкодження) або знищення пам’ятки. У випадку невжиття заходів щодо збереження пам’ятки після попередження рішення про її викуп до державної власності приймається в судовому порядку.

Напевне, що це питання необхідно законодавчо врегулювати наступним чином: при виявленні відповідними органами державної влади обставин, встановлених ч. 1 ст. 352 ЦК, вони мають зробити попередження обдаровуваному, та повідомити про ці обставини дарувальника (після чого він має право звернутися до суду з вимогою про розірвання договору) [2].

Якщо ж дарувальник не звернувся до суду або рішення було винесене не на його користь, а заходів щодо збереження пам’ятки обдарованим вжито не було, відповідний орган повинен звернутися до суду з метою викупу пам’ятки.

 

 

Формою дарування є пожертва, зміст якої ст. 729 ЦК України визначає як дарування нерухомих та рухомих речей, зокрема грошей і цінних паперів, особам, визначеним ч. 1 ст. 720 ЦК України, для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети, загальнокорисної цілі. Оскільки пожертва є даруванням, до неї застосовуються положення про договір дарування.

Відмінність від дарунка вбачається в тому, що пожертва призначена для користування невизначеної кількості осіб і має конкретне призначення. Окремо встановлюються лише права пожертвувача на здійснення контролю за використанням пожертви відповідно до мети, встановленої договором про пожертву [4].

У випадку неможливості використання пожертви за