Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 portalstudcon@gmail.com

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Докорінне поліпшення кормових угідь

Тип роботи: 
Повідомлення до семінарського заняття
К-сть сторінок: 
12
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Повідомлення на тему:
 
«Докорінне поліпшення кормових угідь»
 
Докорінне поліпшення сіножатей і пасовищ проводиться тоді, коли поверхневим поліпшенням не досягається необхідний рівень їх продуктивності.
Докорінне поліпшення – це система заходів, спрямованих на перетворення низькопродуктивних природних кормових угідь у високопродуктивні культурні сіножаті і пасовища. При його проведенні повністю руйнується дернина і природний травостій шляхом переорювання, дискування або фрезерування і підготовлена площа залужується багаторічними травами.
Докорінному поліпшенню підлягають вироджені, вкриті чагарником та купинами луки, а також заболочені угіддя з переважанням в травостої щільнокущових злаків та інших малоцінних в кормовому відношенні рослин.
Докорінне поліпшення лук базується на широкому застосуванні меліорації з використанням нових засобів механізації і хімізації, створенні травостоїв цільового призначення. В результаті корінного поліпшення значно зростає біологічна активність ґрунту, підсилюються процеси розкладу органічної речовини, нагромаджуються легко рухомі поживні речовини.
Перед проведенням докорінного поліпшення кормових угідь їх попередньо обстежують в ґрунтовому, ботанічному і гідротехнічному відношенні і визначають, які культуртехнічні, меліоративні, агротехнічні заходи слід проводити.
Культуртехнічні роботи включають розчистку площі від чагарників і кущів, збирання каміння, знищення купин. При розчищені площі механічним способом застосовують корчувальні машини і спеціальні тракторні кущорізи. На суходільних луках використовують ДП-24 і машину для зрізування дрібнолісся МТП-13, а на болотних ґрунтах – кущоріз КБ-4. Для корчування пеньків від зрізаних дерев застосовують корчувачі-збирачі МП-7А, ДП-8А, МП-2Б.
Хімічний спосіб розчистки площі від кущів і чагарників доцільно застосовувати на ґрунтах з неглибоким гумусовим шаром. Цей спосіб передбачає такі операції: обробка чагарнику гербіцидами, ламання сухостою, підкорчовка, згрібання і спалювання деревинної маси, первинна обробка ґрунту, згрібання і спалювання первинних решток. Для обробки чагарнику використовується бутиловий ефір та амінна і натрієва сіль 2, 4 Д. Доза гербіциду від 2, 5 до 6 кг/га в залежності від виду чагарнику. Проводять два обприскування: перше – навесні в період утворення листків, повторне – у першій половині серпня того самого року, або рано навесні чи влітку наступного року, коли нові пагони вільхи та берези досягнуть 15 -25, а верби 30-40 см. Хімічну обробку проводять вранці та ввечері в тиху, теплу і суху погоду наземним або авіаційним способом.
Збирання каміння, яке знаходиться на поверхні ґрунту збирають каменезбиральною машиною УКП-0, 6. Розчистку площ від крупного каміння (масою до 4 т) проводять роздільно. Спочатку каміння вивертається з ґрунту, а потім вивозиться з площі. При цьому використовують корчувач-збирач КПС-20, який монтується на базі навантажувача бульдозера ПБ-35 та ін. Засипання ям після розчистки від каміння проводиться бульдозерами.
Знищення купин, залежно від їх міцності знищують різними способами. Свіжі кротовини і мурашині купини розрівнюють верхньою стороною борін, а старі землисті, особливо скотобійні, знищують рейковою волокушею або дисковими боронами, а дуже задернілі рослинного походження – фрезами.
Після проведення культуртехнічних робіт проводять планування поверхні площі. Засипання канав, ям, ровів проводять бульдозерами, скреперами, грейдерами. На площах, призначених для зрошення поверхню планують довгобазовими планувальниками П-4, ПА-3 та ін.
Гідромеліоративні роботи передбачають осушення або зрошення площ в системі докорінного поліпшення сіножатей і пасовищ. Осушення проводять на надмірно зволожених луках.
Перед проведенням осушення вивчають глибину і характер залягання ґрунтових вод. При розробці режиму осушення кормових угідь не слід допускати зниження рівня ґрунтових вод нижче 90 см від поверхні ґрунту. При докорінному покращенні лук осушення проводять з застосуванням як відкритих, так і закритих осушуваних систем. Відкриту систему застосовують при створенні сіяних сіножатей, закриту – при створенні сіяних пасовищ, а також при сінокісно-пасовищному використанні травостою.
Відкрита осушувальна система передбачає нарізку каналів різного розміру. В найнижчому місці прокладають магістральний канал, який відводить воду з осушуваної ділянки у водоприймач – річку або озеро. В магістральний канал впадають бокові канали-збирачі. Вони відводять воду із канав третього порядку осушувачів, які безпосередньо регулюють водний режим площі. Для підняття води у посушливі періоди на головних та бічних каналах будують постійні шлюзи, які за необхідності закриваються і вода надходить у верхні шари ґрунту, підвищуючи його вологість.
Недоліки відкритої системи осушення: ускладнені механізований обробіток ґрунту, сівба, збирання, випасання худоби, втрачається 10-15% корисної площі та ін.
Враховуючи це, значного поширення набуло осушення закритим дренажем, при якому усуваються недоліки, властиві відкритій осушувальній системі. Закриті дренажні системи будують на болотах і заболочених землях. При прокладанні дренажу копають канави глибиною 0, 9-1 м на болотах і 0, 8-1, 2 м – на мінеральних ґрунтах. На дно закладаються дренажні труби (гончарні, поліетиленові) або каміння, жердини, хмиз та ін. Дрени вкривають фільтраційним матеріалом (мох, дернина, пісок, гравій) і засипають землею. Відстань між дренами: 30-50 м на торфовищі і 15-40 м на мінеральних ґрунтах.
На перезволожених луках з суглинковими і глинистими ґрунтами застосовують кротовий дренаж. Для прокладання кротових дрен використовують кротовач РК-1, 2. Дрени закладаються на глибину 40-50 см, в глинистих ґрунтах на відстані 1-1, 5 м, суглинистих 1, 5-2 м. Середній строк дії кротових дрен два-три роки. Різновидністю кротового дренажу є щілястий, який прокладається дренажно-щільовими машинами ДЩ-1, 2, ДЩ-1, 4 для осушення торфових ґрунтів.
Нормальний режим зволоження на осушених луках можливий лише при поєднанні осушення і зрошення. Для цього будуються такі системи двосторонньої дії:
1) осушувально-зволожувальна система з самотічним осушенням і постійними джерелами води для зрошення;
2) осушувальна система з самотічним осушенням і частковим зволоженням з використанням місцевого стоку і підземних вод;
3) осушувально-зволожуюча система з обвалуванням від паводкових вод і застосуванням механічної подачі води в заплави річок. Найбільш поширеним способом подачі води в осушувальну систему, це є підняття її рівня в осушуваних каналах і невеликих річках за допомогою шлюзів. Перспективним є також спосіб подачі води через поліетиленові трубки, які закладаються в кореневмісний шар на глибину 40-60 см.
Агротехнічні заходи при проведенні докорінного поліпшення лук включають первинний обробіток, вапнування, гіпсування, удобрення, передпосівну підготовку площі, сівбу трав, догляд за посівами трав.
Первинний обробіток проводиться з метою подрібнення дернини і створення умов для кращого розкладання органічної речовини. Для цього застосовується відвальна і безвідвальна оранка. Оранку плугами з передплужниками проводять на слабо задернілих луках з товщиною дернини не більше 10 см, а також на чистих від чагарнику заплавних луках.
Суходільні луки з дрібними кущами і купинами орють чагарниковим плугом ПКБ-75 з наступним дискуванням і боронуванням. Оранку чагарниковим плугом проводять також на дуже задернілих площах, низинних і перехідних болотах.
На ґрунтах із щільною дерниною і слабо розкладеним торфом ефективним заходом є вивертання піску шаром 10-15 см на поверхню торфового ґрунту, що сприяє поліпшенню водно-повітряного режиму, зменшенню забур’яненості і підвищенню врожайності лук на 25-30%.
На луках з неглибоким гумусовим шаром (10-12 см) і при неглибокому заляганні підзолистого горизонту застосовують безвідвальну оранку за допомогою фрез. Ділянки з великими купинами і добре розвиненою дерниною фрезують в два сліди. Фрези добре розрізають, подрібнюють і перемішують купини і дернину, а площа достатньо вирівнюється.
На деяких типах лук ефективним є комбінований обробіток, при якому оранку поєднують з дискуванням або фрезуванням. Розроблений пласт боронують і коткують. На мінеральних ґрунтах застосовують легкі, на торф’яних – важкі водоналивні болотні котки. Застосовують також кільчасто – шпорові котки.
Слабозадернілі луки краще обробляти восени або рано навесні. На заплавних луках краще всього обробіток проводити навесні, а на добре розкладених торфовищах – восени.
Важливим заходом при корінному поліпшенні лук є вапнування кислих ґрунтів, яке сприяє не тільки зменшенню кислотності і покращенню родючості ґрунту, але і підвищує урожайність і продуктивне довголіття травостою. Для вапнування кислих ґрунтів застосовують вапняки, крейду, мергель, гашене або негашене вапно, дефекат та ін. Вапнякові добрива необхідно вносити після оранки і заробляти в ґрунт дисками або фрезами. Періодичність внесення половини дози вапна має становити 3-5 років, а повної – 5-6 років на легких і 8-10 на важких ґрунтах.
Органічні добрива ефективні на всіх типах угідь. На мінеральних ґрунтах бідних на гумус вносять по 50-60 т, а на осушених слабо розкладених торфовищах – 30-40 т на 1 га органічних добрив. На тих луках, де після культуртехнічних робіт був видалений значний шар гумусу, норму органічних добрив збільшують на 50%. Для окультурення ґрунтів на Поліссі і в Лісостепу доцільно вносити фосфорно-калійні добрива в дозі Р40К60. На осушених торфовищах дозу калію збільшують вдвічі. Азотні добрива в рік освоєння угідь застосовують лише при створенні злакових травостоїв в основному на луках з бідними на поживні речовини мінеральними ґрунтами та на осушених болотах із слабо розкладеним торфом.
Способи залуження. При докорінному поліпшенні лук застосовують прискорене залуження, або залуження з попереднім польовим періодом.
Прискорене залуження застосовують при освоєнні слабо – і середньо – задернілих сухих та помірно зволожених суходільних, низинних і заплавних лук, на схилах, осушених болотах з добре розкладеним торфом. Таке залуження проводиться в рік виконання культуртехнічних робіт і дає можливість за короткий строк створити високоврожайні травостої.
Залуження докорінно-поліпшуваних лук з 2-3 річним польовим періодом ефективніше порівняно з прискореним залуженням на луках, в травостої яких переважають такі трави, як щучник дернистий, біловус, щільнокущові осоки, а також на осушених торфовищах, особливо слабо розкладених, та на угіддях після розчищення від чагарників, великих купин, каміння тощо. В перший рік окультурення таких угідь висівають однорічні культури (овес, кормовий горох, вика яра, могар, суданська трава) на сіно, зелений корм і силос. На другий і третій рік на цих ділянках вирощують просапні (картопля, кормові коренеплоди), овочі та ярі зернові культури. Обробіток ґрунту і сівба попередніх культур в поєднанні з внесенням підвищених доз добрив сприяє вирівнюванню ділянки за родючістю, розкладу дернини і деревних залишків, підвищенню родючості і покращенню водно-повітряного режиму ґрунту.
Підбір трав і травосумішок для залуження. Залуження докорінно поліпшуваних лук може проводитись чистими одновидовими посівами трав, бобово-злаковими і злаковими травосумішками. Проте за даними наукових установ і передової практики урожайність травосумішок у 1, 5-2, 5 рази вища ніж чистих посівів трав.
Перевага травосумішок обумовлюється, перш за все, тим, що вони більш повно використовують сонячну енергію, поживні речовини і воду ніж окремі трави. Бобові трави в травосумішках не тільки збагачують ґрунт азотом, але й сприяють живленню ним злакових компонентів. В травосумішках підвищується зимостійкість, посухостійкість і стійкість трав до хвороб і шкідників. В травосумішках краще і довший період зберігаються бобові трави, особливо люцерна. Зелена маса і сіно злаково-бобових трав містять більше протеїну, вітамінів, мікроелементів.
Проте в окремих випадках перевагу надають одновидовим посівам багаторічних злакових чи бобових трав. Так, чисті посіви посухостійких злакових трав застосовують в посушливих умовах Степу при залуженні схилів. На Поліссі і в Лісостепу на тривало-заплавних луках доцільними є одновидові посіви лисохвосту лучного, бекманії звичайної, а на недостатньо осушених торфовищах – тонконогу болотного, тимофіївки лучної та ін.
Травосумішки відрізняються за складністю, видовим складом, тривалістю та способом використання. За складністю травосумішки бувають прості (з 2-3 видів), напівскладені (з 4-6 видів) і складні (більше 6 видів). За даними наукових установ доведена можливість одержання високих урожаїв при сівбі травосумішок спрощеного типу, які складаються з одного бобового і двох – трьох злакових компонентів, або двох бобових і одного злакового компонента.
За видовим складом розрізняють злакові, злаково-бобові, злаково-бобово-різнотравні і злаково-різнотравні. Найбільш поширеними є злаково-бобові травосумішки. Злакові травосумішки вирощують на високому фоні азотного живлення в умовах достатнього зволоження. Злаково-різнотравні сумішки більш характерні для зони Степу.
За способом використання травосумішки бувають: сінокісні, пасовищні і сінокісно-пасовищні. За скоростиглістю сумішки трав поділяють на ранньостиглі, середньостиглі і пізньостиглі. В ранньостиглих основним компонентом із злакових трав є грясниця збірна, або лисохвіст лучний чи житняки; в середньостиглих-стоколос безостий або костриця лучна; в пізньостиглих – тимофіївка лучна, мітлиця велетенська чи тонконіг болотний.
Підбір трав в склад травосумішок дуже відповідальна ланка в системі докорінного поліпшення лук. Для створення сіяних сіножатей і пасовищ на Поліссі і в північному Лісостепу в травосумішки доцільно включати: із злакових трав – стоколос безостий, тимофіївку лучну, кострицю лучну і очеретяну, грясницю збірну, мітлицю велетенську, лисохвіст лучний, райграс високий, а з бобових – конюшину лучну, гібридну і повзучу, люцерну посівну і жовту та лядвенець рогатий.
В центральному і східному Лісостепу в сінокісні травосумішки рекомендується включати стоколос безостий, кострицю лучну, грясницю збірну, тимофіївку лучну, райграс високий, люцерну посівну і жовту, конюшину лучну, лядвенець рогатий, еспарцет піщаний.
В Степу пропонується висівати стоколос безостий і прямий, житняк ширококолосий, пирій безкореневищний і сизий, кострицю очеретяну, люцерну посівну і жовту, буркун білий і жовтий, еспарцет піщаний.
На заплавних луках, що затоплюються повеневими водами до 25 днів в травосумішки укісного використання включають стоколос безостий, тимофіївку лучну, мітлицю велетенську, лисохвіст лучний, тонконіг болотний, лядвенець рогатий, люцерну жовту.
В травосумішки слід включати трави, які краще пристосовані до конкретних ґрунтово-кліматичних умов, Так, наприклад, заплавні луки з важкосуглинистими ґрунтами та близьким рівнем залягання ґрунтових вод доцільно залужувати двох – або трьохкомпонентними сумішками злакових трав і не включати в них бобові трави, які випадають з травостою вже в перший рік життя. Конюшина рожева, маючи більшу стійкість до вимокання ніж червона, більш придатна для вирощування на торфовищах і болотних ґрунтах. Лядвенець рогатий – цінна культура для вирощування на бідних піщаних ґрунтах.
При сінокісному використанні травостою в склад травосумішок включають більш урожайні верхові злакові і бобові трави з однаковим вегетаційним періодом і однаковими строками проходження фенологічних фаз. При пасовищному використанні лук поряд з верховими в травосумішки включають і короткостеблові рослини, які добре відростають після стравлювання.
Для короткочасного використання травостою в склад травосумішок включають верхові бобові і злакові трави в однаковому співвідношенні за масою. Для сіножатей довгорічного використання в травосумішки, в першу чергу потрібно включати кореневищні злаки, зокрема стоколос безостий, а також один нещільнокущовий злак (костриця очеретяна) та один бобовий компонент (люцерна посівна або лядвенець рогатий).
Сівба трав. Норми висіву трав в чистому виді і в травосумішках наведені в таблицях 14; 15. При складанні травосумішок і визначенні норм висіву трав треба мати на увазі те, що бобові трави, висіяні в підвищених нормах, в перші роки використання переважають в травостої злакові, як більш швидкорослі, а після їх зрідження формується злаковий травостій. При надмірній густоті краще розвиваються тіневитривалі види (грясниця збірна, костриця лучна, житняки, стоколос безостий) і гинуть види, що не витримують затінення (тонконіг лучний, конюшина повзуча).
Важливо також визначати правильне співвідношення різних біологічних груп трав в травосумішках. Так, при сінокісному 2-3 річному використанні травостою кількість бобових повинна складати 85-95%, а злаків 40-55%, в тому числі 40-55% нещільнокущових і 30-40% кореневищних від норми висіву в чистому вигляді. При 4-5 річному сінокісному використанні бобових висівають 65-90%, верхових – 95-115%, в тому числі нещільнокущових і кореневищних – по 65-75%. При сінокосно-пасовищному використанні 7 і більше років бобових висівають 70-90%, в тому числі верхових – 40-50%, низових – 30-40% і злаків – 115-145%, в тому числі нещільнокущових – 60-70%, кореневищних – 25-30% і низових – 30-40%.
Краще сіяти травосуміші навесні, до сівби ранніх ярих зернових культур. При умові достатнього кущення трав перед зимівлею допускаються також літні і осінні строки сівби. При створенні сіяних сіножатей і пасовищ багаторічні трави висівають як без покриву, так і під покрив ранніх ярих культур. На торфовищах, заплавних луках, світло-каштанових і солонцюватих ґрунтах та на еродованих схилах трави слід висівати без покриву. Ефективні безпокривні посіви трав також на добре оброблених, не забур’янених ґрунтах. Без покриву трави слід висівати влітку. Проте незважаючи на те, що покривна культура затіняє сходи, використовує поживні речовини і воду з ґрунту, затримує ріст і розвиток трав, запроваджують їх сівбу рано навесні під покрив ярих культур, що дає можливість одержати зелену масу в той же рік і значно зменшити забур’яненість сіножатей і пасовищ. Підсівають трави під покрив ярих зернових культур (ячмінь), однорічних трав (райграс однорічний, суданська трава, могар), вико-вівсяної суміші, люпину тощо.
Висівають трави звичайним рядковим, вузькорядним, перехресним, роздільно-рядковим і розкидно-рядковим способами. Насіння в залежності від стану ґрунту загортають на глибину 1-4 см. Для сівби трав застосовують зерно – трав’яні сівалки СЗТ-3, 6, СУТ-4, СУТК-47 та ін. Після сівби ґрунт коткують важкими водоналивними котками на торфовищах, або кільчасто-шпоровими – на мінеральних ґрунтах.
Догляд за посівами трав. В рік сівби трав застосовують такі заходи догляду: руйнування ґрунтової кірки, підкошування бур’янів, а на підпокривних посівах – своєчасне збирання покривної культури і очищення поля від соломи і полови, сіна, зеленої маси, підживлення посівів мінеральними добривами, підкошування трав не пізніше як за 30 днів до припинення їх вегетації, снігозатримання, весняне коткування трав на торфовищах.
На схилах для снігозатримання висівають смугами високорослі культури (кукурудза, сорго). Льодову кірку, що утворилась на посівах трав взимку руйнують кільчастими котками, а для прискорення її танення розсипають попіл, торфокришку, фосфоритне борошно тощо.
Для попередження випрівання трав, особливо не підкошених восени, сніг на площі слід закоткувати. Для запобігання вимокання рослин, навесні з посівів трав відводять застійні води. Навесні, особливо на важких запливаючих ґрунтах, на загущених посівах, проводять боронування, В місцях загибелі трав слід провести підсів травосумішкою такого ж складу.
Фото Капча