Дослідження нематеріальних засобів ВАТ «Кам'янець-Подiльськавтоагрегат»

Загальне програмне забезпечення – це способи спілкування користувача з ЕОМ, тобто програми, що необхідні для організації обчислювального процесу.

Спеціальне програмне забезпечення являє собою сукупність програм, орієнтованих на рішення задач певного конкретного класу.

Програмні продукти підлягають правовій охороні, на них поширюються авторські права.

Банк даних характеризується певною сукупністю програмних, організаційних та технічних засобів, призначених для централізованого накопичення та багатоцільового колективного використання інформації, а також самих даних (інформаційних одиниць), що відповідним чином систематизовані та сконцентровані у певному місці (в пам’яті ЕОМ, бібліотеці, каталогах, картотеках тощо).

Базою даних називається іменована сукупність інформаційних одиниць у певній предметній сфері, які відображають стан об’єктів та їх взаємовідношення. Діяльність більшості організацій, що створюють бази даних, спрямована на задоволення на комерційній основі потреб споживачів у економічній, фінансовій, науково – технічній та інших видах інформації.

База знань – це сукупність систематизованих основополагаючих відомостей. Що відносяться до певної галузі знань і зберігаються у пам’яті ЕОМ. При цьому передбачається, що обсяг бази знань є достатнім для вирішення певного кола теоретичних та практичних завдань.

Банк знань можна розглядати як сховище знань, у якому окрім самої інформації та відповідного опису, знаходяться засоби, за допомогою яких здійснюється їх накопичення, збереження, оновлення та використання, а також засоби управління всима цими процесами.

Інші нематеріальні ресурси.

З поміж цих ресурсів виокремлюють перш за все ноу-хау, під якими прийнято розуміти не захищені охоронними документами та не оприлюднені (повністю або частково) знання чи досвід науково – технічного, виробничого, управлінського, комерційного, фінансового або іншого характеру, що можуть бути практично використані у наукових дослідженнях та розробках, при виготовленні, реалізації та експлуатації конкурентоздатної продукції.

Ноу-хау є власністю підприємства. Тому законодавством передбачається сурова відповідальність (аж до кримінальної) за розголошення суті ноу-хау. Передача, обмін, розповсюдження ноу-хау здійснюється на комерційній основі шляхом укладення ліцензійних договорів.

Раціоналізаторська пропозиція – це технічне вирішення, яке є новим і корисним для підприємства до якого воно подане.

За своєю суттю раціоналізаторські пропозиції, як і винаходи, являють собою технічне рішення, але відрізняються від них ступенем новизни. Раціоналізаторська пропозиція має, так мовити, “місцеву” новизну, тобто вона повинна бути новою відносно техніки і технології, яка використовується на даному підприємстві.

За своєю сутністю раціоналізаторські пропозиції не патентоспроможні. Всі питання щодо правил використання раціоналізаторських пропозицій та винагород вирішуються адміністрацією підприємства.

Найменування місця походження товару відображає назву країни, яке використовується для позначення товару, особливі властивості якого виключно або головним чином визначаються природними умовами та людськими факторами, що характерні для даного географічного об’єкту.

Особливість цього нематеріального ресурсу полягає у тому, що право використання того ж самого найменування місця походження товару може бути надано будь-які фізичні або юридичній особі, яка мешкає чи господарює на тій же території і виробляє товар з тотожними властивостями.

Для характеристики невідчутного на дотик основного капіталу фірми використовують спеціальний термін – гудвіл. Він формується під впливом декількох чинників, найважливішим серед яких є імідж, досвід ділових зв’язків, престиж товарних знаків, стала клієнтура, доброзичливість та прихильність споживачів тощо.

Гудвіл по суті віддзеркалює відмінність між налагодженими, процвітаючим бізнесом та бізнесом, якому ще належить усталитися.

 

 

У міжнародній практиці існують три головні методи оцінки нематеріальних активів фірми:

- за собівартістю;

- за покупною вартістю;

- за ринковою вартістю.

За собівартістю, як правило оцінюють нематеріальні активи, що створенні самим підприємством, шляхом накопичення всіх витрат, що пов'язані з їх створенням на окремому субрахунку бухгалтерського обліку.

За покупною вартістю оцінюють нематеріальні активи, що купуються в процесі діяльності підприємства. Такі активи оцінюють за їх покупною вартістю на окремих субрахунках бухгалтерського обліку.

Необхідність оцінки ринкової вартості нематеріальних ресурсів виникає у випадку вкладення підприємством нематеріальних активів у статутний фонд іншого підприємства.

Порядок оцінки нематеріальних активів визначається Наказом Фонду державного майна України, Державного комітету з питань науки і технологій «Про затвердження Порядку експертної оцінки нематеріальних активів» (11). Згідно цього наказу наведемо способи експертної оцінки вартості нематеріальних активів.

Експертна оцінка вартості нематеріальних активів може здійснюватися такими способами:

- шляхом визначення сучасної вартості відтворення щодо нематеріальних активів, які взяті на облік в результаті проведеної інвентаризації на дату приватизації;

- шляхом капіталізації прибутків для визначення сумарної вартості нематеріальних активів, що не відображені в бухгалтерському балансі на дату приватизації;

- шляхом поєднання двох способів.

Експертна оцінка виявлених при інвентаризації нематеріальних активів при прийнятті їх на облік, на підставі п. 17 Положення про інвентарізацію майна державних підприємств, що приватизуються, а також майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду, здійснюється комісією по інвентаризації об'єкта приватизації відповідно до їх сучасної вартості відтворення.

Експертна оцінка вартості нематеріальних активів, що не відображені в бухгалтерському балансі об'єкта приватизації, здійснюється за формулою:

 

Вна =  Пп/Ск– Вб

 

Вна – вартість нематеріальних активів, не відображених в балансі, млн. крб. ;

Пп –