Дослідження необхідності, доцільності та ефективності впровадження в Україні системи обліку виплат працівникам за міжнародними стандартами

Згідно з Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV [2] та Порядком подання фінансової звітності № 419 [3] фінансову звітність за міжнародними стандартами складають: публічні акціонерні товариства, банки, страховики (з 1 січня 2012 р.) ; суб’єкти господарювання, які надають фінансові послуги, крім страхування та пенсійного забезпечення за винятком діяльності з управління активами, а також ті, що здійснюють недержавне пенсійне забезпечення (з 1 січня 2013 р.) ; суб’єкти господарювання, які здійснюють допоміжну діяльність у сферах фінансових послуг і страхування (з 1 січня 2014 р.) та підприємства, що здійснюють діяльність з управління активами (з 1 січня 2015 0р.).

Облік виплат працівникам в Україні регламентується міжнародними стандартами бухгалтерського обліку – МСБО (IAS) № 8, № 19, № 23, № 26, № 37 та національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку – П (С) БО № 6, № 11, № 16, № 26. Порівняльна відповідність стандартів наведена у таблиці 1.

 

 

 

Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про виплати (у грошовій та негрошовій формах) за виконані роботи (надані послуги) та їх розкриття у фінансовій звітності визначені у П (С) БО 26 [4] та МСБО (IAS) 19 [5].

МСБО (IAS) 19 не розглядає звітності за програмами пенсійного забезпечення, він стосується лише обліку виплат працівникам. Облік та звітність за програмами пенсійного забезпечення визначає міжнародний стандарт бухгалтерського обліку МСБО (IAS) 26 [6], який, таким чином, доповнює МСБО (IAS) 19. П (С) БО 26 за змістом, будовою та визначенням термінів є схожим до МСБО (IAS) 19, але між ними є відмінності.

Основною відмінністю національного стандарту є те, що інформація в ньому наведена дуже стисло, він дає лише трактування термінів, що використовуються, наводить класифікацію виплат, які можуть здійснюватись, при цьому питання обліку та відображення у звітності даних розрахунків надаються тільки у вигляді рекомендацій. На відміну від національного стандарту, МСБО (IAS) 19 розглядає всі аспекти обліку виплат працівникам, включаючи пенсійні програми, негрошові розрахунки, довгострокові виплати, а також інші виплати, що витікають із ділової практики.

Мета статті полягає у дослідженні методологічних засад обліку виплат працівникам за міжнародними та національними стандартами, обґрунтуванні доцільності та необхідності впровадження та застосування в Україні обліку виплат працівникам за міжнародними стандартами.

Виклад основного матеріалу дослідження. Важливим засобом забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств в умовах економіки ринкового типу є механізм виплат працівникам як процес реалізації положень соціальної політики та головний мотиваційний елемент відносно суб’єктів соціально-трудових відносин.

Виплати працівникам є найважливішим засобом підвищення зацікавленості працюючих у результатах своєї праці, її продуктивності, збільшення обсягів виробленої продукції, поліпшення її якості та асортименту. На сучасному етапі розвитку бухгалтерської думки як в міжнародній практиці, так і у національній теорії бухгалтерського обліку велика увага приділяється питанням дослідження та відображення в обліку та звітності цих виплат [7].

Згідно с МСБО (IAS) 19, виплати працівниками – це всі форми компенсації, які працедавець надає працівникам в обмін на їхні послуги підприємству. Стандарт розглядає діяльність працівників як послуги, за які вони отримують відповідну компенсацію. Працівник може надавати послуги підприємству на основі повного або неповного робочого дня, постійної або періодичної зайнятості та на тимчасовій основі. Виплати працівникам включають виплати, які надаються працівникам або їхнім утриманцям та можуть бути надані в грошовій та негрошовій формах.

МСБО (IAS) 19 поділяє виплати працівникам на чотири категорії: 1) короткострокові виплати; 2) виплати по закінченні трудової діяльності; 3) інші довгострокові виплати працівникам; 4) виплати при звільненні.

Найбільш важливим розділом у міжнародному та у вітчизняному стандартах є розділ, присвячений виплатам, пов’язаним із закінченням трудової діяльності.

В залежності від економічної сутності програми виплат по закінченню трудової діяльності за класифікацією обох стандартів поділяються на програми з визначеним внеском та визначеною виплатою. На відміну від національного, міжнародний стандарт дає перелік видів виплат, які належать до програм по закінченню трудової діяльності (пенсійне забезпечення, медичне обслуговування, страхування життя).

Говорячи про плани зі встановленими внесками, доречно зазначити, що зобов’язання суб’єкта господарювання обмежується сумою, яку воно погоджується внести до фонду. Отже, сума виплат, що її отримає працівник по закінченні трудової діяльності, визначається за сумою внесків, сплачених суб’єктом господарювання (або/та працівником) до програми виплат по закінченні трудової діяльності або до страхової компанії. Таким чином, на працівника припадає актуарний ризик (виплати будуть меншими за очікувані) та інвестиційний ризик (інвестованих активів буде недостатньо для забезпечення очікуваних виплат).

Облік програм з визначеною виплатою є найскладнішим, оскільки для оцінки зобов’язань та витрат потрібні актуарні припущення, також є можливість виникнення актуарних прибутків та збитків. Більш того, зобов’язання оцінюють на дисконтованій основі, тому що їх можна погасити через багато років після надання відповідних послуг працівниками.

Зважаючи на складність облікового процесу програм з визначеною виплатою, облік таких програм у нормативному акті повинен бути чітко