Досудове врегулювання спорів як найважливіша стадія в господарському процесі

Під час організації ведення претензійної роботи юридична служба має керуватися Загальним положенням Про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та організації, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27. 11. 2008 р. № 1040 [12], де зазначено, що основним завданням юридичної служби є організація правової роботи, спрямованої на правильне застосування, неухильне дотримання та запобігання невиконанню вимог законодавства, інших нормативних актів органом виконавчої влади, підприємством, їх керівниками та працівниками під час виконання покладених на них завдань і функціональних обов’язків, а також представлення інтересів органу виконавчої влади, підприємства в судах.

Переваги досудового врегулювання спорів є досить великими, адже економлять час та кошти заявника та боржника. У випадку незадоволення претензії особа, яка її пред’явила, завжди можна звернутися до господарського суду і наявна претензія вже буде виконувати роль позовної заяви. Перевагою досудового врегулювання спору є також те, що така процедура дозволить стороні зберегти нормальні відносини з контрагентом та ділову репутацію підприємства.

Також реальність такого порядку врегулювання виникаючих господарських спорів забезпечується наявністю юрисконсультів у переважній кількості підприємств і організацій, а також дедалі більшою юридичною грамотністю керівників підприємств та організацій. Успіх такого порядку вирішення спорів залежить, насамперед, від серйозності ставлення до претензійної порядку як із боку заявників претензій, так і з боку тих, кому вони адресуються. Якщо претензія складається обдумано, ґрунтовно, переконливо, з посиланнями на правові норми і розглядається вона серйозно, то це є запорукою врегулювання конфлікту самими сторонами без доведення його до господарського суду [9, с. 90].

Однак деякі фахівці вказують і на вади досудового порядку, зокрема, це: відсутність можливості отримання акта преюди- ційного характеру: ухвали чи рішення суду, в яких безпосередньо встановлюються факти, що мали місце при виникненні певних правовідносин, наприклад договірних, і, відповідно, дається юридична оцінка вчиненим діям (резолютивна частина рішення) ; немає жодної гарантії на позитивне вирішення конфлікту (за статистикою лише 5% спорів вирішуються в досудовому порядку) ; імовірно, що винувата сторона не відповість у встановлений законом строк на претензію або просто проігнорує її. Це дасть їй можливість затягнути вирішення спору й виграти мінімум 2-3 місяці до звернення до суду; претензійний порядок дасть винуватій стороні можливість на свою користь представляти обставини справи, навіть перекручувати факти на свою користь, давати неповний перелік документів, приховувати обставини справи й ухилятися від відповідальності; визнання або навіть часткове визнання претензії ще не свідчить, що вимоги будуть виконані [14].

Деякі науковці та практики вважають, що порядок досудового врегулювання господарських спорів взагалі не потрібен, бо він діяв ефективно лише завдяки особливостям радянської господарської системи, а за нових умов не може ефективно застосовуватись, чому й втратив популярність серед суб’єктів господарювання [15, с. 20].

Господарські суди в Україні, як правило, відмовляються визнавати чинними зобов’язання щодо досудового врегулювання.

Однак слід наголосити, що угоди про обов’язкове досудове врегулювання не є протиправними. Укладання таких угод передбачено статтями 5-7 Господарського процесуального кодексу України. Як свідчить практика, у більшості судових рішеннях положення договорів щодо досудового порядку вирішення господарських спорів не були визнані недійсними, вони просто були проігноровані судами. А відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщойого недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним [16].

Висновки. Отже, аналізуючи викладений матеріал, можна дійти до висновку, що визнання судами стадії досудового врегулювання господарських спорів не суперечить чинному законодавству і ніяким чином не порушує права суб’єктів господарювання. Тому практику позасудового вирішення спору шляхом подання претензії та реальному її розгляду потрібно розвивати та використовувати. Чіткий порядок досудового вирішення господарських спорів потрібно передбачити при укладенні господарських договорів та передбачити відповідальність при порушенні умов договору в цьому пункті. Це сприятиме швидкому розв’язанню конкретного спору, зменшення завантаженості судів такими спорами, які можна вирішити без звернення до суду, економії часу та підняттю ролі юридичної служби в цілому.