Дитячі іграшки як засіб формування естетичних уподобань дітей: минуле, сучасність, майбутнє

Ужгородська іграшка: глина; асортимент – сувеніри, набори посуду для молока, для кави, фігурки різних тварин, персонажів казок, ляльковий посуд.

Яворівські іграшки: дерево – явір, липа, осика, верба, сосна, рідше бук чи груша. Окремі деталі відмінні за конструкцією і розмірами вирізували пилкою Колір – природного дерева, а тлом служить вишневий, синій або білий.

Орнамент – довільне продовження жовтих плям, хвилястих смуг – основарізьбленого розпису, вербівки, колки, цяточки, крапки, листочки, розетки, ружі, великі кружальця. Глина – короткі ноги у вигляді підставки, розширений у боках тулуб. Колір – білий і червоний ангоби, поливали кольоровою «поливкою». Орнамент – той самий. Яскравість розпису посилювали аніловими фарбами, застосовували хвилясті лінії.

Історія виникнення сирної іграшки невідома. Якихось письмових джерел не знайдено. Ніхто з науковців цим ремеслом не займався. І все-таки сирна іграшка має свою історію. Колись давно, кожної весни на полонину пастухи виганяли худобу на випас. Там, на полонині, вівчарі доїли корів, овець та робили із молока бринзу, сир. Ще вівчарі робили «будз». Ось із цього будзу і ліпили та й зараз ліплять маленькі сирні забавки. Наступала осінь і вівчарі приносили своїм дітям, дівчатам, родині маленькі подарунки із сиру – коники, овечки, козлики. Цим фігуркам надавали значення оберегів худоби. В давнину фігурки із сиру не оздоблювали. На той час не було таких барвників, щоб фарбувати жирний сир. Із приходом в наш побут хімічних барвників іграшку почали прикрашати візерунками. З’явились на іграшках традиційні гуцульські кольори – червоний, зелений синій. Фігурки покривались рисочками, полосками, кружечками. На кониках прикріплюють бербенчики. Прикрашена іграшка притягує до себе кожну дитину. У дитини виникає бажання виліпити щось своє.

 

 

Як свідчить аналіз педагогічних програм, в процесі сприйняття і творчої роботи з творами декоративно-прикладного мистецтва, зокрема, з народною іграшкою, створюються сприятливі умови для формування моральних якостей: любові до рідного краю, а через неї – до Батьківщини, поваги до творців прекрасного; виховуються дружні відносини між дітьми, формується вміння використовувати вільний час для цікавої і корисної роботи.

Отже, аналіз результатів дослідження відомих вчених та дослідників цього питання (використання народної іграшки у ДНЗ) орієнтували нас на те, що народна іграшка має виступати в педагогічному процесі як тип художньої творчості, який поєднує в собі матеріальні і духовні здобутки.

Процес формування творчої активності дошкільників складається з трьох органічно пов’язаних між собою етапів.

1. Перший етап (підготовчий). У процесі навчальної діяльності перед-бачається ознайомлення дошкільників молодших груп із витворами україн-ського народного мистецтва, віруваннями та звичаями українського народу, пов’язаними з народною іграшкою, стимулювання бажання займатися худож-ньою творчістю з наслідуванням кращих традицій народних майстрів України. Основними формами роботи на даному етапі є інтегровані заняття.

2. Другий етап (практично-діяльнісний). На другому етапі здійснюється взаємозв’язок методів і прийомів репродуктивного та пошукового характеру: художні розповіді про життя народних майстрів та їхні творчі здобутки; спілкування з майстрами народної іграшки, відвідування їх творчих майстерень; навчання традиційним прийомам виготовлення українських народних іграшок; створення таблиць щодо основних елементів розпису тощо.

3. Третій етап (творчий). Націлений на безпосередній прояв творчої активності дошкільників на основі вивчення мистецтва української народної іграшки. Він спонукає до вибору відповідних варіантів у ході творчого процесу, забезпечення самостійності дітей у втіленні художнього задуму. Третій етап складається з циклу занять, спрямованих на створення самостійних художніх робіт та проведення Свята української народної іграшки. Тут пропонується самостійно виготовити вироби за мотивами українських народних іграшок (подарунків, сувенірів, героїв лялькових вистав) скласти казки, розповіді про персонажі українських народних іграшок; зробити ілюстрації власних літературних творів, інсценізацію з використанням самостійно створених іграшок за мотивами українських народних казок.

Екскурсії до музею або виставки народної іграшки дають можливість розширити уявлення дітей про витоки, регіональні особливості, творчі здобутки майстрів народної іграшки. Ефективність відвідування музею значною мірою залежить від підготовчого та завершального етапів роботи.

Підготовчий етап покликаний підготувати дітей до візуального сприймання експонатів музею. Значне місце у проведенні екскурсій до музею відводиться завершальному етапу, який може бути організований безпосередньо в музеї або групі й дасть можливість закріпити результати екскурсії з подальшим застосуванням нових знань, вражень, відомостей в різноманітній творчій діяльності, створення палітри кольорів народної іграшки певного регіону України. Завданням ДНЗ є виконання вимог Базового компонента дошкільної освіти (Закон України «Про дошкільну освіту», 2001р.). Вихователі дошкільних навчальних закладів покликані навчати дітей цінувати речі, вироблені руками і передані в спадщину (Змістова лінія «Предметний світ»), поважати творців народної іграшки, прилучати до культурних набутків і творчої спадщини нації. У дітей необхідно сформувати вміння впізнавати народну іграшку, розуміти її призначення, роль, особливості використання. На завершальному етапі екскурсії корисні такі види навчально-виховної та творчої діяльності, як складання усних розповідей («Що я бачив в музеї», «Мої враження від екскурсії», «Про що я дізнався»), написання творів разом з вихователем, малювання іграшок по пам’яті із застосуванням робочих замальовок, проведення рольових ігор, виставка дитячих робіт («У музеї народної іграшки»). Слід навчити дитину не лише на елементарному рівні аналізувати твір мистецтва, а й виражати свої почуття через формотворення. Дитина має оволодіти технічними прийомами та методами виготовлення іграшки з опорою на знання її особливостей, розуміння виразності матеріалу, техніки (Змістова лінія «Світ мистецтва»).

 

 

Народна іграшка своєю простотою й досконалістю, витонченістю форм, різноманітністю використаних природних матеріалів, образністю й естетичною довершеністю українська іграшка розвиває духовний світ дитини, пробуджує відчуття рідного коріння. Українська народна іграшка несе малятам цілком доступні знання про працю, відпочинок людей у давнину, їхній побут, мистецтво, життя загалом. Використання народної іграшки в дитячому садку, сім’ї урізноманітнює ігрову діяльність дітей, збагачує, розширює сферу пізнання дитиною світу і свого народу, розвиває традиційні для національної, господарської, побутової культури навички.

Духовно-практичному освоєнню дійсності сприяли дитячі іграшки. Перші іграшки були переважно копіями предметів побуту і праці хліборобів, вони допомагали зрозуміти світ дорослих і наслідувати його. Іграшки розвивали уяву дітей, розумово-аналітичні здібності. Крім того, саме іграшки мали значний вплив на формування естетичних уподобань дітей Адже не випадково в розгалуженому понятійному апараті народних уявлень про красу і по сьогодні збереглись такі порівняння: «гарна, як лялька», «красива (або чепурненька), як іграшка».

Аналіз освітньо-виховного роботи з дітьми, анкетування вихователів, перег-ляд занять, ігрової діяльності, дитячих робіт з ліплення, та малювання засвідчили, що вихователі здійснюють певну роботу по ознайомленню з традиціями українського народу засобами народної іграшки. Але при цьому у дошкільників не формується відповідне ставлення до української народної іграшки як одного із найстародавніших видів декоративно-прикладного мистецтва, що має давні устав-лені образи, традиції оздоблення, народжені з вірувань та звичаїв українського народу. Такий стан пояснюється рядом чинників: недооцінкою педагогами-практиками можливостей української народної іграшки у навчально-виховній роботі з дошкільниками; недостатнім рівнем ознайомлення дітей із звичаями, художніми та ремесляними традиціями, пов’язаними з нею; недостатньою розробкою технологій (змісту, методів та прийомів), спрямованих на формуван-ня у дошкільників вмінь та навичок цілісного сприйняття культури.

 

 

Батухтіна О. Г. Залучаємо дітей до національної культури: нац. виховання дошкільнят / О. Г. Батухтіна // Наук. зап. Пед. та іст. науки: зб. наук. пр. / Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова. – Київ: НПУ, 1999. – Ч. 1. – С. 8-13.

Бурова А. Граємо разом: про виховне значення ігор, іграшок у житті дитини, та участь у них батьків // Дит. садок. – 2002. – №18. – С. 8.

Дитяча народна іграшка: історія іграшки // Бібліотечка вихователя дитячого садка. – 2004. – лют. (3-4). – С. 42.

Коваленко Т. Українська народна іграшка // Мистецтво та освіта. – 2003. – №4. – С. 44-48.

Ляльки: (історія іграшки) // Валеологія. – 2005. – Листопад (21-22). – С. 18-19.

Михайлик О. Традиційна українська лялька – педагогічно та екологічно //Дзекало тижня. – 2004. – 17січ. (№2). – С. 22.

Орел Л. Г. Дитяча народна іграшка на Україні // Початкова школа. – 1991. – №2. – С. 66-68.