Екологічна сфера як сфера розвитку інформаційного суспільства: понятійний апарат, загальна характеристика суспільних відносин

Наразі варто зазначити, що, крім сфери охорони навколишнього природного середовища, чинним законодавством України [4] до основних сфер розвитку інформаційного суспільства в Україні віднесено інформаційну, правову, соціальну сфери, а також сфери інформаційної безпеки й міжнародного співробітництва. Однак цей поділ на сфери розвитку необхідно вважати умовним, оскільки всі сфери життєдіяльності суспільства перетинаються між собою, насамперед за допомогою постійного обігу інформації, який відбувається не лише в інформаційній сфері, а й в інших сферах інформаційного суспільства. Наприклад, створення нового нормативно-правового акта за своєю природою належить до правової сфери, однак якщо в ньому йдеться, зокрема, про зменшення викидів в атмосферу, то він впливає на сферу охорони навколишнього природного середовища. У свою чергу сам факт зменшення викидів впливає на соціальну сферу, оскільки змінює стан здоров’я суспільства.

Варто підкреслити, що в Стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні, схваленій розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 травня 2013 року (далі – Стратегія) [4], сфері охорони навколишнього природного середовища приділено значну увагу. До основних напрямів розвитку інформаційного суспільства у сфері охорони навколишнього природного середовища належать такі: 1) розвиток інформаційно-комунікаційної інфраструктури; 2) створення й забезпечення роботи мережі загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи; 3) забезпечення доступу до екологічної інформації [4]. На нашу думку, забезпечення на державному рівні використання й розвитку інформаційно-комунікаційних технологій (далі – ІКТ) у сфері охорони навколишнього природного середовища, реалізація проектів і виконання програм, створення на базі ІКТ систем прогнозування й моніторингу впливу природних і техногенних катастроф на навколишнє природне середовище [4] дасть змогу досягти відповідних запланованих цілей Стратегії. Забезпечення ж доступу до екологічної інформації дозволить використовувати її не лише у сфері охорони навколишнього природного середовища, а й в інших сферах (наприклад, у правовій і соціальній).

Водночас наголосимо на тому, що сферою розвитку інформаційного суспільства необхідно вважати саме екологічну сферу, частиною якої є сфера охорони навколишнього природного середовища. Обґрунтуємо нашу позицію. З огляду на те, що в законодавстві відсутнє чітке розуміння поняття «екологічна сфера» та його співвідношення з поняттям «сфера охорони навколишнього природного середовища», а також із метою доведення справедливості окресленої нами гіпотези вважаємо за доцільне здійснити аналіз відповідного понятійного апарату й особливостей суспільних відносин, що можуть виникати в екологічній сфері.

З’ясування потребують насамперед такі поняття, як «навколишнє природне середовище», «навколишнє середовище» та «довкілля». Зауважимо, що поняття «навколишнє природне середовище» часто вживається в нормативно-правових актах України, проте чіткого й повного його законодавчого визначення досі немає. Так, аналіз ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» [5] свідчить, що з наведеної норми неможливо чітко встановити, що саме варто розуміти під навколишнім природним середовищем. Що стосується доктринальних визначень цього поняття [6, с. 8; 7, с. 489], то необхідно також вказати на відсутність єдиної позиції. Крім того, науковцями наголошується на розбіжності національної й міжнародної термінології, адже загальним для міжнародної термінології є поняття «навколишнє середовище» [8, с. 12; 9].

Зазначимо, що проведене дослідження визначень понять «навколишнє природне середовище» та «навколишнє середовище» дало змогу зробити певні висновки. На нашу думку, навколишнє середовище в широкому розумінні є системним утворенням, складовими якого постають навколишнє природне середовище (охоплює компоненти природного середовища, природні об’єкти й природно-антропогенні об’єкти, а саме природні об’єкти, змінені в результаті господарської чи іншої діяльності) та навколишнє середовище (охоплює антропогенні об’єкти й частину природно-антропогенних об’єктів, а саме об’єктів, створених людиною, які мають властивості природних об’єктів, рекреаційне та захисне значення, проте не є природними об’єктами). Відповідно, у вузькому розумінні навколишнє середовище є системним утворенням, складовими якого постають антропогенні об’єкти та частина природно-антропогенних об’єктів, а саме об’єктів, створених людиною, які мають властивості природних об’єктів, рекреаційне й захисне значення, проте не є природними об’єктами.

Тісно пов’язаним із поняттям екологічної сфери є поняття «довкілля», яке потребує ґрунтовного аналізу. Зазначимо, що в чинному законодавстві України визначення цього поняття надано лише в одному підзаконному нормативно-правовому акті – Наказі Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи «Про затвердження Положення про паспортизацію потенційно небезпечних об’єктів» від 18 грудня 2000 року № 338 [10]. Зокрема, цим актом довкілля визначається як оточення, у якому функціонує об’єкт (повітря, вода, земля, флора, фауна тощо). Проте з наведеного не зрозуміло, що мається на увазі під оточенням: природне чи природно-антропогенне середовище, а також які саме компоненти до нього входять. Вважаємо, що не сприяє розумінню цього визначення