Економічна історія

Торгівля з економічно розвиненішими країнами мала негативні наслідки для японської економіки, викликала соціальне невдоволення, яке вилилося у революцію «Мейдзі» – державний переворот 1868 р., внаслідок якого було ліквідовано феодальний режим Токугава і започатковано процес модернізації. Важливим результатом революції була ліквідація феодальних володінь та привілеїв. Однак аристократія отримала відшкодування готівкою та облігаціями, які були інвестовані у виробництво, в індустріалізацію. Була проведена аграрна реформа, яка змінила систему землеволодіння, модернізувала тогочасне аграрне японське суспільство, створила умови для розвитку промисловості.

Держава відіграла важливу роль в індустріалізації – уряд створював свої власні підприємства – взірцеві фабрики та корабельні, що діяли як державні із широким залученням іноземних експертів для їхнього керівництва. Згодом уряд передав ці підприємства у приватні руки за низькими цінами. Уряд виконував функції науково-дослідної і дослідно-конструкторської установи для нових підприємців і поступово перестав брати безпосередню участь у виробничому процесі.

Ліквідація феодальних відносин в Японії створила ринок вільної робочої сили, люди всіх станів стали вільними, а приватна власність і приватне підприємництво стали захищеними від сваволі старої аристократії. Крім цього, уряд всіляко сприяв розвиткові системи загальної освіти.

В Японії починає формуватися стан підприємців. У нього вливалися колишні воїни-самураї, які привнесли в нову ділову етику традиції старого самурайського кодексу – чесність, відданість справі та дисципліну. Самураї відіграли вирішальну роль в утворенні нового підприємництва.

Важливу роль в індустріалізації Японії відіграв іноземний капітал, але в цілому японці покладалися на власні заощадження. Це хоч і затримувало «злет» економіки, але робило її стійкою та надійною у наступні десятиліття.

Становленню індустріального суспільства в Японії сприяла аграрна та інші реформи 70-х років XIX ст. Вони ліквідували феодальні права самураїв на землю, закріпили земельні наділи за селянами. Правда, значна частина селянства залишилася мало – та безземельною.

У країні почався промисловий переворот і одночасно індустріалізація, які проходили прискореними темпами. Разом з тим, доцільно відзначити, що напередодні першої світової війни Японія залишалася аграрно-індустріальною країною, 60% її населення було зайняте в сільському господарстві.

5. У першій половині XIX ст. сформувався світовий ринок як підсистема господарства, пов'язана з обміном товарів за межами національної економіки та валютно-фінансовим забезпеченням такого обміну. Він став формою усталених зв'язків між національними ринками, що внаслідок успіхів на транспорті, в будівництві доріг остаточно утвердилася як складова частина загальносвітової ринкової господарської системи. Зовнішня торгівля набула світового характеру. Формувалися світовий кредитний та валютний ринки. Масова міграція трудових ресурсів свідчила про виникнення міжнародного ринку праці. Отже, склалася система міжнародних економічних відносин як результат взаємодії всієї сукупності світових господарських зв'язків. Основними чинниками цього процесу були розвиток великої машинної індустрії, утворення колоніальної системи, міжнародний поділ праці, що розподілив світ на промислове розвинені й економічно відсталі країни.

Визначилися галузі, які працювали на основі імпортних надходжень або на експорт. Лише зовнішній ринок міг поглинути масовий випуск фабричних товарів. Для збереження панування на внутрішньому ринку національні корпорації повинні були забезпечувати світовий рівень з якості та цін.

Важливим фактором формування світового ринку було утворення колоніальних володінь. У 1914 р. територія колоній промислове розвинених держав становила 85 млн кв. км з населенням 560 млн осіб. Найбільшими колоніальними імперіями стали Великобританія, про яку казали, що в ній ніколи не заходить сонце, та Франція.

Основою формування світового ринку став міжнародний поділ праці (МПП) зі спеціалізацією окремих країн у виробництві певних видів продукції для задоволення потреб світового ринку. Протягом XIX ст. переважаючою формою МПП була міжгалузева предметна спеціалізація. Великобританія як «майстерня світу» спеціалізувалася на виробництві та продажу машин і устаткування, а також взуття, шкіргалантереї, виробів харчової промисловості. Німеччина зайняла чільне місце у світовому виробництві сільськогосподарської техніки, залізничного устаткування, парових котлів, картоплі, спирту, цукру, виробів хімічної промисловості, Франція – текстильних машин, шовкових і суконних тканин. Бельгія – зброї та інструментів. Колоніальні країни спеціалізувалися на виробництві бавовни, прянощів, кави, цукру, натурального каучуку.

З другої половини XIX ст. набула розвитку така форма МПП, як внутрішньогалузева спеціалізація. Так, у металургійному виробництві експортерами чорних металів були Великобританія, Бельгія, Люксембург, кольорових -Австро-Угорщина, Франція.

Провідною і найстарішою формою світогосподарських зв'язків була міжнародна торгівля, до якої були залучені всі незалежні та колоніальні країни. Її характерною ознакою був імпорт сировини з колоніальних країн, оскільки найрозвиненіші країни, за винятком США, були мінімально забезпечені сировиною.

З кінця XIX ст. для зовнішньої торгівлі властивою була тенденція зростання протекціонізму і встановлення монопольних цін. Країни укладали торгові договори, підписували інвестиційні угоди.

З розвитком міжнародної торгівлі, починаючи з 70-х років, дедалі більшого значення набував експорт капіталу, який спрямовувався головним чином у колонії та залежні країни. Найбільшими експортерами були Великобританія, Франція, Німеччина, Бельгія, Швейцарія, Голландія.

Важливою формою зовнішньоекономічних зв'язків були міжнародні міграційні процеси, пов'язані з переселенням європейців до Америки. З 1816 по 1856 р. з Європи до США емігрувало 5 млн, а в другій половині XIX ст. – 18 млн осіб. Економічним наслідком міжнародної міграції робочої сили було прискорення розвитку промисловості та сільського господарства в країнах імміграції, посилення міжнародного поділу праці, збільшення експорту товарів