Економічна історія

Критерії зарахування країн до нових індустріальних досить умовні: ВНП на душу населення не менше 1100 доларів, частка переробної промисловості у ВНП більше 20%. Привертають увагу й такі характеристики НІК, як високі темпи зростання, динамічні макроекономічні та внутрішньогалузеві структурні зрушення, зростання професійного рівня робочої сили, інтенсивна участь у міжнародному поділі «праці, широке використання іноземного капіталу з метою розвитку тощо.

Розвиток економічного потенціалу нових індустріальних країн, насамперед вражаючий «ривок» азійської четвірки НІК першого покоління зумовлені, на думку дослідників, об'єктивними процесами у світовій економіці загалом і в економіці зазначених країн зокрема. Під впливом НТП, екологічної проблеми, демографічної ситуації у 60-70-ті роки у розвинених країнах з ринковою економікою деякі галузі легкої промисловості, металургії, хімії (а згодом машинобудування та електроніки) почали втрачати порівняльні переваги. Зростання витрат виробництва (заробітна плата, охорона навколишнього середовища тощо) робило іноді просто невигідним виробництво продукції згаданих галузей і викликало їхнє перенесення у країни, що розвиваються. Деякі з цих країн, маючи традиційні порівняльні переваги (дешева робоча сила, наявність сировини, низькі ціни на землю і т. ін.), стали районом активних операцій транснаціональних компаній, які організували тут експортне виробництво промислової продукції. Залучення ТНК до індустріалізації виявилося найбільш значним у тих країнах, які раніше за інших взяли курс на експортоорієнтовану модель розвитку і створили сприятливий клімат для іноземних інвестицій. Це були НІК першого покоління.

Позитивну роль у становленні цілого ряду галузей господарства в НІК Азії відіграла політика захисту національної економіки від зовнішньої конкуренції. Так, у Південній Кореї створено галузі, яких не було в країні: чорну та кольорову металургію, машинобудування, суднобудування, автомобілебудування, електронну промисловість тощо. Це дало можливість здійснити структурну перебудову промисловості, реорганізувати і зміцнити провідні «базові» галузі, ліквідувати ряд диспропорцій в економіці, стимулювати розвиток дрібного та середнього підприємництва з тіснішою прив'язкою його до експортного сектору.

З середини 80-х років процес експортоорієнтованої моделі розвитку Охопив деякі інші країни, що розвиваються. У зв'язку зі зростанням вартості робочої сили, підвищенням курсів національних валют (відносно долара) НІК першого покоління почали, у свою чергу, втрачати власні порівняльні переваги у виробництві працемісткої продукції. Активно переорієнтувавшись у бік технологічно складної, наукомісткої продукції, азійська четвірка НІК з певною участю ТНК почала масово переміщувати працемісткі виробництва у країни з дешевою робочою силою – Малайзію, Індонезію, Таїланд та ін., чим і сприяла появі нових індустріальних країн другого покоління.

З початком 90-х років друге покоління НІК стало найдинамічнішою за темпами економічного росту групою країн в Азії і світі взагалі. Однак, як згодом виявилося, їхні економіки не були готовими до таких різких змін. В 1997 р. в Таїланді, Малайзії, Індонезії а також Південній Кореї вибухнула глибока фінансова криза, яка супроводжувалася обвалом котировок тамтешніх акцій, масовою втечею капіталу, різким падінням курсів національних валют. Серед причин кризи, помимо значних спекуляцій, які сприяли обвалу фондових ринків, називались недорозвинутість фінансового сектору і його зарегульованість, недостатньо обачлива фінансова політика місцевих банків і промислових підприємств, яка привела до нагромадження непосильних короткострокових боргів, загальний «перегрів» економіки, штучно завищені котировки на біржах і ціни нерухомості, велика залежність експортних структур в деяких економіках регіону від імпорту комплектуючих матеріалів тощо. На сьогодні економічне становище у згаданих країнах стабілізується.

З усієї групи країн, що розвиваються, НІК найшвидше пристосувалися до нових умов світового ринку. Вони стали невід'ємною складовою міжнародного поділу праці. Про це свідчить їхня експортна спеціалізація. Основою експорту є вироби легкої промисловості. Серед НІК виділяються держави, які займають провідні позиції на світових товарних ринках цих виробів. Гонконг посідає перше місце в світі по експорту одяу, Тайвань – перше місце по експорту взуття. До першої десятки найбільших експортерів товарів легкої промисловості входять Бразилія, Сінгапур, Малайзія, Південна Корея. Остання також посідає значне місце у світовому автомобілебудуванні.

Вражаючих успіхів НІК Азії досягли в розвитку електротехнічної та електронної промисловості. Стрімкий розвиток цих галузей зумовлений не тільки залученням нових індустріальних країн до наукомісткого виробництва, а насамперед прискореним розвитком подетального і поопераційного поділу праці на світовому рівні. Головну роль тут відіграють транснаціональні компанії, які перетворюють цілі країни на своєрідні цехи. -Це можна проілюструвати на прикладі Малайзії, яка за порівняно короткий строк (майже 7 років) стала світовим виробником мікросхем і напівпровідників. Якщо на початку 70-х років у країні не існувало підприємств електронної промисловості, то в 1988 р. їх налічувалося 225 з кількістю зайнятих понад 700 тис. чоловік. На початок 90-х років НІК вийшли на третє місце в світі (після Японії і США) з виробництва електронного й електротехнічного обладнання. Вони поступаються США і Японії за обсягом продажу відповідних товарів, але випереджають такі країни, як ФРН, Англія, Франція.

Відчуваючи загрозу своїм економічним інтересам з боку НІК, країни Заходу прагнуть запобігти або обмежити отримання новими конкурентами перспективних технологій, новітнього обладнання. Проте незважаючи на ці труднощі нові індустріальні країни (зокрема, країни першого ешелону) здійснюють трансформацію економічних структур, орієнтуючись вже на капіталомісткий тип розвитку виробництва. Так, Тайвань, Південна Корея, Сінгапур створюють наукові й промислові центри, розширюють власні наукові дослідження. Показово, що в опублікованому в 1996 р. Всесвітнім економічним форумом, який базується в Женеві, рейтингу найконкурентоздатніших країн світу перші два місця посідають Сінгапур та Гонконг. До першої десятки входять також Тайвань і Малайзія.

У 70-80-ті роки про НІК говорили лише як про перспективний ринок збуту чи сферу вкладання капіталу, а тепер ці країни перетворились на відчутний центр впливу на структуру світових продуктивних сил, міжнародні потоки товарів і фінансових ресурсів. НІК значно впливають на економічну політику решти країн, демонструючи одну з моделей успішного подолання економічної та соціальної відсталості. Якщо у 50-ті роки та ж Південна Корея мала дохід на душу населення 5, 6% від рівня США, то на початку 90-х – уже 34%. Середньорічна заробітна плата зросла з 80 доларів у 1960 р. до 10 тисяч доларів у 1997 р. Аналогічні показники в Сінгапурі й Гонконзі.

Значну увагу нові індустріальні країни приділяють регіональному економічному співробітництву. У 1967 р. було створено Асоціацію держав Південно-Східної Азії (АСЕАН). Її члени – Індонезія, Малайзія, Таїланд, Філіппіни, Сінгапур та ін. проголосили своєю метою «прискорення економічного розвитку, соціального і культурного прогресу, сприяння становленню миру та стабільності у Південно-Східній Азії». Економічне об'єднання, зокрема, взаємне забезпечення товарами, сировиною, будівництво спільних підприємств, безмитна торгівля у рамках асоціації стали ще одним фактором для піднесення рівня виробництва та перетворення цього регіону в один із центрів тяжіння світової економіки.

Серед загальних для всіх азійських нових індустріальних країн складових успіху варто виділити: максимально ефективне використання зовнішніх факторів економічного розвитку (пільгові кредити, участь у міжнародному поділі праці й залучення транснаціональних корпорацій, іноземні технології) ; послідовна внутрішня політика, яка забезпечила відносну політичну й економічну стабільність; ефективна макроекономічна політика (підтримання стабільних внутрішніх цін і реальних обмінних курсів валют, стимулювання підвищення попиту й пропозицій у галузі інвестиційних товарів, що сприяло нагромадженню капіталу і виробничому інвестуванню). Успіхи НІК Азії навряд чи можна пояснити без такого фактора, як соціально-культурні (соціально-психологічні) особливості їхнього населення.

Працелюбність й відповідальність, престиж знань і кваліфікації, енергійність і ділова кмітливість – ці риси населення країн Південно-Східної Азії сприяли підвищенню продуктивності праці і якості продукції, швидкому зростанню підприємництва й створенню в цілому такого психологічного клімату, який забезпечив готовність суспільства, незважаючи на певні труднощі, йти важким шляхом динамічної модернізації і прискореного залучення до передових досягнень світової цивілізації.

Отже, цивілізаційні закономірності посилюють тенденцію до формування спільних рис та ознак господарського розвитку світової економіки. Водночас відбувається диференціація між різними країнами та регіонами залежно від рівня їхнього соціально-економічного розвитку, ступеня інтегрування у міжнародний поділ та кооперацію праці, забезпеченості головними факторами виробництва, територіально-географічних та інших особливостей.

Все це спонукає країни до найширшого використання як внутрішніх, так і зовнішніх джерел і факторів економічного зростання, до гармонізації національної та міжнародної економічної політики, взаємопристосування господарських механізмів й інституціональних структур на міждержавному і міжнародному рівнях, уніфікації господарського законодавства.

Запитання і завдання для самоперевірки

1. У чому полягає суть «соціалістичного господарювання»? Якими є його основні уроки?

2. Визначте характерні ознаки розвитку країн з перехідною економікою.

3. За допомогою графічного зображення покажіть динаміку розвитку країн з перехідною економікою.

4. Проаналізуйте причини та наслідки розпаду колоніальної системи.

5. Які основні групи країн, що розвиваються, ви знаєте? Охарактеризуйте їх.

6. Назвіть основні причини та наслідки швидкого економічного зростання нових індустріальних країн.