+3 8(066) 185-39-18
fвластивої таким країнам, як США, Канада, Австралія, Великобританія, відбувалося за панування приватної власності, переважанні ринкових відносин і під впливом ліберальної трудової етики. Основними умовами функціонування даної моделі є мінімальна залученість держави в ринкові відносини і обмежене застосування заходів державного регулювання, що не виходить за рамки вироблення макроекономічної політики; у внутрішньому валовому продукті (ВВП) державному сектору економіки належить лише невелика частка. Соціальна підтримка громадян здійснюється за рахунок розвинених систем страхування і при мінімальному втручанні держави, що є регулятором певних гарантій. Розміри страхових виплат, як правило, невеликі. Незначні трансфертні платежі, отримані внаслідок сплати податків, використовуються для надання допомоги та субсидій певним верствам населення. Матеріальна допомога має адресну спрямованість і надається лише на підставі перевірки її необхідності.
Отже, цей підхід не передбачає особливих витрат держави у напрямку соціального забезпечення, однак при цьому економічна стабільність в країні є найбільш впливовим фактором на здатність громадян застрахувати своє здоров’я, життя, отримати певні виплати від підприємств тощо.
У сфері виробничих відносин створені максимальні умови для розвитку підприємницької активності. Власники підприємств нічим не обмежені в ухваленні самостійних рішень щодо розвитку і реструктуризації виробництва, включаючи звільнення працівників, що виявилися не потрібними. У найбільш жорсткій формі таке положення характерне для США, де з 1948 року діє закон про трудові угоди, або «закон Вагнера»», згідно з яким адміністрація підприємства, в разі скорочення або модернізації виробництва, має право проводити звільнення без попередження або з повідомленням за два-три дні, без урахування трудового стажу і кваліфікації працівників. Доля профспілок - відстоювання інтересів працівників з найбільшим стажем у разі загрози масових звільнень, що, втім, їм не завжди вдається.
Дана модель цілком відповідає своєму основному призначенню в умовах економічної стабільності або підйому, але при спаді й вимушеному скороченні виробництва, що супроводжується неминучим урізуванням соціальних програм, у вразливому положенні опиняються багато соціальних груп, перш за все жінки, молодь, літні люди.
Консервативна (корпоративна) модель характерна для країн з соціально-орієнтованою ринковою економікою. В їх числі - країни континентальної Європи, такі як Австрія, Німеччина, Італія, Франція. Позиції держави тут значно сильніші: бюджетні відрахування на соціальні заходи приблизно рівні страховим внескам працівників і працедавців, основні канали перерозподілу знаходяться або в руках держави, або під його контролем. Разом з тим, держава прагне поступатися матеріальною підтримкою громадян системі страхового захисту. Завдяки цьому, величина соціальної допомоги знаходиться в пропорційній залежності від трудових доходів і, відповідно, від розмірів відрахувань на страхові платежі. Помітною особливістю є «самокерованість» страхових кас, що знаходяться в спільному віданні власників підприємств і впливових профспілок, що представляють інтереси найнятих робітників. Розмір гарантованих виплат у разі безробіття залежить від трудового стажу, а терміни виплат - від тривалості сплати страхових внесків, їх величини і віку працівника. У багатьох країнах період виплат допомогу з безробіття збільшено для осіб старших 50 років.
Країни з подібною системою соціального захисту населення теж не останньою мірою повинні підтримувати економічну стабільність у державі, хоча у випадку певних кризових явищ проблема не постає настільки гостро, як в інших моделях соціального захисту, оскільки функції соціального забезпечення розподілені між державою і ринковими структурами.
Соціал-демократична модель (її іноді називають солідарною) передбачає провідну роль держави в захисті населення. Причому пріоритетними завданнями державної соціальної політики вважаються вирівнювання рівня доходів населення і загальна зайнятість. Дана модель знайшла практичне втілення в країнах північної Європи - Швеції, Норвегії, Фінляндії, Данії, а також в Нідерландах і Швейцарії. Основою фінансування соціальної сфери служить розвинений державний сектор економіки, зміцненню якого не в останню чергу сприяє дуже високий рівень оподаткування. Частка державних витрат у ВВП складає в Швеції 66%, в Данії - 61%, у Фінляндії - 56%. Основна частина цих витрат йде на задоволення потреб об'єктів соціального призначення. Значну частину серед них складають і трансфертні платежі, завдяки яким відбувається перерозподіл національного продукту на користь найменше забезпечених верств населення.
Іншими відмінними рисами даної моделі є розвинена система виробничої демократії, регулювання трудових відносин на загальнонаціональному рівні, а не на рівні окремих підприємств або галузей, використання дієвих засобів, що дозволяють мінімізувати рівень безробіття.
Саме ця модель соціального захисту зорієнтована на практично абсолютну стабільність економічної системи, що підтверджено історією, адже саме у цих країнах за останні десятиліття найменшими є коливання курсів валют щодо споживацького кошика, тобто ці держави дбають, насамперед, про стабільність економіки в цілому, що забезпечує їм постійне надходження коштів на соціальні видатки.
Найбільшу популярність здобула шведська доктрина соціальної держави, яку часто називають «егалітарною». Вона зводить турботу держави про своїх громадян в ранг національного культу, обіцяючи забезпечувати їм «безпеку, надійність і захист в загрозливих ситуаціях, а також організацію і керівництво захистом. Шведам немає необхідності залежати від рідні або доброчинності, а тим більше від ринку: від колиски до могили про них піклуватиметься держава.
Для реалізації таких амбітних цілей в 1977 році в Швеції проведена реорганізація соціального відомства і сформульовані завдання соціальної служби - вельми широкі, але конкретні й зрозумілі населенню. Серед них можна виділити чотири генеральні напрями: гарантії доходу, заходи відносно навколишнього середовища і сервісу, догляд (включаючи охорону здоров'я) і захист трудового середовища.
Відзначені три моделі, будучи «ідеальними типами» соціальної держави, кожен з яких має свої достоїнства і недоліки, ніде в світі не зустрічаються в чистому вигляді. На практиці зазвичай можна спостерігати поєднання елементів ліберальної, корпоративної і соціал-демократичної моделей при явному переважанні рис однієї з них. При цьому, як було показано, проблема економічної стабільності явно торкається всіх моделей, хоча найбільш значною вона є для соціал-демократичної і ліберальної систем соціального захисту.
ВИСНОВКИ
Економічна стабільність країни є запорукою соціального добробуту всіх її громадян і іноземних відвідувачів. Це легко ілюструється тенденціями всіх країн світу. які входять у число розвинених, до забезпечення максимально планованої системи розвитку економіки з врахуванням усіх можливих факторів. Ці питання у більшості країн регулюються законодавчо, наприклад, у багатьох країнах з соціально-орієнтованою економікою законодавство має в своєму розпорядженні закон про мінімально гарантований дохід (допомогу). Данія прийняла такий закон в 1933 році, Велика Британія - в 1948 році, ФРН - в 1961 році, Голландія - в 1963 році, Бельгія - в 1974 році, Ірландія - в 1977 році, Швеція - в 1982 році, Люксембург - в 1986 році, Франція - в 1988 році. Відповідно до міжнародних норм, дія закону розповсюджується не тільки на корінне населення, але і на іноземців, що прожили в даній країні певний час. Допомога не має добродійного характеру, й при дотриманні певних умов може бути призначена на законних підставах всім, хто має потребу. Основна умова - сума сукупного доходу повинна бути меншою за певну величину. Повсюдно в сукупний дохід не включається допомога на дітей, а в деяких країнах і допомога на житло, аліменти.
У багатьох країнах захисним бар'єром для малозабезпечених громадян служить закон про мінімальну заробітну плату та її періодичну індексацію, залежно від зростання споживчих цін. В Італії механізм індексації запускається при зростанні індексу цін на один відсоток, в Данії - на три відсотки, в Бельгії - на два відсотки, в Люксембурзі - на два з половиною відсотки. У деяких країнах - США, Канаді, Франції, Швейцарії - індексація охоплює не все трудове населення, а лише частину найнятих робітників.
Сьогодні в багатьох країнах ЄС досягли високого рівня розвитку програми захисту сімейного доходу, що опускається нижче встановленої планки, які фінансуються з бюджетних коштів. У скандинавських країнах, що відрізняються найбільшою широтою охоплення населення подібними програмами, їм надано загальнодержавного статусу. У центральноєвропейських країнах такі програми діють на регіональному й місцевому рівнях.
Соціальна політика за своє джерело має соціальні функції держави, які воно виконує в умовах діючого конкурентного ринкового механізму. Зважаючи на те, що ринкові відносини характеризуються об’єктивністю, є непідконтрольними окремій людині чи групі людей, держава, зменшуючи соціальну напругу, перебирає на себе турботу про наймеш забезпечені прошарки суспільства. Спираючись на різноманітні економічні важелі, держава регулює приватні прибутки на користь найменш забезпечених прошарків суспільства. Найбільш важливими важелями, зокрема, є соціальні виплати або дотації по безробіттю, допомога утриманцям або інвалідам, допомога хворим, пенсіонерам та пристарілим, допомога на дітей, житлові субсидії. Соціальна допомога може бути також реалізована в вигляді надання безкоштовного харчування, надання медичної допомоги або надання одноразової фінансової допомоги. Завдяки саме принципу соціальної допомоги ринкову економіку в низці країн називають соціально орієнтованою, тобто такою, що створює високий рівень соціального захисту населення.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
- Бакуменко В. Д. Формування державно-управлінських рішень: проблеми теорії, методології, практики. - К.: Генеза, 2000.
- Бідак В. Гуманістична складова соціальної політики в умовах економічних трансформацій // Україна: аспекти праці. - 2001. - № 5.
- Борецька Н. П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: стан і проблеми. - Донецьк: Формат, 2001.