Економічний вимір освіти: знання як товар

Як бачимо, побудова паралелей між освітою та економікою, між процесом отримання знань і виробничим процесом цілком можлива. Більш того, такі паралелі необхідні сьогодні для планування розвитку освітніх інститутів, моніторингу їх проблем і досягнень, збільшення конкурентоспроможності у міжнародному освітньому просторі тощо. Але все ж навряд чи освіта, що має під собою величезний пласт історичних і соціокультурних підвалин, можна виміряти виключно економічними категоріям або ж повністю звести до них ту ж саму генерацію нових знань та інноваційне мислення особистості. Крім того, економічне буття індустріального суспільства значно відрізняється від економічного буття соціуму інформаційної епохи, що також не може не відбитись у дзеркалі освіти.

У контексті індустріального суспільства матеріальне виробництво засноване на економічному примусі робітників до праці. При цьому такий робітник почасти не розглядає працю як природну частину свого життя. Навпаки, для класичного найманого працівника часів індустріальної епохи працювати – означає приносити в жертву частину свого життя заради певних фінансово- економічних благ. Однак на сьогодні соціологи та економісти фіксують той факт, що у розвинених країнах при збереженні процесів купівлі та продажу робочої сили, мотивація трудової діяльності більше не зводиться лише до отримання матеріальної винагороди. Остання змістилась у рейтингу цінностей з домінуючих позицій до відносно малозначущих.

Згідно з даними соціологічних досліджень, матеріальна винагорода займає сьогодні шосте-десяте місце серед мотивів праці в розвинених країнах [3, с. 80-83]. Набагато більш значущими виявились такі мотиви як отримання сатисфакції від самого процесу праці; можливості самовираження та самовдосконалення; соціальний престиж. Важливо також і те, що починаючи з 1980-х рр. час, що витрачається на працю в розвинених країнах (тобто та діяльність, яка виконується у зв’язку з зовнішнім примусом), став меншим за час, що витрачається на відпочинок (тобто діяльність, виконання якої зумовлене внутрішніми мотивами). Традиційна закономірність індустріальної епохи – «відпочивати для того, щоб краще працювати» трансформувалась у нову форму – «працювати для того, щоб краще відпочивати».

На основі вже відзначених та багатьох інших чинників, можна зробити висновок про те, що суспільство, засноване на цінності праці, трансформувалось у суспільство принципово іншого типу. Фахівці з соціології, економіки та філософії говорять про заміну економічного примусу до праці на певний більш комплексний тип суспільного примусу, коли вся сукупність соціальних умов життя людини викликає необхідність його соціальної активності, цієї обов’язкової умови її існування як повноправного члена суспільства.

З настанням постіндустріальної епохи значним чином змінилась не лише структура праці, але й механізми утворення валового соціального продукту. Вже з 1950-х рр. у соціологічних дослідженнях західних фахівців була відзначена стійка тенденція до збільшення кількості працівників, які зайняті виробництвом не матеріальних товарів, а різноманітних послуг. Наприклад, у США в другій половині ХХ ст. середній приріст кількості робітників, що були зайняті в матеріальному виробництві, склав 35%, тоді як у сфері послуг цей приріст склав 50%, тоді як у період з 1967 р. по 1990 р. кількість людей, що працювали в сфері матеріального виробництва, скоротилась на 0, 5 млн., натомість їхня кількість у сфері послуг зросла майже на 25 млн. людей [3, с. 83].

Як пише Н. Цвєткова, домінування неоліберальних ідей призвело до того, що наприкінці ХХ ст. Всесвітній банк змінив ставлення до освіти та дав старт новому етапу економічної політики в галузі освіти, згідно з якою на чільне місце вийшли глобальний план лібералізації освітніх послуг і принципи приватизації, перегулювання і маркетизації [4, с. 162].

Відзначені тенденції (які, до речі, постійно зростають) дозволяють виокремити ще один аспект зв’язку освіти та економіки. У сфері послуг розвинених країн виокремлюється особливе ядро, до якого входить освіта, охорона здоров’я, культура та наука. Не випадково саме ці галузі сфери послуг демонструють найбільш стрімкий розвиток. Результати діяльності в таких напрямках характеризуються високою унікальністю продукту, що формується. Передусім, мов йде про продукти, які можна назвати творчими, а в сфері освіти їх можна позначити як результати індивідуального підходу. Сфера освіти стає однієї з домінуючих сфер культури в контексті глобального руху до всесвітньої економіки знань, а в перспективі – й суспільства знань. Почасти виявляється, що результати діяльності в цьому «ядрі» сфери послуг мають дуже своєрідні властивості, які майже неможливо відтворити абсолютно точно. Саме тому результати «нової» праці, що більше схожа на творчість, адже формує продукт, що більше схожий на товар, а не на послугу, більш адекватно описується поняттям цінності, а не собівартості. Подібні зміни призвели до того, що в розвинених країнах індустріальна парадигма, згідно з якою центром освіти є вчитель (викладач), навколо якого концентруються учні (студенти), поступово змінюється на нову, постіндустріальну парадигму, в якій вчителі (викладачі) концентруються навколо учня (студента). У постіндустріальній освіті студент виконує в освітньому процесі відразу кілька функцій, що можуть здаватись суперечливими з першого погляду, але насправді становлять неподільну єдність: він одночасно є головним споживачем освітньої послуги, провідним чинником освітнього «виробництва», об’єктом освіти та учасником управління освітнім процесом (через органи студентського самоврядування, вибір низки дисциплін і технологій навчання тощо). Крім того, студент є суб’єктом сприйняття та трансляції творчого потенціалу та надутилітарних цінностей освіти.