Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Економічний вимір освіти: знання як товар

Предмет: 
Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
10
Мова: 
Українська
Оцінка: 

style="text-align: justify;">На основі інформаційних технологій формується якісно новий освітній простір, динаміка змін у межах якого є набагато швидшою за тими змінами, які відбувались в індустріальному суспільстві. Якщо в епоху панування індустріальних цінностей освіта (передусім, вища освіта) була механізмом переходу людини до кола еліти, то в новітньому постіндустріальному світі ситуація докорінно змінилась. У багатьох країнах Заходу вступ до вузу є, фактично, простим зарахуванням до нього. У пострадянських країнах вже не рідкістю є ситуація, коли кількість людей, зарахованих у вузи перевищує кількість випускників шкіл за певний рік. Цю не елітарність вищої освіти усвідомлюють і самі студенти. Цікаві дані з цього приводу наводить Н. Багдасарьян, що пише: «Якщо в 1992 р. 13, 2% студентів-бауманців асоціювали освіченість з приналежністю до елітарного прошарку, то надалі цей показник мав стійку тенденцію до зниження й у 2001 р. становив всього 1, 7%. В останні роки – знову зріс, але не на багато – до 3-5% « [5, с. 5]. Отже приналежність до еліти майже не пов’язується сучасними студентами з рівнем освіченості особистості. У контексті українських реалій, так само, як і російських, елітарність все менш пов’язана в суспільній свідомості з рівнем освіти, особистої кваліфікації, та все більше зумовлена колом і навичками спілкування, самопрезентацією, підтримкою впливових людей тощо. У цьому контексті освіта постає виключно як інструментальна цінність – стартовий соціальний капітал на шляху до соціально- професійного успіху.

Такий новий, надутилітарним чином вмотивований тип діяльності розглядається вже не просто як праця, а як творчість. Сучасні дослідники постійно підкреслюють, що творчий характер діяльності має велике, якщо не основне значення для прояснення сьогоднішнього рівня життя та виробництва в різних країнах світу.
У зв’язку з новітньою комодифікацією освіти (від англ. commodity – товар, предмет вжитку) можна говорити про виокремлення двох протилежних позицій – інструментальної та ліберальної. Згідно з інструментальною позицією домінуючою є формула «освіта – для життя». При цьому наголос робиться на суспільному добробуті та розподілі інтересів на професійні, соціальні та особистіші. Згідно з ліберальною позицією, що може бути виражена у формулі «освіта – для людини», освіта є, в першу чергу, індивідуальним благом, проявом людської свободи та внутрішньою цінністю. Але чіткий розподіл цих двох позицій можливий лише теоретично, адже на практиці освіта одночасно є й цінністю, й ресурсом особистісного розвитку, й інструментом соціальної життєдіяльності.
Окремою проблемою постіндустріальної освіти є її віртуалізація. У вітчизняному контексті вона проявляється, як це не прикро, здебільш не в розширенні можливостей освіти завдяки новітнім інформаційним технологіям та перенесення освітнього процесу з аудиторій до віртуального простору, а в зростаючому розриві освіти та навколишніх суспільних реалій. У цьому сенсі віртуалізація професійних знань означає їх тотальну девальвацію. Сучасна людина, роблячи вибір між енциклопедизмом і класичною фундаментальною освіченістю та фрагментарним знанням, яке здатне забезпечити успіх і престиж у суспільстві, все частіше робить вибір на користь останнього.
Не відкидаючи наявність економічного виміру сучасної освіти та її цінностей, слід вказати на обмеженість комодифікуючого підходу до освіти, що проявляється в наступних аспектах:
По-перше, економічна редукція освіти представляє освітню галузь виключно як ринковий суб’єкт та спирається на утилітарне споживання результатів культурного розвитку та діяльної як на домінуючий мотив. Але ж якщо домінуючим мотивом є споживання, то виникає питання, як саме можна сформувати особистість, яка буде здатна до творчої генерації нового культурного знання. У контексті постіндустріального культурного виробництва знання відіграє принципово нову економічну роль, а особливе місце в суспільстві посідають люди, які здатні створювати це знання.
Глобальний суспільний попит на ці прояви психіки зовсім не змінює їх позаекономічної сутності. Вочевидь, виховати творчу особистість з інноваційним мисленням у тотально-технократичній системі навчання, яка визнає лише мотиви споживання, практично неможливо.
По-друге, економічна редукція освіти неминуче призводить до підміни науково-обґрунтованих уявлень про світ певними думками, які можуть не бути істинними, але котрі вдовольняють потребам певного елітарного прошарку соціуму. Результати освіти неможна купити як інший товар, оскільки вони витікають з індивідуальних зусиль кожної людини з дослідження певних аспектів дійсності.
По-третє, освіта виникла як логічний та доволі автономний результат розвитку людської спільноти, що використовує минулий досвід та формує знання для майбутнього. Освіта здатна змінювати свої типи, але не виходить за межі своєї ціннісно-онтологічної природи (бо тоді воно буде зруйноване), що полягає в неутилітарному пізнанні та розвитку як способах існування людини та суспільства.
Отже, освіта як така становить компонент аксіологічного ядра культури. Вона взаємодіє з різними сферами соціокультурної життєдіяльності, але не може повністю зводитись до них. Парадигмальні компоненти онтологічної матрицею освіти були виокремленні російським дослідником О. Карповим [6, с. 94] і включають форму буття, що репрезентується через інституціональний базис освітньої системи; спосіб буття, який детермінується технологізмом навчальних практик; функція буття, що визначається домінуючою якістю пізнавального методу (емпіричною домінантою тощо) ; універсальне начало в бутті, яке виражається через освітній імператив.
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
 
  1. Энгельс Ф. Происхождение семьи, частной собственности и государства / Ф. Энгельс // Маркс К. Энгельс Ф. Избранные произведения. – М. : Политиздат, 1986. – Т. 21. – С. 28-178.
  2. Зак Т. В. Образовательный процесс и экономическая политика государства / Т. В. Зак // Вестник АГТУ Серия «Экономика». – 2010. – №2. – С. 36-43.
  3. Иноземцев В. Л. За десять лет. К концепции постэкономического общества / В. Л. Иноземцев. – М. : Academia, 1998. – 576 с.
  4. Цветкова Н. Ф. Современная политика в сфере образования: глобальный, национальный и региональный аспекты: дис.... к. полит. наук: 23. 00. 02 / Надежда Федоровна Цветкова. – Сыктывкар, 2009. – 192 с.
  5. Багдасарьян Н. Г. Ценность образования в модернизирующемся обществе или Ценность знания в обществе незнания / Н. Г. Багдасарьян // Педагогика. – 2008. – №5. – С. 3-9.
  6. Карпов А. О. Коммодификация образования в ракурсе его целей, онтологии и логики культурного развития / А. О. Карпов // Вопросы философии. – 2012. – №10. – С. 85-96.
 
Фото Капча