Екзистенційне підґрунтя суспільних викликів і трансформації соціальних груп солідарності

 

В. Ф. Ятченко

О. В. Олійник

 

Анотація. Проаналізовано феномен суспільних викликів, а також процесів виникнення, трансформації, замикання груп солідарності. Одним зі способів регулювання суспільної поведінки й світоглядних налаштувань, який часто застосовується владними інституціями, є культивування страху (в тому числі і в його екзистенційному вимірі як Страху) у свідомості окремих соціальних груп. На прикладі української історії кінця 1920-х – початку 1930-х років показано, як владні структури за допомогою штучного культивування почуття страху за саме своє існування у свідомості різних груп українського соціуму намагалися знівелювати протестні налаштування в суспільстві, які вже виразно набирали форм виклику. Проаналізовано процеси формування соціальних груп типу «солідарності сильних», «солідарності слабких», «солідарності проти».

Ключові слова: суспільний виклик, групи солідарності, екзин- тенційна соціологія, «солідарність сильних», «солідарність слабких», «солідарність проти», екзистенційний вимір суспільних викликів.

Як у самій природі суспільних викликів, так і в системі утворення груп солідарності визначне місце належить змістовій експлікації екзистенцій- них проривів у процесах духовно-перетворюючої діяльності людини. Екзистенційний прорив ми розуміємо тут як духовний стан людини, у момент якого вона проламується за межі усталених уявлень про себе й світ і переживає свої глибинні, сокровенні настановлення крізь призму загальнолюдських цінностей, у вимірах смислу власного існування, свого місця в суспільстві, свого ставлення до життя й смерті. Найважливішими екзистенціалами виступають смерть, страждання, страх, життя, відповідальність, воля та ін.

Екзистенція охоплює не тільки філософський, але й соціальний вимір буття людини, адже осягнення, здобуті під час екзистенційних проривів, особистість екстраполює і на свої орієнтації в суспільстві, на своє ставлення до інших особистостей, до груп, назагал до суспільних відносин. Ці осягнення, перетворившись на стійкі настанови, на довгі роки й десятиліття можуть стати потужним регулятором поведінки особистості в соціумі, її життєвої програми, у тому числі й вирішальним мотивом сприйняття нею тих чи інших груп як груп зі спорідненими інтересами, груп солідарності.

Тому й важливим елементом актуальності теми, заявленої в цій статті, постає реальне значення екзистенційної складової механізму регуляції суспільних відносин, а звідси й висвітлення ролі екзистенційного підґрунтя як одного із системоутворюючих факторів процесу виникнення й функці- ювання груп солідарності в умовах пошуку відповіді на посталі суспільні виклики. З іншого боку, вивчення змістової наповненості екзистенційного підложжя формування соціальних груп солідарності здатне поглибити дослідження механізмів, покладених в основу формування й трансформації соціальних груп солідарності як реакцію на сучасні суспільні виклики.

Подібного роду дослідження допоможуть також конкретизувати й тематизувати пошуки шляхів розв’язання актуальної на сьогодні в нашому суспільстві проблеми – як особистість може зберегти особистісне начало, перебуваючи в групі однодумців (і поділяючи основоположні настанови групи) в уніфікаційних за своїм напрямом політичних, моральних, художніх практиках сучасності?

Аналіз основних досліджень і публікацій. Конкретні проблеми екзистенційного виміру людської діяльності, екзистенційного аспекту між- особистісних та міжгрупових відносин уже ставились у нашій філософській і соціологічній літературі. Питання виявів природи людської екзистенції, форм її експлікації, місця екзистенційних проривів у структурі духовно- практичної діяльності людини вже кілька років досліджують вчені Інституту філософії АН України Є. Андрос, А. Дондюк, Г. Шалашенко, В. Табач- ковський та інші [1, 7, 8]. У працях українського соціолога Мельникова розроблюються проблеми екзистенційної соціології, зокрема роль екзистен- ціалів у людському спілкуванні [7, 8]. Це актуальні й серйозні праці. Однак проблеми ролі екзистенційних факторів у створенні соціальних груп, зокрема груп солідарності, місця цих факторів у виникненні суспільних викликів і реакцій соціуму на них, ще чекають на своїх дослідників.

Мета дослідження – аналіз феномена суспільних викликів, а також процесів виникнення й трансформації груп солідарності.

Виклад основного матеріалу. В суто соціологічному вимірі проблема солідарності – це проблема змісту, суспільної спрямованості й форм відносин та стосунків солідарності між особистостями всередині соціальних груп і між ними. Групи солідарності виникають, по-перше, як на основі об’єктивного збігу певного кола інтересів їх носіїв, так і на підґрунті суб’єктивних уявлень особистостей про спорідненість своїх інтересів, хоча, насправді, ці інтереси можуть не лише не збігатися, але й бути інтереса- ми-антагоністами. По-друге, соціальну групу можна назвати групою солідарності тоді, коли її члени відчувають готовність до того чи іншого роду підтримки або й співдій з іншими членами цієї групи.

У цьому полягає одна зі специфічних рис груп солідарності стосовно інших соціальних груп. Серед значної множини факторів, під впливом яких формуються групи солідарності, в умовах прискорення соціальних процесів та урізноманітнення суспільних ризиків особливе місце належить феномену суспільного виклику. Під суспільними викликами в даному разі ми розуміємо такі соціальні чи духовні феномени, які у своєму розвитку: а) набули якості фактора загрози існуючим соціальним структурам; б) вимагають адекватної реакції з боку відповідних інституцій.

Виклик всередині себе проходить кілька фаз розвитку, послідовність і ступінь зрілості яких можуть варіюватись, актуалізуватись або втрачати актуальність залежно від змін в оточенні групи або всередині самої групи. У ряді ситуацій зародковою формою виклику може виступати ризик як свідомо обраний акт, що утримує в собі потенційну або реальну існуючому стану розвитку суб’єкта ризику. Загроза, що усвідомлена як реальна загроза і вже досягає такого ступеня напруженості, який