Емоційна складова дискурсу адвоката Перрі Мейсона (на матеріалі романів Е. С. Гарднера)

 

Бардіна Н. В.

 

Анотація. У статті на матеріалі чотирьох романів Е. С. Гарднера проаналізовано особливості вербальних і невербальних засобів зображення в художнього тексті емоційних складових комунікації адвоката з усіма ключовими діячами досудового слідства та судових засідань.

Ключові слова: художній дискурс, юрислінгвістика, емоції, англійська мова, Е. С. Гарднер.

Постановка проблеми. Український і російський термін «адвокат» походить від латинського advocates – «прикликаний», англійське «attorney at law» (у повсякденному мовленні «attorney») має старофранцузьке походження: «atorner < a- («to») + torner («turn») «, яке у свою чергу є калькою латинського designatus – «той, що заміщує іншого». Як бачимо, обидва терміни мають схоже значення: «прикликана особа, яка заміщує іншу». Це пов’язане ще з традиціями афінського судочинства, де взагалі кожна людина мала сама довести свою правоту в суді, проте дітям, жінкам, хворим було дозволено запрошувати фахівців – майстрів красномовства, які й захищали інтереси своїх клієнтів.

Традиційно в європейському розумінні адвокат мав бути насамперед ритором – майстром складати й проголошувати переконливі промови в суді. Вважається, що й досі основою англійської й американської юриспруденції є «Commentaries on the Laws of England» кінця XVIII століття, автором яких був відомий юрист, депутат парламенту У Блекстон.

Автори українських сучасних підручників теж наполягають на тому, що найвідповідальніша частина діяльності захисника – промова на суді, підготовка якої має спиратися передусім на ретельне вивчення судових промов відомих правників, зразків майстерності володіння словом, володіння принципами риторики [1, с. 6-7].

Проте ж світ і наука давно змінилися, і дослідники, викладачі, звертаючись до практики минулого, використовуючи новітні методи аналізу мовлення, комунікації, мають створювати повні описи мовної поведінки адвоката не лише під час промови, а й протягом усього досудового слідства, попереднього слухання в суді. Це особливо важливо для англосаксонської системи судочинства, де центральне місце займає перехресний допит свідків.

Тому вважаємо, що звертання до дискурсу адвоката нової формації Перрі Мейсона – персонажа 88 романів видатного американського юриста, письменника Ерла Стенлі Гарднера – є актуальним, що відповідає сучасним тенденціям прикладної лінгвістики, зокрема юрислінгвістики, сугестивної лінгвістики, дискурсології.

Мета статті – виявити засоби зображення активізації емоційної складової маніпуляційної дискурсної системи адвоката Перрі Мейсона.

У своєму дослідженні ми вперше звернулися до аналізу художнього дискурсу як подвійно маніпуляційного (адвокат маніпулює свідомістю учасників судового засідання, клієнтів, навіть своїх помічників, автор детективного твору маніпулює свідомістю читачів).

У попередніх наших розвідках було розглянуто деякі особливості перехресного допиту. Предметом дослідження цієї статті стали засоби зображення активізації емоційної складової маніпуляційної дискурсної системи. Об’єктом, відповідно, слугувала комунікація персонажа у взаємодії різних боків карної справи. Матеріалом було обрано 4 романи Е. С. Гарднера: «The Case of the Grinning Gorilla» (1952 р.), «The Case of the Screaming Woman» (1957 р.), «The Case of the Duplicate Daughter» (1960 р.), «The Case of the Blonde Bonanza» (1962 р.).

Виклад основного матеріалу. Образ Перрі Мейсона відображає власний досвід Гарднера, його погляди на сучасного адвоката.

Так, наприклад, роман «The Case of the Grinning Gorilla», написаний ще в 1952 р., розпочинається з викладення кредо Мейсона-Гарднера [2].

Перрі Мейсон заходить до свого кабінету, який традиційно прикрашений бюстом автора «Commentaries on the Laws of England», і з хлоп’ячим виразом на обличчі кидає на нього свого капелюха. На зауваження секретаря Делли Стрит, що «Blackstone is probably turning over in his grave», адвокат із посмішкою відповідає: «He’s accustomed to it by this time. For the last fifty years lawyers have been scaling their hats at Blackstone’s noble brow. It marks a period of transition, Della». «A couple of generations ago», Mason told her, «lawyers were stuffy people. They thrust a hand inside their coats while they declaimed oratorically. Busts of Blackstone adorned their offices. Then came a new and more flippant generation. Younger lawyers, who inherited the busts of Blackstone with sets of law books and office furniture, resented the stony-faced dignity of the old boy».

Розуміючи дискурс як «текст, занурений до життя» (дефініція Н. Д. Арутюнової), ми проаналізували цілісні ситуації, з яких було зрозуміло мету виклику певних емоцій адвокатом у співрозмовників, причини емоційних реагувань.

Було враховано, що це зображувальний дискурс, який містить вербальні описи вербальних і невербальних знаків (жестів, міміки, рухів) комунікантів; він є частиною зображеного слідства, судового засідання, частиною художнього дискурсу взагалі.

Уся комунікативна поведінка Перрі Мейсона містить ознаки маніпуляції, яка може бути як позитивною, так і негативною.

Маніпулювання як складний мовленнєвий вплив відрізняється від переконання й навіювання тим, що адресат усвідомлює зміст повідомлення, проте не може зрозуміти, як він дійшов певного висновку або певних дій.

Одним з основних прийомів маніпулювання є активізація емоцій. Ще Арістотель у «Риториці» стверджував, що промова має бути передусім «гарною», логічні міркування при цьому відступають на другий план: істина, мовляв, сама по собі настільки могутня, що знайде собі шлях [3]. В античності риторику використовували як інструмент політики, впливу на громадян, керування суспільством. Із цього постає, по-перше, що більшість