Емоційна складова дискурсу адвоката Перрі Мейсона (на матеріалі романів Е. С. Гарднера)

Тут варто згадати ще дві античні системи мовної майстерності, які переважно й застосовували в судах: діалектику та споріднену з нею софістику. Діалектика полягала у вмінні так формулювати запитання, на які співрозмовник мав би відповідати «так» або «ні», щоб крок за кроком дійти до істини. Софістика була основана також на системі запитань, проте з метою повністю заплутати опонента та примусити визнати навіть абсурдну ідею [4].

Перрі Мейсон використовує обидві системи, проте не нехтує основною тезою риторики – викликати емоції. Таким чином, мовна поведінка адвоката цілком відповідає сучасним дослідженням нейролінгвістики: викликаючи емоції, ми цим самим активізуємо праву півкулю головного мозку співрозмовника, чим гальмуємо роботу його лівої півкулі, що обробляє логічну, нестандартну інформацію [5].

Стратегію адвоката Перрі Мейсона добре зображено в шостій главі роману «The Case of the Blonde Bonanza»:

«A routine court hearing on Tuesday morning developed into a legal battle which ran over into the afternoon and it was three-thirty that afternoon before Mason checked in at his office».

«Hello, Della», the lawyer said. «What’s new?»

«Mostly routine», she said. «How did the court hearing go?»

Mason grinned. «Things were looking pretty black and then the attorney on the other side started arguing with the judge over a minor point and the argument progressed to a point where there was considerable heat on both sides. By the time the hearing was finished the judge decided it our way».

«And what did you do?» she asked, with exaggerated innocence. «I suppose you just stood there with your hands in your pockets while the attorney and the judge were arguing».

«I tried to act the part of a peacemaker», Mason said. «I poured oil on the troubled flames».

Della Street laughed. «I’ll bet you did just that».

По-перше, він не приховує використання софістичних прийомів, щоб привернути суддю на свій бік, при цьому визнає, що, прикидаючись миротворцем, підливав масло до вогню. По-друге, використання автором дієслів мовлення, що вказують на емоційне ставлення співрозмовників один до одного і до «рутинної» ситуації взагалі («grinned», «laughed»), відтворюють модель іронічного спілкування між адвокатом і секретарем.

Якщо проаналізувати всі ситуації спілкування Мейсона з Деллою, можна помітити, що він, якщо не хоче серйозно обговорювати деякі аспекти справи, часто вживає активізацію правої півкулі головного мозку помічниці як маніпуляційний засіб: посміхається, іронізує, обіймає, навіть цілує її, або замість відповіді на поставлене запитання запрошує разом поснідати, пообідати, повечеряти, випити вина (до речі, ще із часів Арістоте- ля відомо, що задоволення фізіологічних потреб також знижує здатність до логічного мислення). Відомо, що Делла відверто закохана в Перрі, його ніжні імпульсивні рухи теж свідчать про певні почуття. Наприклад, у пятнадцятій главі «The Case of the Grinning Gorilla» описано сцену, де адвокат і секретар у ресторані шукають у булочках записки з прогнозуванням долі.

«Mason laughed. «What you’re really trying to say, Della, is that you hope the fortune you picked out has a personal message to you».

Her face became a fiery red.

«Oh, I’m sorry», Mason said, quickly and impulsively reaching out to place his hand over hers».

Зміна кольору обличчя Делли вказали Мейсонові на те, що його сміх засоромив дівчину, і він не просто вибаченням, а імпульсивним торканням її руки означив своє тепле емоційне ставлення. Зауважимо, що сам Гарднер за два роки до своєї смерті одружився зі своєю секретаркою, яка була прототипом Делли Стрит.

Ці емоційно насичені стосунки треба враховувати під час перекладу романів Гарднера: звертання «you» треба перекладати як «ти», а не «Ви».

Подальші дослідження дискурсу виявили, що емоційні компоненти комунікації Мейсона мають певні закономірності. У розмовах із клієнтами та свідками на попередньому слідстві переважають заклики пригальмувати емоції («You sit tight»). Адвокат має бути впевненим у тому, що його клієнт каже правду, а емоційна складова свідчить про втрату рівноваги й може викликати сумнів у судді.

Дуже цікавим є епізод із роману «The Case of the Duplicate Daughter», де підозрювана Mrs. Gilman погодилася пройти випробування на поліграфі. Відомо, що ці детектори брехні реагують саме на зміну емоційного стану випробуваного. Проведене тестування стійко показувало бурхливу емоційну реакцію на таке просте запитання: «Are you the mother of a daughter named Glamis?». Було висунуто припущення, що Глеміс не є її донькою, проте Перрі Мейсон, спираючись на логічний аналіз і впевненість, що його клієнт не бреше, припустив, що існує дві донь- ки-близнючки, одну з яких мати віддала до іншої родини, що й вирішило справу. Цей епізод буде дуже корисливим для підготовки юристів і лінгвістів-прикладників: емоційна реакція випробуваного на детекторі брехні повинна мати логічний аналіз.

У комунікації під час досудового слідства зі свідками, які не викликають симпатій адвоката, він поєднує підкреслену логічність з емоційними знаками. Насамперед це посмішки, проте не такі лагідні, як Деллі, а саркастичні. Наприклад, роман про горилу містить найбільшу вказівку на саркастичні посмішки Мейсона, які цілком відповідають назві роману «The Case of the Grinning Gorilla» і створюють оригінальну цілісність художнього дискурсу, який неможливо адекватно перекласти:

«What?» Hardwick exclaimed.

Mason grinned. «I don’t feel that grateful».

Логічне акцентування висловлювання, що відображено курсивом у тексті, може викликати несподівану емоційну реакцію супротивника. Наприклад, у главі 5 роману «The Case of the Blonde Bonanza» Мейсон у розмові з потенційним супротивником зауважує, що героїні потрібно звернутися до ще одного адвоката. Далі дискурс будується таким чином: «There is nothing to be gained by consulting an attorney», Boring said, «and there is, of course, the extra time, trouble and expense involved».

«My time, your trouble, your expense», Mason said.

Boring’s smile seemed to reflect genuine amusement».

Найбільший інтерес у літературознавчих описах романів Е. С. Гарднера привертає проведення судових слухань, при цьому перехресні допити вважають найнуднішими. Проте, розглядаючи ці складові художнього дискурсу в системі, легко зрозуміти, що саме ці епізоди створюють ефект поєднання логіки з комізмом, суттєво впливають на читача, готуючи його до розв’язки. Під час судових слухань Перрі Мейсон поводиться підкреслено спокійно, хоча, як свідчать його перемови з помічниками в перервах, він є досить знервованим. Саме цей спокій дратує його опонента (прокурора), який змінюється в обличчі, вскакує, кричить, що викликає лише поблажливу посмішку в судді та його погляди з повагою на адвоката. Саме цим особливостям дискурсу буде присвячено нашу наступну статтю.

Висновки. Сучасні тенденції лінгвістики обумовлюють нові підходи до аналізу художніх дискурсів. Детективні романи Е. С. Гарднера надали можливість, по-перше, поглянути на кримінальну художню літературу як на подвійний ма- ніпулятивний дискурс: автор маніпулює свідомістю читача, а головний герой – адвокат нового покоління – маніпулює свідомістю майже всіх, хто його оточує. Звернувшись до активізації емоцій як до однієї з найголовніших складових сугестії, ми виявили, що Перрі Мейсон (відповідно, Е. С. Гарднер) використовує різні знаки (вербальні та невербальні) для формування певного стану свідомості різних персонажів: із секретарем найчастіше це іронічні зауваження, посмішки, лагідні дотики; стосовно клієнтів і свідків, залежно від їхньої відвертості та стадії розслідування, адвокат вдається до прямих закликів зберігати спокій або, навпаки, відверто глузує, навіть шкіриться; найбільшу насолоду надає Мейсонові відверте знущання над прокурором під час перехресного допиту, приховане за стандартними юридичними формулами.

Це дослідження, сподіваємось, може бути корисним під час вивчення маніпулятивних художніх дискурсів, а та- кож у навчальному процесі юристів і в роботі практичних психологів.

 

ЛІТЕРАТУРА:

 

1. Молдован В. В. Судова риторика: [навчальний посібник] / В. В. Молдован. – К. : Кондор, 2006. – 328 с.
2. Perry Mason, by Erie Stanley Gardner, seven complete novels. – New York: Avenel Books, 1979. – 821 p.
3. Аристотель. Риторика / Аристотель [Елекктронний ресурс]. – Режим доступу: http: //www. lib. ru/POEEAST/ARISTOTEL/ritoriki. txt_with-big-pictures. html.
4. Бардина Н. В. Античная матрица нашей души: [монография] / Н. В. Бардина. – О. : Астропринт, 2009. – 288 с.
5. Якобсон РО. Избранные работы / РО. Якобсон. – М. : Прогресс, 1985. – 455 с.