«Енеїда» І. Котляревського як твір-fanfiction

Критики відзначають вторинний характер текстів фанфікшн, а також їх функціонування в мережі Інтернет в якості окремих елементів гіпертексту. У той же час кожен текст окремо є самостійним і закінченим і, будучи переведений на «паперовий носій», здатний існувати в якості самостійного тексту, зберігаючи свій вторинний характер. Фанфікшн як літературний твір розміщується в Інтернеті, є новою формою створення і способом існування вторинних текстів.

Фанфікшн є феноменом масової культури, що набув особливої популярності на межі ХХ – ХХІ століть. Хоча існує точка зору, що даний феномен виник набагато раніше, адже з самого початку існування літератури одні і ті самі сюжети і герої розроблялися декількома авторами, і досить часто читачі/письменники створювали продовження творів інших авторів. Наприклад, у тридцяті роки ХХ століття в Англії автори «Літературного товариства Шерлока Холмса» створювали оповідання і повісті про героїв творів Артура Конан-Дойла. На думку Лілії Телішевської, багато визнаних літературних творів мають спільне з фанфікшеном: продовження повісті Льюїса Керолла «Аліса в країні чудес» – «Автоматична Аліса» Джеффа Нуна, героїня якого потрапляє в майбутнє; казкова повість Олександра Волкова «Чарівник смарагдового міста», яка є переспівом казки Френка Баумана «Чарівник із країни Оз»; придумані членами «Літературного товариства Шерлока Холмса» оповідання про детектива; створені професійними письменниками за згодою авторів книжки «Світи братів Стругацьких»; неофіційні продовження «Гаррі Поттера» («Таня Гроттер» Дмитра Ємеця, «Порри Гаттер» Андрія Жвалевського та Ігоря Митька) « [Телішевська 2013: 26].

Автори творів фанфікшн іноді повністю слідують канону, не порушуючи ні хронологічних, ні сюжетних зв’язків, ні основних характеристик персонажів. Якщо вони розвивають розповідь протослова далі, вводять нових героїв, наприклад, то роблять це дуже обережно. Автори таких фанфіків постачають свої твори детальними поясненнями, складають генеалогічні древа, подібно до того, як це робив Дж. Р. Р. Толкін. Зберігаючи хронологічні межі твору-попередника, його сюжет, персонажів, автори фанфіків прагнуть наблизитися до письма протослова і зберегти т. зв. «код впізнаваності». Саме такими є переробки «Енеїди» у світових літературах. Пародії на Вергілієву «Енеїду» вийшли у Франції, Італії, Німеччині, Росії. Зокрема, переробку, або радше переписування, відомого твору давньоримського митця зробили – німець А. Блюмауер (просвітницька сатира на церковну релігійність) ; росіяни М. Осипов і А. Котельницький, дотримуючись травестійного плану австрійця, ще раз «вивернули» Вергілія, цього разу на московський кшталт: «Энейда, вывороченная наизнанку» М. Осиповим, частини 3-4 (1794) ; А. Котельницьким, частина 6 (1806). В українській літературі переробкою твору давньоримського поета була поема «Енеїда» Івана Котляревського, яка постала у контексті європейських культур як бурлескно-травестійна переробка однойменної героїчної поеми Вергілія. Скориставшись фабулою «Енеїди» римського митця, український поет змоделював українське життя кінця ХVІІІ – перших десятиліть ХІХ століть. Тамара Гундорова вказує, що «переписування «Енеїди» Котляревським не тільки означало буквальне й синхронне «переписування» сюжету Вергілія, хоча український автор і хвалився завершальною синхронізацією кінця травестії і поеми. Переписування також торкалося ряду принципових з ідеологічного боку цитат і місць латинського оригіналу» [Гундорова 2004: 23]. «Перелицювання» відбувалося з метою сатиричного змалювання сучасного українському митцеві суспільства. Про це свідчить, наприклад, характеристика персонажів: боги вже не відповідають за долю держави, а змальовані як земні чиновники різного рівня, Еней не троянський ватажок, а «гультіпака», який «забув куди його Зевес послав»; троянців автор наділяє рисами запорізьких козаків; священний Рим змальовано як звичайний «городок» тощо. Травестія і є різновид комічного наслідування, тому цей твір можна вважати одним із перших творів fanfiction у вітчизняній літературі. Мовне багатство, звернення до культури, звичаїв, традицій, побуту українців дало можливість письменнику вказати на важливі чинники національної ідентичності. Це відзначив сучасний літературознавець Микола Ткачук: «у фабулу Вергілієвої епопеї український автор вмістив зовсім новий соціально-побутовий та історико-етнографічний світ, освітлений крізь призму національного світобачення» [Ткачук 2009: 170]. Використавши сюжет поеми Вергілія, Котляревський травестував її, наповнив національним змістом і «створив цілком оригінальну поему, в якій з енциклопедичною широтою і точністю відобразив життя і побут українського народу» [Ткачук 2009: 69]. Своєрідність поеми Івана Котляревського як твору факфікшену полягає у тому, що автор, переодягаючи героїв у національні костюми, створив новий твір про український дух.

Твір у дусі «фанфік» може бути чим завгодно до першоджерела – пародією, інтермедією, рімейком, сіквелом тощо. Інтерпретації різних авторів перетинаються, накладаючись один на одного, формуючи у читачів певні образи, які також впливають на сприйняття ними як канонічної, так літератури fanfiction. Багатоаспектність інтерпретацій/варіацій твору римського поета у літературознавстві визначаються терміном «fan-fic», адже вторинний «текст остаточно втрачає єдиного автора, стаючи натомість породженням «радості та роздратування читача» чи то множинної інтерпретації початкового тексту» [Дженикс].

В українському мистецтві зроблені спроби екранізувати «Енеїду» І. Котляревського методом мультиплікації (режисер Володимир Дахно), а також сучасні театральні постановки – рок-опера (режисер Сергій Данченко), арт-фольк шоу (режисер Сергій Павлюк). За допомогою надзвичайно цікавих режисерських рішень та образних метафор українському театральному «продукту» вдалося втілити творчий задум митців, надавши «Енеїді» нового дихання, зробивши її напрочуд цікавою, самобутньою виставою. Такі рімейки є жанровими різновидами фанфіків. Художнє втілення образу сучасної України знайшло своє вираження у режисерських постановках твору І. Котляревського – Сергієм Данченком та Сергієм Павлюком.

«Іронічна інтерпретація тексту» (Р. Семків) в «Енеїді» українського митця підважила канони, декларовані в античній міфології, трансформувала як сюжет, образну канву, так і нарацію Вергілієвого твору. Цінність «Енеїди» Івана Петровича Котляревського як твору fanfiction визначається не тільки традиційними критеріями художнього твору, а також ступенем приналежності його до літературного «оригіналу».

 

 

1. Березіна 2009 – Березіна Д. Ю. Феномен fanfiction: правила гри без правил / Березіна Д. Ю. // Наукові праці. Серія: Філологія. Літературознавство. – Миколаїв: Видання ЧДУ ім. Петра Могили, 2009. – №124. – Випуск 111. – С. 8-13.
2. Горалик 2003 – Горалик Л. Откуда взялись Малфо и Фэнфик: потребитель масскультуры в диалоге с медиа-контентом / Линор Горалик // Новый мир. – 2003. – № 12. – С. 45-50.
3. Гундорова 2004 – Гундорова Т. І. Перевернений Рим, або «Енеїда» Котляревського як національний наратив / Тамара Іванівна Гундорова // Наукові праці. Серія: Філологія. Літературознавство. – Миколаїв: Видання ЧДУ ім. Петра Могили, 2004. – Том 29. – Вип. 16. – С. 17-28.
4. Дженикс – Дженкинс Г. Школа фан-фикшн [Електронний ресурс] / Генри Дженкинс. – Режим доступу: http: //old. russ. ru/culture/network/20040208-pr. html
5. Кузьміна 2008 – Кузьміна І. Фанфікшн: подвійне життя творів мистецтва: [Електронний ресурс] / Ірина Кузьміна // Львівська газета. – 2008. – 19 вересня. – Режим доступу: http: //www. gazeta. lviv. ua/articles/2008/09/18/34378/
6. Попова 2009 – Попова С. Н. Лингвостилистика фанфикшн (на матери але англоязычных сайтов, посвященных творчеству ДЖ. Р. Р. Толкина) : автореф. дис. на соискание ученой степени кандидата филологических наук: 10. 02. 04 – германские языки / С. Н. Попова. – Москва, 2009. – 24 с.
7. Прасолова 2009 – Прасолова К. А. Фанфикшн: литературный феномен конца XX – начала XXI века (творчество поклонников Дж. К. Ролинг) : автореф. дис. на соискание ученой степени кандидата филологических наук: 10. 01. 03 – литература народов стран зарубежья (западноевропейская и американская) / К. А. Прасолова. – Калининград, 2009. – 24 с.
8. Телішевська 2013 – Телішевська Л. Фанфіки: форми і методи роботи / Лілія Телішевська // Дивослово. – 2013. – №7-8. – С. 26-27.
9. Ткачук 2009 – Ткачук М. П. Творчість Івана Котляревського: антропологічний та естетичний дискурси: Монографія / М. П. Ткачук. – Суми: Вид-во СумДУ, 2009. – 216 с.
10. Фанфик – Фанфик // Википедия [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //ru. wikipedia. org/wiki/% D0% A4% D0% B0% D0% BD% D1% 84% D0% B8% D0% BA