Епідемія ВІЛ-інфекції як глобальний процес

З моменту постановки перших діагнозів і виділення вірусу ВІЛ поширення епідемії йшло величезними темпами. Перші випадки ВІЛ були відзначені в 1981 році, а до 1987 року, за даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, у світі налічувалося 50 тис. померлих від ВІЛ і ще така ж кількість хворих. Але навіть тоді людство сумнівалося: чи варто надавати проблемі ВІЛ настільки велике значення – адже від інших хвороб загинуло в багато разів більше людей.

Багато хто відзначав, наприклад, що епідемія іспанського грипу в 1918-1919 роках забрала життя 20 млн. людей у всьому світі, а у перші два десятиліття ХХ століття більше 10 млн жителів Індії померло від епідемії бубонної чуми. У 1984-1985 роках більше одного мільйона чоловік загинуло від голоду в Ефіопії. Але навіть ті, хто не сумнівався в серйозності погрози ВІЛ для всього людства, були не в змозі уявити собі її реальні масштаби.

У листопаді 1987 року журнал «New Internationalist» писав: «Наслідки епідемії ВІЛ досить серйозні. Сто тисяч чоловік, які вже померли або помирають від ВІЛ сьогодні, – це десять мільйонів хворих або померлих до 2000 року». А це – зовсім інші цифри.

Дані про поширення ВІЛ у 2000 році, які містяться у Глобальному звіті ВООЗ, говорять про те, яким безнадійно оптимістичним був цей прогноз. До 2001 року число загиблих від ВІЛ із моменту початку епідемії склало 21, 8 млн чоловік, а загальна кількість людей, які живуть із ВІЛ/СНІДом, старших 18 років, досягло 34, 7 млн чоловік.

У 2003 році було зафіксовано:

5 млн (4, 2-5, 8 млн) нових випадків інфікування;

3 млн (2, 5-3, 5 млн) людей, які померли від хвороби протягом року;

40 млн (34-46 млн) людей, які живуть із ВІЛ/СНІДом.

Однак катастрофічні наслідки епідемії ВІЛ не вичерпуються мільйонами смертей. У силу своєї природи хвороба вражає, у першу чергу, людей у віці від 15 до 50 років. Це саме та вікова група, від благополуччя якої залежить виживання як дітей, так і старих. Ця залежність найбільш сильна в країнах, що розвиваються, основу економіки яких становить дрібнотоварне сільськогосподарське виробництво. Низький рівень механізації визначає залежність від ручної праці, а тому скорочення працездатного населення ставить сотні мільйонів чоловік перед погрозою і бідності.

ВІЛ представляє не менш серйозну небезпеку і для більш багатих країн. Більшість з них уже зіштовхується зі скороченням частки працюючих людей і збільшенням частки непрацездатного населення. Очевидно, що епідемія ВІЛ збільшить цю тенденцію і збільшить і без того високе навантаження на системи охорони здоров'я і соціального забезпечення. Наприклад, у період між постановкою діагнозу і смертю загальні витрати на лікування одного хворого на СНІД у Нью-Йорку становлять близько 100 тис. доларів США.

ВІЛ – це загроза не тільки майбутнього. Оскільки його передача пов'язана із найбільш інтимними сторонами людського життя, а сама хвороба невиліковна, вона породила страх і паніку в багатьох суспільствах і негативно позначилася на взаєминах між людьми. Історія останніх десятиліть містить чимало прикладів спроб держав і суспільств відгородити себе від ВІЛ шляхом дискримінації і порушення прав хворих людей.

У 1986 році на референдум у штаті Каліфорнія (США) було винесено питання про обов'язкову реєстрацію всіх ВІЛ-позитивних, заборону на їх роботу в установах системи освіти і на підприємствах громадського харчування, позбавленні їх права навчатися в середніх і вищих навчальних закладах та їх примусову ізоляцію від суспільства «там, де це можливо». Ця пропозиція набрала більше третини голосів виборців.

У 1987 році в багатьох регіонах США співробітники служб порятунку і швидкої медичної допомоги відмовлялися робити штучне дихання без спеціального устаткування. Батьки побоювалися віддавати своїх дітей до класів, у яких вчаться ВІЛ-позитивні діти.

У 1988 році уряд Баварії (ФРН) прийняв постанову про обов'язкову перевірку на ВІЛ всіх турків, югославів і вихідців зі Східної Європи, які звертаються за посвідченням на проживання. Відповідно до цієї постанови обов'язковому тестуванню підлягали також громадяни держав Африки, Азії, Північної і Південної Америки та Австралії, які прибувають у Баварію на строк більше трьох місяців. У Китаї всі ВІЛ-позитивні підлягають примусовій госпіталізації і ізоляції, а ін'єкційних споживачів наркотиків карають стратою.

В останні роки в області боротьби з ВІЛ були досягнуті значні успіхи. У багатьох країнах вдалося сповільнити або запобігти поширенню хвороби. Були знайдені ліки, які дозволяють продовжувати життя хворих і носіїв інфекції. У багатьох суспільствах покращилося відношення людей до ВІЛ-інфікованих. Але, незважаючи на всі ці досягнення, ВІЛ, як і раніше, залишається глобальною проблемою, яка вимагає ефективних, продуманих і узгоджених дій.

СНІД невиліковний, і єдиним ефективним способом боротьби із цією хворобою є профілактика. Успішна профілактика припускає зміну поведінки людини, спрямовану на зниження ризику зараження. Вирішити це завдання дуже непросто, оскільки людська поведінка залежить від безлічі факторів, і спроби впливати на неї – особливо в таких сферах, як секс і вживання наркотиків, – зіштовхуються з безліччю перешкод.

Багато проблем виникають і з боку самої людини. Наприклад, у суспільстві існують стереотипні уявлення про мужність, які можуть формувати в молодих чоловіків схильність до ризикованих форм поведінки, пов'язаних зі вступанням у випадкові статеві зв'язки