Естетичне як соціокультурний феномен (філософсько-історичний аналіз)

Розглядаючи проблеми естетичного в Просвітництві, в Нові часи і в більш пізній період, автор доходить висновку, що різні епохи “встановлювали” свій ідеал естетичного і зумовлювали свої “межі” його реалізації в культурі. Античність вбачала корінь естетичного в природовідповідності, середньовіччя – в Богові, Відродження – в Людині (як природній істоті), Просвітництво – в розумі, Нові часи – у практичному освоєнні реальної дійсності засобами техніки та технології, марксизм – в соціальній практиці, сутністю якої є боротьба класів і т.п. Кожна з епох немов би збагачувала чергову характеристику естетичного, доводила її до абсолюту. В реальній історії має місце спадкоємна ґенеза у розумінні естетичного.

На основі аналізу багатого історико-філософського матеріалу (від Платона до наших днів) автор робить висновок про те, що означене розуміння здійснюється не “плавно”, а з відповідними “розривами”, “надломами”, тобто через зміну парадигм естетичного, обумовлених, у кінцевому розумінні, соціальною практикою, що є тією єдиною основою, від якої “відштовхується” і до якої “повертається” естетичне як у філософії, так і в культурі. 

Здійснено філософську рефлексію ідеї естетичного, розглянуто особливості його (естетичного) реалізації в полотні культури. Через зміну філософських підходів (античність, середні віки, Відродження, Реформація, Просвітництво і т.п.) до аналізу естетичного, в роботі виокремлено його розвиток в історії (як “нетлінну даність історичного прогресу”) і, разом з тим, виявлено й проаналізовано суперечності його реалізації у повсякденній практиці.

У дисертації переосмислено марксистсько-ленінське розуміння естетичного, яке довгий час панувало у вітчизняній естетичній думці. На думку дисертанта, головний недолік теорії естетичного в марксизмі полягає в його ідеологізації, спрощенні до рівня локалізації в системі класових інтересів, суперечностей, боротьби. В естетичному суперечливо переплітається класове, національне, загальнолюдське, суспільне й особисте. Абсолютизація однієї з характеристик призводить до спрощеного, нерідко – до викривленого розуміння та деформації феномена естетичного. Особливої шкоди теорії естетичного наніс розроблений і впроваджений у соціальну теорію В.І. Леніним принцип партійності у мистецтві. Стверджується, що абсолютизація “класової боротьби”, яка так чи інакше відображається у мистецтві, доведення її до принципу “партійності”, спрощує мистецтво, збіднює естетичне як таке. За своєю сутністю, естетичне не може належати тим чи іншим класам, обслуговувати виключно їх інтереси. Адже естетичне – загальнолюдське надбання, тому, підпорядковуючись спробам обмежити його функцію обслуговуванням інтересів певних класів, завжди виходить за межі цієї установки й розвивається як надбання світового масштабу.

Разом з тим, дисертант не тільки не відкидає, але й поглиблює розуміння наявності в мистецтві (і в естетичному загалом) такого складника, як ідейність – визначеність художника в полі різноманітних ідей, поглядів, ціннісних орієнтацій, його прихильність до конкретної ідеї чи системи ідей, ціннісних орієнтацій, ідеалів. Автор роботи виходить передусім з того, що художник – це, насамперед, людина. Тому створюване ним полотно культури, в якому втілюється його ж таки відчуття й розуміння естетичного, має відобразити багатоманіття людського – національного, класового, загальнолюдського тощо, пропущеного через власну суб’єктивність. Остання може співпадати або не співпадати з перебігом історії, домінантною системою цінностей, пануючою ідеологією, загальнолюдськими пріоритетами. Естетичне у цьому разі може мати різне ідейне забарвлення. Художник тільки тоді наближається до відображення дійсного покликання людини, коли живе всією повнотою життя, сприймає й розуміє національне (чи класове) як загальнолюдське, піднімається над прірвою міжлюдських суперечностей і конфліктів, утверджує життя в його органічній цілісності. 

У дисертації проаналізовано співвідношення естетичного з категоріями “добра” і “зла”, “істини” і “хиби”, “віри”, “надії” і “любові”. “Естетичне” в цьому контексті розглянуто як потужний чинник ціннісної орієнтації людей – їх діяльності і спілкування за законами краси, гармонії, досконалості. 

У роботі показано, що культурно-орієнтуючий аспект постмодернізму полягає у спрямуванні мотивації та визначенні моделей людської активності, які детерміновані фактами альтернативності, мінливості, різноманітності сучасного світу та враховують екзистенційні та культурні умови зародження нового типу цивілізації. 

Значна увага в дисертації звертається на сучасний контекст розуміння естетичного, який змінюється, його трансформацію під тиском глобалізації та інформаційної революції, трансформаційних процесів, що відбуваються в Україні. Автор аналізує причини зниження уваги до естетичного, показує загрози його заміщення прагматичним, масовим, вульгарно-демократичним, обґрунтовує шляхи та засоби відродження естетичного в суперечливій культурі модернізму та постмодернізму.

 

 

Андрущенко Т.І. Феномен естетичного (філософсько-історичний аналіз). – К.: Знання України, 2007. – 269 с.

Андрущенко Т.І. Естетичне в культурі та естетичний ідеал // Нова парадигма: філософія. Політологія. Соціологія. Вип. 53. – К., 2006. – С. 3 – 13.

Андрущенко Т.І. Особливості формування феномену естетичного в античній філософії // Вища освіта України. – 2006. – № 1 (Дод). – С. 22 – 28.

Андрущенко Т.І. Феномен естетичного в системі духовних цінностей давніх греків // Нова парадигма: філософія. Політологія. Соціологія. Вип. 55 – К., 2006. – С. 32 – 41.

Андрущенко Т.І. Естетичне у філософії Платона та Аристотеля // Вища освіта України. – 2006. – № 2 (Дод.). – С. 173 – 182.

Андрущенко Т. Естетичне у творчості представників патристики та Блаженного Августина // Вища освіта України. – 2006 – № 3. – С. 94 – 98.