Предмет:
Тип роботи:
Курс лекцій
К-сть сторінок:
59
Мова:
Українська
style="text-align: justify;">Осиова стеоренн форми – її конструкція
Розрізняють елементарну та базову форму.
- елементарна форма – одинарний вироб, який не продовжує серії, але є елементом базової форми.
- базова форма – утворюється тоді, коли в її основі закладається структура, вихідна для всіх наступних її варіацій.
Окремі форми входять до арсеналу історичних форм як класичні.
Класична форма є результатом довгого соціального вібдору; є для багатьох поколінь нормою, а створені на цій основі вироби зразковими; характеризується тим, що знацйдено рівновагу між утилітарною та естетичною функціями.
Закономірності розвитку форми:
- постійно знаходяться в русі, цей рух має циклічний характер;
- структура форми змінюється поступово, починаючи з руху, переміщення, зміни напруги її внутрішніх елементів. Форма, досягнувши своєї межі, максимально наблизившись до кола, квадрата чи трикутника, приходить до стану пасивності, що і є сигналом до її зміни.
- пульсує, тобто змінює співвідношення складових частин.
Фактори, що формують форму: призначення вибору, конструкція, матеріал, технологія виготовлення, стиль і мода, національні особливості.
ЕЛЕМЕНТИ БУДОВИ ФОРМИ:
- геометричний вид – визначається співвідношенням її розмірів за трьома координатами простору, а також характером поверхні. Залежно від домінування одного з трьох вимірів розрізняють наступні види форми: об’ємний, площинний та лінійний.
- величина – властивість розміщення форми та її елементів за трьома координатами. Визначається відносно розмірів людини, інших форм чи величин окремих елементів однієї форми. Зорово збільшується або зменшується під час порівняння великого і малого.
- розташування у просторі – визначається місцем знаходження серед інших форм, а також відносно спостерігача в системі фронтальної, профільної та горизонтальної координації площин. Предмет, форма якого наближається до прямокутного паралелепіпеда, може займати три типових розміщення відносно спостерігача: фронтальне, профільне та горизонтальне.
Куб має одне типове положення.
Відносно лінії горизонту форми можуть розміщуватися вище, нижче, або на рівні горизонту.
маса – дає сприйняття всієї форми, або окремих деталей Більшій за величиною формі відповідає більша маса. Найбільшу зорову масу мають форми, які наближаються до куба і чиї вимірювання за трьома координатами рівні фактури та між собою. Мінімальну масу мають форми, які наближаються до лінійних. Сприйняття маси залежно від ступеня заповнення форм, з його збільшенням, масивність предмета збільшується.
фактура – видима побудова поверхні форми, впливає на її гармонію, пропорційні співвідношення; буває гладенькою, блискучою та глянцевою, матовою та шорсткою, крупно- або дрібнозернистою. Наприклад, поверхня вугілля матово бархатиста, вовни – м яка, бавовни – матова.
Матеріали природної фактури не мають певної ритмічної схеми, але пластичне виражені – камінь, шкіра, мінерали.
Матеріали похідної фактури одержують після обробки – тканини, пластичні маси. Фактуру створюють вручну (вишивка, в'язання, аплікація) і механічно (ткацькі переплетення, хімічна обробка діють на матеріалів, трафарет та ін.)
- текстура – видимі на поверхні зовнішні ознаки внутрішньої будови матеріалу. Виразну текстуру мають вироби з деревини, каміння, шкіри. Використовується як декоративний засіб, який виявляє естетичну своєрідність матеріалу.
- колір
- декор
Геометричні елементи форми (грані, ребра, точки об'єму) дозволяють робити її то більш динамічною, то більш стабільною, стійкою і визначають цим емоційний вплив на людину:
Для розкриття форми використовують лінії:
Горизонтальна лінія – асоціюється з поняттям спокою, статичності, пасивності, зменшує фігуру зорово по вертикалі;
Вертикальна лінія – виражає енергію і рух, зорово подовжує форму.
Нахилена лінія – передає нестійкість, падіння, наближення її до горизонталі асоціюється з поняттям впевненості, спокою.
Хвилеподібна лінія – характеризує рівномірність руху, м'якість.
Ламана лінія – пов’язана з нерівномірним рухом, з різкими змінами подій
Спіраль – асоціюється з поняттям обертання.
Дугоподібна лінія – з подоланням перешкод.
Колір як властивість предмета, речі – категорія об'єктивно-суб'єктивна;
- сильний засіб вираження, який сприймається тільки у зв'язку з іншими кольорами;
- частина спектру, яку предмет пропускає або відбиває, поглинаючи всі решту.
Сім основних кольорів (хроматичних) : червоний, оранжевий, зелений, голубий, синій, фіолетовий.
- Характеризуються кольоровим тоном, яскравістю \світлотою\ і насиченістю.
- З них можна виділити чотири основних кольори: жовтий, синій, червоний і зелений.
- Можуть бути отримані оптично та є «чистими « кольорами.
Чотири основних кольои утворюють дві пари взаємодоповнюючих кольорів, на цій основі побудовано кольорове коло:
- чистий жовтий та чистий синій,
- чистий червоний та чистий зелений.
Ахроматичні кольори: білий, сірий і чорний (відрізняються між собою тільки світлістю).
У кольоровому колі взаємно перпендикулярно розташовані біля головних кольорів пари родинних, родинно-контрастних і контрастних кольорів.
Кожний з родинних кольорів зв'язує один з головних кольорів.
Родинно-контрастні сполучення:
1) жовто-червоний з жовто-зеленим;
2) синьо-червоний з синьо-зеленим;
3) жовто-червоний з синьо-червоним;
4) жовто-червоний з синьо-зеленим.
Контрастні кольори знаходяться в протилежних основних частинах кола:
- жовто-червоний і синьо-зелений;
- жовто-зелений і синьо-червоні.
Контраст модна виразити:
- кольоровим тоном;
- яскравістю;
- насиченістю;
- світлістю
В кольоровому колі можна побудувати кольорову палітру: 6 контрастних сполучень, 12 родинно-контрасних та родинних пар кольорів.
У технічній естетиці, архітектурі широко використовують