Етнічна ідентичність українців: сутність, зміст та засади самовідтворення

 

Прокопенко О. А.

 

Розглядаються зміст та особливості формування етнічної ідентичності в Україні. Автором проаналізовано сучасні західні та вітчизняні теоретико- методологічні підходи до визначення поняття “ідентичність”, досліджено структуру, форми і механізми конструювання ідентичності, окреслено основні перспективи розвитку етнічної ідентичності українців. Також описано провідні чинники-вектори формування української ідентичності на сучасному етапі існування українського етносу в контексті дослідження домінантних архетипів українського суспільства. На основі аналізу наукової літератури у статті пропонується авторське розуміння сучасного домінуючого типу архетипу українців, аналізуються існуючі типи архетипів, які характерні для українського етносу та їх вплив на суспільні сфери життя і їх вплив на формування національної самоідентичності. У статті автором визначено та охарактеризовано основні архетипи, що властиві сучасному українському суспільству, визначено умови, чинники в яких формуються архетипи українського соціуму.

Ключові слова: етнічність, ідентичність, етнічна ідентичність, архетиповість.

У сучасну епоху глобалізаційних трансформацій всіх сфер життєдіяльності соціуму дослідження буття етносу є вимогою часу і однією з пріоритетних проблем соціального пізнання. Це обумовлено, по-перше, зростанням усвідомлення людиною соціокультурної неповторності та окремішності буття своєї спільноти, по-друге, активізацією міжетнічних, конфліктів, сепаратистських та фундаменталістських рухів, які часто своєю політичною засадою мають етнічні ідеї, по-третє, бажанням багатьох національних держав (особливо тих, які виникли на теренах бувшої соціалістичної системи) повернутися до витоків своєї ідентичності та вибудувати власний концепт етногенезу. До цього слід додати потужні міграційні процеси, змішування та асиміляцію різних народів, втрату колишньої стійкості багатьма соціальними інститутами, в тому числі державними, формування цифрових форм культури тощо.

В науковому дискурсі існує широкий спектр підходів, поглядів і концепцій тлумачення цих процесів, проте складність, багатогранність, різноманітність форм етнічного буття, часто кардинально протилежні тенденції розвитку, залишають широкий простір для подальших науковий досліджень. Більшість науковців у ХХІ столітті наголошують на проблемі труднощів “виживання” етносів в умовах глобалізації, бурхливого науково технічного розвитку, екологічних криз, зростання інформаційних навантажень. Звідси очевидно, що збереження та захист автентичного історичного, культурного, духовного образу етнічних спільнот вимагає створення особливої стратегії і комплексу заходів відтворення соціокультурного різноманіття людства, що неможливо без поглибленого вивчення та розкриття сутності однієї з найважливіших складових кожного народу – етнічної ідентичності.

Дослідження проблеми етнічної ідентичності є міждисциплінарним і розглядається вченими в області філософії, політології, психології, соціології, антропології, культурології, етнографії та ін.

Науковий доробок з означеного питання умовно можна охарактеризувати за декількома напрямами. Представники першого напряму, розглядають проблему ідентичності як феноменологічну категорію. Саме ця група наукових робіт є грунтовним доробком для методологічного аналізу етнічної ідентичності. У філософії, наприклад, проблема ідентичності безпосередньо пов’язана з найважливішими філософськими проблемами самопізнання і сутності людини, зі становленням понять “суб’єкт”, “індивідуальне”, “індивідуальність”, “особистість”, а також з конструюванням в європейській традиції дискурсів “відмінності”, “інакшості”, “вартості”, “автентичності” і “іншого-свого”. Так чи інакше, проблема ідентичності акцентується в працях багатьох філософів різних шкіл і напрямів. Більшість з них робили акцент на ролі суспільства у формуванні та існуванні ідентичності, на залежність ідентичності від конкретних соціальних умов і конкретної спільноти, її свідомості та світогляду.

Поглиблені дослідження соціальної природи людської “самості” і розробка концепту “соціальної ідентичності” були проведені переважно в рамках соціально-гуманітарного знання. Так, феномен ідентичності розглядається в контексті таких напрямів, як психологія свідомості (У. Джеймсом), психоаналіз (А. Ватерманом, Е. Еріксоном, З. Фрейдом), гуманістична психологія (А. Маслоу, К. Роджерсом), когнітивна психологія (Х. Теджфелом, Д. Тернером). У рамках символічного інтеракціонізму (Ч. Кулі, Дж. Мід) було виявлено роль соціальних відносин у формуванні ідентичності та доведено її визначеність соціальними умовами. В дослідженнях Д. Міда ідентичність була охарактеризована як діалог, що народжуються в соціальному досвіді [5, с. 27-28]. Подібну думку поділяв та розвивав П. Бергер, Т. Лукманов у теорії соціального конструктивізму, розглядаючи ідентичність не тільки як соціальний конструкт і результат соціалізації особистості, але і як залежність ідентичності особистості від конкретного суспільства [8, с. 62]. Варто зазначити, що в згаданих дослідженнях обгрунтовується така важлива характеристика ідентичності як бінарність що виявляється через виокремлення в структурі ідентичності “індивідуального” і “соціального” рівнів.

У радянській філософії та психології ідентифікація найчастіше розглядається як пояснювальний аспект широкого кола явищ уподібнення і відокремлення. Науковцями відзначалося, що визначальну роль у становленні ідентичності особистості відіграє її взаємодія з суспільством, підкреслюється роль діяльності і культури у розвитку особистості (Л. Виготський, Е. Ільєнко, І. Кон, Б. Поршнєв та ін.).

Проблема ідентичності активно досліджується сучасними науковцями і вченими, зокрема в роботах Н. Антонової, М. Губогло, С. Ємельянової, О. Павлової, Л. Резі, М. Степика, В. Ядова та ін. Визначальною характеристико означених досліджень є системність дослідження проблеми відродження етнічної ідентичності українців в контексті становлення та розбудови української політичної нації та інтеграції її в європейське співтовариство. Так, зокрема у дослідженнях М. Губогло, В. Євтуха та М. Степико прослідковується особливий внесок у вивчення національних меншин та їх діяльність, спрямованих на збереження та відродження своєї етнічної ідентичності.

Другий напрям дослідження ідентичності складають наукові роботи, результати яких заклали фундамент розуміння мехінізмів самовідтворення етнічної ідентичності та сутності етногенезу, які були кваліфіковані як примордіалістський підхід. На початку XX століття тут сформувалося два основні протилежні підходи пояснення цієї проблеми. Згідно першої позиції –