Етногенез східних слов’ян у західнополісько-волинському регіоні (Західне Полісся і Західна Волинь)

Про започаткування процесу розподілу праслов’ян на східних і західних вже в III ст. до н. е. свідчать лінгвістичні дані, наведені Г. Півтораком. Він, зокрема, пише, що перші ознаки розмежування майбутніх західних і східних слов'янських мов існували наприкінці ІІІ ст. до н. е.  .

Із формуванням східної гілки праслов’ ян у східній частині Західнополісько- волинського регіону тісно пов’язана зовнішня міграція носіїв поморсько- підкльошевих племен, що після переселення на його територію взяли участь у цьому процесі. Можна припусти також, що ця зовнішня міграція була не лише поштовхом, а й однією із найголовніших причин консолідації праслов’янських племен на території України.

Процес виникнення східної гілки праслов’ян охопив лише східну (точніше – північно-східну) частину Західнополісько-волинського регіону, а його західну частину займали прийшлі племена. Західна частина його території була відокремлена від виникнення однієї із найголовніших ланок етногенезу українського етносу.

У пізньоримський період зовнішня міграція вельбарських племен перервала і ліквідувала етногенез східних слов’ян в цьому регіоні, оскільки її носії повністю (чи майже повністю) витіснили зубрицькі племена, у складі яких перебували праслов’ яни, з його території, зайнявши її суцільним масивом. Незважаючи на потужні зовнішні і внутрішні міграції в пізньолатенсько- ранньоримські часи існувала часткова спадковість населення в цьому регіоні. У пізньоримський період часткова спадковість між населенням цього періоду і ранньоримських часів була ліквідована зовнішньою іміграційною міграцією вельбарських племен, оскільки відбулась повна (чи майже повна) зміна населення на цій території.

Таким чином ця зовнішня міграція вельбарських племен відзначилась кардинальними змінами на історії етногенезу східних слов’ ян в Західнополісько- волинському регіоні.

Хоча склавіни виникли за межами Західнополісько-волинського регіону, початковий етап їх формування охопив вірогідно і його територію, на що вказують наукові дані дослідників. Загалом існують дві концепції стосовно періоду виникнення склавінів (та антів). Найбільш обгрунтованою слід вважати ту з них, яку більш схильні підтримувати вчені В. Баран та Я. Баран. Згідно цієї концепції поділ на склавінів, антів (та венедів) виник в пізньоримський період, принаймні, в IV ст. а в VI-VII ст. він був завершений . Ця концепція обґрунтована матеріалами археологічних пам’яток.

Наукові дані дослідників вказують на той факт, що етногенез склавінів розпочався вірогідно ще в зубрицькому етнокультурному ареалі. Цей процес виник після розпаду в другій половині I ст. зарубинецької етнокультурної спільноти на різні групи племен, одні з яких стали однією із етнічних основ створення зубрицької етнокультурної спільноти, а інші – пізньозарубинецької. Зубрицька та пізньозарубинецька етнокультурні спільноти були початковим етапом розподілу східнопраслов’ янської спільноти на два угрупування, які в подальші часи переросли в склавінів та антів. На користь цієї думки свідчить відмінність етнічного складу населення, яке сформувало зубрицьку і пізньо- зарубинецьку етнокультурні спільноти. А саме, зубрицька етнокультурна спільнота постала на двох етнічних основах – зарубинецькій та прийшлій пшеворській (а на Верхньому Подністров’ї й липицькій). Пізньозарубинецький етнокультурний ареал виник внаслідок змішування зарубинецьких племен та місцевого субстрату тих українських земель, де були поширені його пам’ятки. Таким чином існували етнічні відмінності між праслов’янами зубрицької та пізньозарубинецької культур. В пізньоримський період цей розподіл на два угрупування був посилений міграцією вельбарських племен, яка створила своєрідний коридор між зубрицькими та пізньозарубинецькими племенами. Але це вже відбувалось за межами Західнополісько-волинського регіону. З цього випливає, що на його території здійснився лише початковий етап етногенезу склавінів.

Отже, процес формування склавінів вірогідно мав поступовий характер і відбувався впродовж двох історичних періодів – ранньоримського і пізньо- римського (завершившись їх виникненням в пізньоримському періоді). В цьому регіоні процес етногенезу склавінів здійснювався вірогідно лише впродовж першого названого періоду.

В. Воляник висловив припущення щодо безперервності етнокультурного розвитку на території Волині протягом першої половини I тис. н. е., оскільки він вважав, що існує типологічний зв’язок матеріалів зубрицької культури верхнього горизонту в Підріжжі з матеріалами вельбарсько-черняхівського селища у Пряжеві ІІІ-ІУ ст.  . Тут слід зазначити, що ці археологічні дані стосуються вельбарсько-черняхівських культурних пам’яток на півдні Західнополісько- волинського регіону, які мали змішаний характер, а не ареалу вельбарської культури. Можливо, що ці археологічні дані В. Воляника й можуть свідчити про присутність зубрицького етнічного компоненту у складі цих культурних пам’яток. Але що стосується вельбарської етнокультурної спільноти, то вона належала германським племенам і її пам’ятки не мають рис зубрицької культури, на що вказують археологічні дані В. Барана . Тому в ареалі вельбарської етнокультурної спільноти не міг відбуватися етногенез східних слов’ян. Якщо у складі вельбарсько-черняхівських культурних пам’яток й перебували носії зубрицької культури, вони в ній становили дуже незначну кількість. Згідно з археологічними даними дослідників, зокрема Д. Козака, ці культурні пам’ятки належали готам . Тут слід зазначити, що змішаний характер вельбарсько- черняхівських культурних пам’яток вказує на наявність в них незначної кількості носіїв черняхівської культури. В наш час нічого невідомо про перебування праслов’ян на схід від Горині в пізньоримські історичні часи.

Наведені факти свідчать