Етико – гуманістична концепція Івана Франка

проаналізовано складові етико-гуманістичної концепції І.Франка: ідеал “цілого чоловіка”, під яким він розумів інтегральну моральну особистість; усвідомленням мислителем “щиролюдської моральності” як універсальної, гуманістичної, загальнолюдської моралі;

вперше встановлено, що проблеми добра і зла, свободи, сенсу життя, які порушував у своїх творах мислитель, не лише продовжують традиції гуманістично-екзистенціальної філософії, але і збагачують їх, наповнивши соціальним змістом; встановлено зумовленість формування нового для світогляду кінця XIX – початку XX століть трактування сенсу життя людини, як активної особи. Сенс життя, щастя для І. Франка – це альтруїстична праця для інших, на благо людства;

обґрунтовано, що етико-гуманістична концепція І. Франка є не тільки теоретичною, а й практичною, оскільки націлює на вдосконалення суспільного буття, окреслює моральні орієнтири, пропонує оригінальну теорію “мистецтва виховання” молоді; 

виявлено, що етична спадщина І. Франка, витримавши перевірку часом, сприяє утвердженню в суспільстві високих моральних ідеалів та гуманістичних цінностей. Аргументовано необхідність подальшої розробки цієї проблеми сучасною етичною наукою.

Теоретичне та практичне значення дослідження полягає в тому, що положення та висновки дисертації стають методологічними орієнтирами для подальшого, поглибленого вивчення духовної спадщини І. Франка, надають можливість оцінити його внесок у розвиток української культури, у розширення теоретичних засад сучасної етичної теорії.

Практична значущість дослідження визначається тим, що зроблені теоретичні висновки дисертаційної роботи можуть бути використані для розробки нормативних курсів, спецкурсів, факультативів з етики, естетики, історії філософії, вітчизняної філософії, а також культурології та релігієзнавства.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною роботою. Висновки та положення наукової новизни отримані автором самостійно. Всі публікації автора є одноосібні. 

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення та результати дисертації доповідались та обговорювались на засіданнях кафедри філософії, теоретичних і методологічних семінарах для аспірантів філософського факультету Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника (2003-2005 рр.); пройшли апробацію на міжнародних наукових та наукових конференціях: “Гуманізм. Людина. Діяльність. Ювілейні 15-ті міжнародні людинознавчі філософські читання” (Дрогобич, жовтень 2003 р.); “Людина – Світ – Культура. Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень” (Київ, квітень 2004р.), “Філософія гуманітарних наук: актуальність і перспективи розвитку” (Чернівці, жовтень 2006р.); “Аксіологічні аспекти трансформації сучасного українського суспільства” (Івано-Франківськ, квітень 2007 р.); “Актуальні проблеми сучасної етики” (Івано-Франківськ, жовтень 2007 р.).

Публікації. Основні положення дисертації відображено у 5 одноосібних публікаціях, з них 4 – у виданнях, визнаних ВАК України фаховими з філософських наук.

Структура дисертації обґрунтована логікою дослідження даної теми. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел з 199 найменувань, з них 3 - іноземною мовою. Повний обсяг дисертації становить 183 сторінки.

 

 

У вступі обґрунтовується актуальність та доцільність теми дослідження, аналізується ступінь її наукової розробки, визначається об’єкт та предмет дослідження, формулюється мета та основні завдання роботи, зазначається теоретико-методологічний базис, розкривається наукова новизна та положення, що виносяться на захист, теоретичне й практичне значення результатів дослідження та їх апробація.

Перший розділ – “Специфіка філософської гуманістика Івана Франка” - складається з трьох підрозділів і розкриває необхідність філософського дослідження та реконструкції теоретичних засад етико-гуманістичної концепції Івана Франка.

У підрозділі 1.1 “Соціокультурні передумови та теоретичні джерела формування філософських поглядів І.Франка” здійснюється аналіз основних характерних ознак епохи, ідеологічних течій і загальносуспільних настроїв, які домінували в українському середовищі та вплинули на формування світогляду мислителя, показано на яких філософських засадах сформувалися основні принципи етико-антропологічної концепції І.Франка. 

У дисертації підкреслюється, що світогляд І.Франка формувався та еволюціонував впродовж усього життя мислителя; причому, письменник не зараховував себе до певної філософської течії свого часу – марксизму, позитивізму, махізму, дарвінізму тощо, а створив власну складну й водночас оригінальну етико-гуманістичну концепцію.

У дисертації відзначається, що коло проблем, пов’язаних із людиною та світом людини, у вітчизняній філософсько-антропологічній та культурологічній думці було споконвіку домінуючим, що обумовлюється історичною традицією українського типу філософування. Саме ця традиція одержала розвиток у творчості В. Шинкарука, І. Бичка, Б. Головка, В. Горського, В. Іванова, С. Кримського, В. Ляха, М. Поповича, В. Табачковського та ін. і справила суттєвий вплив на дослідницьку позицію автора даної роботи.  

Наголошується на тому, що аналіз методологічних засад і методів дослідження філософської спадщини Івана Франка не є еклектичною, формальною даниною сучасним методологічним тенденціям, а становить необхідну умову якісного, змістовного, всебічного аналізу обраного предмета дослідження.

У дисертації зазначається, що І.Франко, як філософ, письменник та мислитель, сформувався на європейських літературних та філософських традиціях. Як один із найвидатніших представників української національної духовності, до різних галузей своїх досліджень він підходив із майстерною досконалістю, новизною і світовою масштабністю.

На підставі аналізу філософських праць І. Франка робиться висновок, що український мислитель не зараховував себе до якоїсь одної філософської течії свого часу – марксизму, позитивізму, махізму, дарвінізму тощо. Ясна річ, І. Франко серйозно цікавився філософськими проблемами, він був добре ознайомлений із сучасною йому філософією. Вміло користувався нею у своїх науково-публіцистичних, науково популярних працях, але на будь-яку проблему, на кожного її представника мав свою власну, виважену й обґрунтовану позицію. Свої філософські погляди І. Франко називає раціоналізмом, український мислитель сприймає цей раціоналізм як філософський