Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Етико – гуманістична концепція Івана Франка

Предмет: 
Тип роботи: 
Автореферат
К-сть сторінок: 
27
Мова: 
Українська
Оцінка: 

гуманістично інтерпретовані, особисто переосмислені християнські та буддійське вчення, давньоукраїнські апокрифи, легенди, народна мудрість, особистий екзистенцій ний досвід. Саме екзистенційно-кордоцентрична установка є характерною рисою українського філософування яка відзначена дослідниками української філософії А.Бичко та І.Бичко. 

У підрозділі акцентується увага на тому, що “щиролюдська моральність” - (це слово любив Франко, і воно не раз зустрічається у його працях) – це загальнолюдська, гуманістична, демократична, а не колінопреклонна чи черство-сердечна, моральність.
У підрозділі 2.2. “Добро і зло як морально-етичні координати людини” розкривається розуміння І.Франком основних етичних категорій добра і зла, які мислитель розглядав як грані людського буття, що зумовлюються оточуючим середовищем, виявляються у їхніх вчинках. Відзначено, що людина - це поєднання доброго й злого, високого та низького, тільки вона й ніхто інший не визначає її вибір. Боротьба добра і зла постійно триває у людських душах, проте, в людині рано чи пізно пробуджується природний потяг до добра. Людина, котра розуміє, пізнає й проповідує добро, неминуче і чинить його.
Підкреслюється, що І. Франко розуміє добро як іманентну, природну властивість людини, тому в творах він здебільшого вдається до психологічного аналізу людини злої, простежуючи морально-психологічну генезу її духовного падіння. Добро, відтак, є етичним і духовним ідеалом людини, котрий вона мусить виховати в собі чи навіть вистраждати, перемігши зло у важких життєвих перипетіях.
Іван Франко мислив категоріями людства й не міг бути щасливим, доки в соціальному житті панувало зло, насилля, кривда. Уся його громадська поезія – це філософсько-ліричне осмислення боротьби проти вселюдського зла. 
У підрозділі 2.3. – “Проблема щастя та сенсу життя” обґрунтовується провідна думка І. Франка про те, що люди від природи не є ні добрими, ні злими, всі мають однакове право на життя і користування благами природи, а відповідно, усі мають однакове право на щастя.
Особисте щастя як мета окремої людини, стає мірилом розвитку суспільної якості – людяності, вміння й здатності жити по-людськи.
Утверджується думка про те, що сутність і сенс буття письменник бачить в альтруїстичному самовідданому служінні народові, праці для його піднесення.
В українській інтелектуальній історії І. Франко був першим, хто вивів національну ідею з кола міфологізованого сприйняття на шлях персоналістської етики. Усвідомлення й прийняття індивідом своєї національної детермінанти, особистої долі є проблемою морального вибору, альтернатива якому – зрада.
Зазначається, що національна ідея - етична, оскільки права нації випливають із людини. Таким чином національна ідея переводиться в площину етико-антропологічну, на рівень екзистенційної проблематики. Кожне “Я” – неподільний духовний атом спільноти, віри в її майбутнє.
Розділ третій - „Проблема морального самовизначення людської особистості в творчості І.Франка” складається з трьох підрозділів і розкриває розуміння письменником сутності людського існування. У дисертації підкреслюється, що моральне самовизначення – це процес, який триває все життя й може бути зрозумілий, загалом, як зростання моральної культури особистості. На відміну від світоглядної визначеності суб’єкта стосовно моралі, моральне самовизначення має на увазі не стільки абстрактні моральні принципи, скільки поглиблення моральної досвідченості, здатності віднаходити в складних ситуаціях продуктивні рішення й незмінно дотримуватись їх. 
У підрозділі 3.1. “І. Франко про дві моделі життя” розглядається одвічна філософська проблема про дві моделі життя: діяльнісне чи споглядальницьке. Розмірковуючи над проблемою „діяти чи спостерігати” І.Франко віддавав перевагу першій частині, а другу вважав її необхідною складовою. Він засуджує втечу від життя, самогубство – адже такий вчинок негідний людини. Високо цінуючи суспільне благо, діяльний спосіб життя і самовдосконалення особистості, мислитель не приймає споглядальницького способу життя, оскільки, на його погляд, споглядальність, душевна безтурботність, самозаспокоєність та пасивність не можуть наповнити життя смислом, не можуть зробити людину по-справжньому щасливою.
Активність же “всередині себе” була, насамперед, самопізнанням й самовдосконаленням особистості, хоча асоціювалася з “життям споглядальним”. 
Зазначається, що І. Франко поставив собі за мету розбудити внутрішню свободу людини, висунути високу мету і, таким чином, переродити її – з раба буденщини вивести на шлях творця вільного та гідного життя.
У підрозділі 3.2. “Праця як моральна цінність” детально досліджуються основні ідеї трудової етики І. Франка. Відзначається, що духовну постать І. Франка високою мірою характеризує представлена ним цілісна, об’ємна, багато у чому новаторська філософсько-етична концепція про вирішальну роль людини праці – “продуцента, робітника”, який і має стати головним героєм мистецтва нових часів. Праця виявляє справжню сутність людини, а через творчість індивід розкриває всі задатки, можливості та прагнення людини. Звеличення праці, дійового, активного ставлення до життя широко виявлено і в моральному кодексі І.Франка, для якого питання моралі були предметом постійної уваги. Обґрунтовується розуміння мислителем моральної цінності праці як визначального чинника, який здатний творити і вдосконалювати людську душу, вселяти в неї почуття гідності й правди. Однак в таку духовну силу може обертатися лише така праця, в якій живе громадянська свідомість, яка не тільки виправдовує, а й визначає мету й сенс людського покликання на землі. Праця – визначальна константа Франкового світогляду – це, в його розумінні, головний засіб просування шляхом поступу. Та поступ і праця – тільки способи утвердження в реальності ідеалів гуманізму – віри в людину, в її добротворчу сутність.
Підкреслено, що, ставлячи в центр своєї філософії людину, І. Франко
Фото Капча