Етимологія "міф" і "міфологія"

Рання анімістична міфологія доби матріархату представляла магічні сили (демонів) предметів і речей чудовиськами і страхіттями. (Пригадаймо Тіфона та Єхидну, які породили страшних, потворних і кровожерних Кербера, лернейську гідру, а в пізніших міфах це ще й загадковий Сфінкс та Химера, яких здолав Геракл. Існували образи демонів, що поєднували в одному цілому подобу людини та тварини (наприклад – кентаври, сирени). Це свідчення невіддільності давніх греків від природи (приклад – Ерінії виступають суддями злочинів проти Землі та родинних законів).

У глибинах догбмерівської історії демони відігравали значну роль, вони пригнічували свідомість, наганяли страх, тримали людину у покорі. Проте подальший розвиток анімізму приводить до того, що й боги, й демони все більше стають схожими на людей (антропоморфними). Патріархат змінює і божеств, до влади приходять молодші боги, народжені владою чоловіків у общині. Цей період увійшов в історію як епоха героїзму. Богиолімпійці поставали як безсмертні, вродливі, досконалі люди. Вони не такі вже страшні людині, з ними можна спілкуватися, просити допомоги чи навіть боротися (приклади подвигів ґеракла), навіть народжувати дітей. Природа вже не виступає як вороже начало. Вона привітна і доступна, і давні греки починають помічати,, оцінювати та опоетизовувати її красу (часто у божественному вигляді).

Греки продемонстрували свою надзвичайну здатність до суспільного розвитку, філософічну споглядальність та аналітичний розум, спостережливість та асоціативність мислення. Нездоланним було їхнє бажання зрозуміти власну сутність, своє призначення, мету існування, а особливо – гармонійність світової системи, в якій всі предмети знаходяться в тісному зв’язку між собою та у взаєминах з людиною.

Геніальність народу Давньої Греції й полягає у цій надзвичайній метаморфозі з богами, яку не подужала жодна із міфологій світу. На думку французького літературознавця та філософа Іпполіта Тена, стародавні греки – “це – умоглядачі, що полюбляли блукати по вершинах, пробігати, наче Гомер, велетенськими кроками якусь нову обширну галузь, одним поглядом охоплювати увесь світ… Філософська уява орудувала в них ідеями та гіпотезами так само, як міфологічна уява – легендами і богами”.

Розкріпачений розум давніх греків став основою еллінської цивілізації. Під час переходу від общиннородової системи до рабовласницької змінювалася й ієрархія богіволімпійців, серед яких визначився пантеон дванадцяти найголовніших.

 

 

У сучасному історико-педагогічному та історичному розумінні розкрито етимологію понять “міф”, “міфологія”, “міфологічний кікл”, “міфологічна картина світу, природи”, “міфологічний герой”, “символізм міфу”, що стало можливим за умови детального аналізу базових і похідних понять дослідження. Як базові розглянуто поняття, терміни й визначення, що мають більш загальний характер і становлять науково-теоретичну.

Аналіз літератури та джерел дає підстави стверджувати, що антична міфологія як самостійна дисципліна в системі освіти була одним з головних предметів у школах, у період античності й наступні історичні епохи в Європі. Міфи вивчали в школі за творами Гомера й Гесіода як спеціальні предмети. Людина, яка не знала напам’ять “Іліади” й “Одіссеї”, вважалася неосвіченою. Вже відтоді ці та інші міфологічні твори вважали взірцевими, класичними. Пізніше, у III – II століттях до н. е., було створено перші спеціальні шкільні підручники з міфології, “історичні кікли”. Вищим показником освіченості й культурного розвитку в Давній Греції в добу класики вважалося знання напам’ять усього гомерівського епосу. З часом список літератури та історичних творів для школи значно розширився.

У граматичних школах Давнього Риму вже вивчали Езопа, Гомера, Софокла, Еврипіда, Вергілія, Горація, Невія, Еннія, Плавта, Теренція та багатьох інших. Освіта стає класичною, твори цих твори цих авторів вивчали грецькою й латинською мовами, більшість з них напам’ять. Встановлено, що, власне, за таким принципом вивчення античної культури й міфології було відроджено в епоху середньовіччя в Європі, а також у Візантії.

У XVIII столітті в Європі виникає спеціальна наука “Комплексна наука про античність”, заснував яку відомий учений і педагог Й. Вінкельман (1717-1760), пропагандист усебічного вивчення античної літератури, культури, міфології та мистецтва. Відтоді в Європі починають вивчати античність не тільки як предмет шкільної історичної й філологічної освіти, але і як самостійну науку, з якої з часом виокремлюються спеціальні й самостійні наукові дисципліни. Землі Німеччини стають європейським центром методичного розроблення і вивчення античної історії, міфології та культури в середній і вищій школі.

 

 

Міфологія була для греків і римлян животворним джерелом матеріальних і духовних цінностей, згодом вона стала фундаментом Античної культури. Міф – форма суспільної свідомості, що виникла в глибоку давнину. Міфи сприймалися давніми людьми як «таємне-знання, що передавалося від покоління до покоління. Сукупність міфів певного народу називають його міфологією.

За формою міф нагадує казку, але відрізняється від неї тим, що казка завжди сприймалась як вигадка, витвір