Еволюція моделей інноваційного процесу як концептуальне підґрунтя вимог до професіонала з інноваційної діяльності

На галузевому ринку ефективним інструментом необхідного паралелізму є суцільне середовище трансферу технологій у сполученні з численними процесами зворотного зв’язку. Необхідна інфраструктура комерціалізації технологій на галузевому ринку описується в термінах організаційної структури, ресурсів, методів управління та наявних інструментів та технологій управління. При цьому сам процес стимулюється творчістю та успішно реалізується через паралельну роботу, яка координується освітніми, урядовими та промисловими організаціями [20, р. 124].

Описані еволюційні зміни механізмів і середовища інноваційних процесів певним чином змінюють характеристики і вимоги до професіоналів з інновацій.

На початку зародження потужної хвилі інноваційних процесів у 50-х рр. ХХ ст. домінувало лінійне уявлення про них. Провідним поштовхом до виникнення і впровадження інновації визнавалась технологія та її розвиток. Уявлялось, що можливість виникнення, якість та затребуваність та перспективність інновацій залежить від потужності винахідницької ініціативи та рівня розвитку фундаментальних досліджень. Осередок інноваційних процесів уявлявся в межах наукових та дослідницьких закладів. В умовах такого середовища фахівець з інновацій мав в першу чергу бути компетентним та обізнаним із питань актуального технологічного розвитку наукомістких галузей знання, мати змогу прогнозувати, відстежувати та оцінювати тенденції та перспективи такого розвитку тощо. У 60-х роках під впливом гіпотези «тяги ринку» технологія перестає розглядатись як єдина необхідна основа інновації і, відповідно, змінюється роль професіонала з інновацій. Тепер він має не тільки і не стільки бути обізнаним з питань технологічного розвитку, скільки з проблематики потреб ринку, як наявних, так і майбутніх. Пізніше, у 70-х роках уявлення про важливість технології та ринку синтезуються у межах пов’язаної моделі, яка висуває до професіоналів із інновацій нові вимоги: тепер мало бути обізнаним у технологічному розвитку, чи уважним та прозорливим щодо потреб ринку. Тепер необхідно аналізувати перше і друге у їх постійному взаємозв’язку, при чому інновація починає розглядатись як постійний динамічний процес. В такому розумінні середовища інноваційного процесу у діяльності фахівця з інновацій важливу роль починає відігравати взаємодія між окремими підприємством і більш широким науково-технологічним середовищем, всередині якого діє дане підприємство. Наприкінці ХХ ст. виникає четверта модель інноваційного процесу, орієнтована на принципи японського менеджменту – інтерактивна модель. В її умовах професіонал з інновацій в першу чергу акцентує увагу на паралельній діяльності інтегрованих груп і зовнішніх горизонтальних та вертикальних зв’язків, пошуків внутрішніх і зовнішніх по відношенню до організації джерел нововведень, їх використанні, трансформації та узгодженні.

Таким чином, зміна уявлень про механізми інноваційного процесу як середовища діяльності професіонала з інновацій детермінує і роль цієї постаті та вимоги, що до неї висуваються. Кожна з означених моделей інноваційного процесу можлива для існування, залежно від конкретних суспільно-історичних, соціальних, економічних, політичних умов, рівня технологічного розвитку суспільства тощо. Тож, перспективою подальших розробок є детальний аналіз особистісних та професійних рис та якостей, якими мають володіти фахівці з інновацій для діяльності в різних умовах розвитку інноваційного середовища.